«Дорогая» Галка

Мені чомусь запам’яталось, як Галка Доброва з’явилася в нашому селі. Я перейшла до восьмого класу, а вона, закінчивши ветеринарний технікум, приїхала працювати за направленням. Село, а точніше четвертий відділок радгоспу, складалося з двох мікрорайонів, котрі називалися по-народному просто. «На горі» – струнко вишикувалися вулиці з державними типовими трикімнатними житловими будинками й господарськими будівлями на подвір’ях. «Внизу» – двоквартирні будинки й гуртожитки, контора, магазини, школа, клуб, парк, тоненька річечка, що навесні, після танення снігу, ставала широкою й повноводою. Далі – лісок і поля. Ці два мікрорайони з’єднували стежки для пішоходів до кожної вулиці і розділяла асфальтована дорога, що вела знизу на пагорб, до райцентру та центральної садиби господарства. Зліва й справа від села розташувалися тваринницькі ферми і тракторна бригада.

Молоді в селі було багато. Хлопці переважно працювали механізаторами, будівельниками і водіями. Дівчата – на фермах доярками і телятницями, у рільничій ланці. Молодіжний колектив доярок брав участь у різних конкурсах та замаганнях за високі надої молока. В клубі щомісяця урочисто підбивалися підсумки, відбувалися вечори відпочинку й концерти. Ще більше завирувало життя з приїздом Галки. Не дівчина, а якийсь вулкан, недарма її невдовзі молодь обрала своїм комсомольським ватажком. Театральний гурток організувала, дівочий ансамбль. Сама таким голосом володіла, що заслухаєшся. І чого в артистки не пішла?
Та головне – ця тендітна, русокоса дівчина приймала пологи у корів, лікувала молочне стадо, теляток і овець. Не все відразу вдавалося. Йшла до успіху, наполегливо долаючи труднощі, опираючись на набуті знання. За
професіоналізм її всі поважали. На фермах і в індивідуальному секторі забули про падіж тварин.

Хлопці почали слідкувати за своєю мовою, не висловлювались, як раніше, не- цензурно. Мабуть, чи не кожен другий закохався в гарненьку, інтелігентну ветеринаршу. З погляду молоді, лише два недоліки було у Галі Добрової. Перший – занадто часто вживала слово – паразит «дорогая» чи «дорогий», другий -на місцевих хлопців не звертала уваги, бо часто отримувала листи від нареченого – агронома. Люди переживали: хоча б не забрав Галинку, краще хай сам сюди їде. А через те, що, звертаючись до співрозмовників, без кінця говорила «дорогий» чи «дорогая», це прізвисько назавжди прилипло до неї. Справжнє прізвище й досі не всі знають.

– Ти Галку не бачила? – не раз доводилось чути.

– Яку?

– «Дорогу!».
-А-а-а, «дорогу», так он же вона, біля контори з бухгалтером Мілою розмовляє.

Жінка не сердиться. «Сама винна», – зізналася мені. – А втім, як я до людей зі щирою, дорогою душею, так і вони до мене.

Пам’ятаю її весілля з тим агрономом, вперше в селі безалкогольне було! Віталій мріяв про велику сім’ю. Отож протягом восьми років Галка народила йому трьох доньок і сина. Які там декретні відпустки для єдиного в селі ветеринара! Втомлювалася, не двожильна ж. А Віталій, замість того, щоб приділяти більше уваги дітям, почав на дівчат та
молодиць задивлятися. Врешті, закохався у вдову з двома дітьми Стефку, забрав речі й пішов до неї.

Недарма в народі кажуть, що в кожній патовій ситуації є трамплін. Упала – швидше вставай і крокуй далі.

– Мені здавалося, що сиджу з малими в човні без весел посеред бурхливої річки, – аж тепер повідала мені Галина. – Страшно -жах! Не розкисай, не жалій себе, греби руками, – наказувала сама собі.

Галку й справді неначе підштовхнула якась невидима сила. Сімейний конфлікт, ганебний вчинок чоловіка, який залишив її з чотирма дітьми, не зламали жінку. «Дорогая» гідно «тримала удар» долі. Ще більше розцвіла. З маминою допомогою підняла дівчаток і сина. Якщо забігти наперед – то всі вони здобули вищу освіту, добре живуть.

А Віталій? Побудував для нової сім’ї дім в сусідньому селі, дітей вдов и них в и рости в. Коли стукнуло
йому шістдесят – раптом померла дружина. Після похорону, так і не всиновлені ним її син та донька, заявили, що будинок продадуть, гроші поділять порівну між собою. «А вас, Віталію Івановичу, ми не затримуємо. Ідіть здорові!».

Ось тоді й згадав зрадник, що було в нього четверо рідних дітей. Скликав їх у молодшої доньки й почав скаржитися на життя, що залишився бомжем. Просив, аби умовили матір прийняти його назад. Сам не пішов, бо боявся, що вижене.

– Як би там не було, а він же наш тато, хто, крім нас, його пожаліє на старості? – говорили мило-
сердні дівчата. – Прости його, матусю, ти ж у нас добра і чуйна.

– Вам шкода – беріть до себе! -заявила Галина.

Ходив-ходив старий від доньок до сина та й приплентався до чепурної Галининої оселі, впав на коліна, вимолюючи прощення у матері своїх чотирьох дітей.

– Як я можу простити, коли ти позбавив доньок і сина батьківської любові й турботи, зрадив наше кохання, змусив пережити неймовірні труднощі. Карається він… Та якби не пішла на той світ Стефка, ти й не згадав би про мене і дітей. Внуки без любові дідуся виросли…

– Не рви душу, я все життя хотів повернутися…

– Воно й видно…

Та защеміло серце, дозволила гультяю залишитись. Як же вона про це жалкує! Ще два роки Віталій був нормальною людиною. А тоді став нестерпно капризувати й чіплятися до неї за будь-яку дрібницю. Ревнував до
Невигадана історія

кожного сільчанина, який викликав «дорогую» полікувати домашніх тварин.

Покладе Галина на стіл їжу -нізащо не підніметься й не візьме виделку-ложку чи хліб, чекає, поки вона подасть. Буває, через свою впертість холодне їсть. А тоді висловлює невдоволення їжею, життям. До чого дійшов: вигортає з шафи речі та білизну на підлогу, потім кричить, що в домі нема порядку, що Галка бездарна господиня. На город теж не поспішає. Бачите, йому поперек ломить, ногу викручує. «Дорогая» вірить, старається підтримувати моральний клімат, необхідний емоційний фон в сім’ї, лікує приблуду. Нічого не розповідає дітям про його витівки. Але він цього не цінує, став наче несповна розуму. «Чи то хвороби, чи муки сумління довели його до такого стану», -переживає Галина Петрівна.

– Це звичайнісінькі ревнощі, повір мені, – переконує її сусідка Майя. – Він не хоче, аби ти на репетиції бігала, виступала на концертах, щоб робила добро людям, лікуючи тварин. А раптом закохаєшся в когось – куди піде? Егоїст проклятий! Де він раніше був зі своїми ревнощами?

– Ох, «дорогая», він таке творить, а ти терпиш. Не схоже це на тебе, Галко, ти завжди гордою була, – співчутливо говорить їй давня подруга Зінаїда.

– Терплю, бо дурницю утнула, прийнявши зрадника назад. Дітей послухала. Що тепер вдієш? Соромно від людей виганяти цього шкідливого кота. Але усім покинутим жінкам кажу: не повторіть моєї помилки!

Тетяна АЛЕКСЄЄВА.

Leave a Reply