Кожна страва і кожний смаколик – з любов’ю, вірою і надією на перемогу

ТОЙ, ХТО любить свою державу, не може сьогодні сидіти, склавши руки, і вичікувати. У кожного свій фронт. Хтось зі зброєю стоїть на захисті нашої країни, хтось розповідає людям правду про війну і життя в тилу, хтось воює на IT-фронтах, хтось допомагає нашим захисникам матеріально, хтось коштами, хтось засіває поля, працює на підприємствах, підтримуючи економіку країни, а хтось старається… щоб всі причетні до визволення були ситими. Тож мова сьогодні про одну із бійців кухарського фронту.

Знайомтеся: Надія Іванівна Назаренко. У свої майже 80 років невтомно трудиться на невидимому фронті. Як тільки розпочалася російсько-українська війна і в селі Плоскому сільська влада організувала різнобічні ланки допомоги військовим, теробороні, біженцям, жінка стала одним з бійців невидимого фронту. Вона, як і її односельці, майже три місяці робить власний посильний внесок у перемогу України.

— У нашому селі всі стали на поміч армії. Хто чим може: крупи, картоплю, олію, курей, гусей — люди несуть і я несу. Бо хто ж підтримає у протиборстві з ворогом, якщо не свої? На війні теж їсти хочеться. А бійцям сили потрібні для борні. Ця війна — якесь нашестя покидьків. Мама розказувала про Другу світову, про лихо і знущання фашистів над людьми. Тепер старші люди кажуть, що такого звірства світ давно не бачив. Скільки горя принесли нашому народу, скільки скалічено доль, скільки дітей залишилися сиротами, – бідкається жінка. — Ми росії ніколи не пробачимо того геноциду, який вони коять проти нашого народу. Не пробачимо Бучу, Гостомель, Ірпінь, Маріуполь, не пробачимо тисячі відібраних життів…

Надія Іванівна з чоловіком Василем Трохимовичем виховали двох синів — Ігоря і Володю. Все життя працювали в місцевому господарстві. Так сталося, що син Володимир трагічно загинув ще в молоді літа. А чоловік понад двадцять років тому помер від гангрени. Її внучка Катруся – донечка Володимира – разом зі своїм чоловіком Анатолієм Земляком обожнюють свою бабусю, підтримують її, допомагають. А вона часто балує своїх онуків, пригощаючи їх домашніми продуктами або смакотою власного приготування.

— Ми дуже любимо бабусині страви, всілякі смаколики, приготовлені нею. А ще, ми пишаємося її кухарським хистом і тим, що вона у своєму надвечір’ї прагне бути корисною громаді й Україні, – навперебій розповідають Катя і Толя.

Син Надії Іванівни Ігор вже давно перебрався з Молдови на батьківщину, щоб допомагати матусі по господарству.

Надія Іванівна — дитина війни. Народилася у третій рік навали фашистської Німеччини. А як дівчинці виповнилося два роки – стала напівсиротою. Її татусь Іван Григорович Бабій загинув у бою, визволяючи Угорщину від німецьких загарбників. Жінка зізнається, що ніколи не думала, що на її країну знову насунеться чорна хмара воєнного лихоліття. Та ще й звідки? Від тих, хто тривалий час називав себе братами українців!

— Не очікувала, що на моєму віку знову запалають воєнні заграви, що ворог знову посягатиме на наші землі, на нашу волю. Молюся за наші Збройні Сили, тероборону, за всіх, хто зі зброєю став на спротив ворогу, хто там, на фронтах, виборює наш спокій. Бо завдяки їм ми тут у безпеці! Я б все віддала, лише б наблизити перемогу України! – каже моя візаві.

Ця вдячність і любов до неньки – України спонукали жінку у свої не юні вже літа активно долучитися до волонтерського руху рідного села. З нею, як з майстринею кухарської справи, радяться молодші, чого і скільки покласти у ту чи іншу страву, чим її здобрити. Їй довіряють готувати обіди і водночас жаліють, щоб не перевтомилася. А жінка береться за будь-яку роботу: картоплю чи рибу чистить, вареники ліпить, цибулю смажить або ж курей розбирає. Альтруїсти готують для воїнів різноманітні страви, серед яких вареники і голубці, млинці з м’ясом чи з сиром, пиріжки з різноманітною начинкою, солодощі. Крім того, тут готують продукти тривалого зберігання: пшеничну і гречану кашу з м’ясом, тушонку, паштети.

– Кожен житель села прагне долучитися до доброї справи, – зазначає Надія Іванівна, і в її словах відчувається гордість за своїх односельців, за своїх краян.

А підприємці-волонтери (прізвища будуть названі після перемоги) всі ці запаси доправляють військовим на передову.

Надія Іванівна має величезний досвід приготування їжі на великі оказії. Її й досі запрошують готувати на весілля чи поминальні обіди або ж на дні народження. Успадкувала вона цей дар Божий від своєї матусі Марти Трохимівни Бабій.

— Мама куховарила і мене з собою брала. Так я навчилася цього ремесла. Десь колись чула, що кухарська справа — це не ремесло, а мистецтво. Ось і я все життя прагну бути таким митцем, – посміхається співрозмовниця.

Всі свої страви майстриня готує тільки у печі. Її картопляники, фарширований перець, голубці, солянка, каша славляться серед клієнтів і мають свої секрети приготування. Одним із секретів є молитва. Перед будь-якою справою Надія Іванівна читає « Отче наш».

З читачами нашого часопису Надія Іванівна поділилася рецептом своєї коронної страви — «пустої каші», хоча за кількістю інгредієнтів кашу такою важко назвати.

Отож, пуста каша: казан на 20 л наповнити наполовину січеною капустою, додати 3 кг рису, 1 кг вершкового масла, 2 кг сметани, 3 десятки яєць, 8 л води, 200 г смаженої цибулі. Коли зварився рис із капустою, тоді заливаємо все збитими яйцями зі сметаною, солимо, перчимо і даємо трохи покипіти. Смачного!

Вже понад вісім років російські окупанти сіють горе серед нашого народу. Війна торкнулася багатьох українських родин. Встигла обпалити і гілля дерева роду Надії Іванівни. Її племінники-близнюки, діти двоюрідного брата Василя Бондаренка, свого часу захищали цілісність країни на сході, беручи участь у антитерористичній операції. Під час ротації повернулися до військової частини, що базувалась неподалік рідних країв. А коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабну навалу на Україну, у перші години війни, внаслідок ракетного удару загинув племінник Павло Бондаренко і разом з ним ще понад 20 людей. Залишилася молодою вдовою його дружина, без батька – двійко дітей: донька Аня і син Андрій.

…Щоранку в селі звучить гімн України, який підспівує і серце Надії Іванівни. Потім хвилина мовчання. За нею — молитва Богу і робота. Такий розпорядок дня в ці воєнні часи. Н. І. Назаренко наближає перемогу України на кухарському фронті. Тож чуєте? Це так духм’яно пахне повітря не тільки смачною їжею, а й перемогою України!

Любов КУЗЬМЕНКО

Leave a Reply