На відміну від внутрівидової гармонії тваринного світу «Ното sapiens» проявляє себе таким чином, що осмислення цього феномену, вимагає окремої точки зору на предмет Нездоланна схильність до організацій і проведень локальних і глобальних акцій самознищення (війни) не піддається раціональному осмисленню або Самці вбивають своїх самців. Хіба можна собі уявити в світі тварин, ситуацію, де самці вбивають своїх самок?
Таке можна бачити тільки серед «Homo sapiens». Наш інтелект, виявляється немічним аби наблизитися до цього феномену світу. Саме пошук точки зору на цей феномен, штовхав дослідників минулих часів шукати відповіді на таємницю. І її знайшли, на сторінках давно забутих цивілізацій.
Влаштовуйтесь зручніше, ми починаємо мандри за межи звичного.
Під час систематичної духовної практики з застосуванням голотропних станів свідомості, ми можемо, раз за разом виходити за межи буденної свідомості. В ході таких практик, ми довідуємося, що будь які кордони у матеріальному світі (всесвіті), чи інших реальностях, є зрештою, довільними і умовними.
Відкидаючи обмеження раціонального мислення і гамівну сорочку здорового глузду, ми можемо прорватися крізь чисельні роз’єднувальні бар’єри, розширювати нашу свідомість до неймовірних розмірів та врешті-решт пережити єдність і тотожність з трансцендентним джерелом усього сущого, відомим у духовній літературі під багатьма різними іменами.
Питання, що можуть постати перед спостережливою людиною, численні і такі, що приголомшують…
Як виник Всесвіт? Чи є світ, в якому ми живемо, просто продуктом механічних процесів неживої, інертної матерії? Чи може матеріальна реальність бути пояснена лише на основі фундаментальних елементів та об’єктивних законів, що відзначають їх взаємодію?
Що є джерелом порядку, форми та сенсу у Всесвіті? Чи можливо, щоб створення Всесвіту подібного на наш, або якогось іншого, відбувалося без участі розуму будь якого рівня? Та й взагалі, що таке розум? Як можна уявити існування першопричини творення Всесвіту, та які у нас взаємостосунки з нею, якщо вони є? Як можна прийняти дилему скінченності простору і часу супроти вічності та нескінченності? Який взаємозв’язок між життям і мозком? Як ми можемо пояснити існування зла та його визначну роль у загальній світобудові? Чи наше існування обмежене одним життям, що триває від зачаття до смерті, чи все ж таки наша свідомість переживає біологічну смерть нашого тіла і проходить тривалу серію послідовних перевтілень? І на кінець, яке практичне значення для нашого повсякденного життя мають відповіді на поставлені вище запитання?
Трансперсональна психологія
Метафізичні прозріння в ході голотропічних практик та відповіді на основні антологічні і космологічні питання, отриманні завдяки цим прозрінням, перебувають в гострому конфлікті зі світоглядом і філософією матеріалістичної науки. Однак вони мають багато спільного з великими містичними традціями світу, які Олдос Гакслі назвав «вічною філософією».
Голотропні стани свідомості сприяють глибокому розумінню світогляду тих культур, які вірять у космос, населений міфічними істотами і гнівними божествами.
В голотропних станах (змінених) свідомості ми можемо отримати прямий доступ до архетипічного світу богів, демонів, легендарних героїв, надлюдських створінь і духів провідників. Ми можемо відвідати простір міфічних світів, побачити фантастичні краєвиди. Образи цих переживань можуть бути запозичені з колективного несвідомого та змалювати міфологічні фігури і мотиви будь-якої культури з історії людства.
Якщо нас бентежать такі відкриття то можна вдатися до сучасної термінології, як от нумінозний замість священний, або архетипічні фігури замість божества чи демони. Та ми не можемо далі відмежовуватися від таких переживань, як від простих галюцинації та фантазії. Глибокий особистий досвід таких переживань в даній царині, допомагає нам зрозуміти, що образи космосу в доіндустріальних суспільствах грунтуються не на забобонах, примітивному «магічному мисленні» чи психотипічних мареннях, а на автентичних переживаннях альтернативних реальностей.
Дослідження голотропних станів свідомості надали багато свідчень на користь того, що існують трансфеноменальні виміри буття, які є онтологічно дійсними і часто можуть витримати перевірку на узгоджену достовірність. Аби розмежувати ці явища та інші галюцинаторні чи уявні переживання, що не мають жодного об’єктивного підґрунтя, юнгіанські психологи вживають поняття «імагінальні» стосовно цих трансфеноментальних явищ
У голотропному стані, ми виявляємо, що наша психіка має доступ до цілих пантеонів міфологічних фігур, а також до сфер їхнього перебування. Переконливим доказом автентичності цих переживань є той факт, що вони, як і інші трансперсональні феномени, забезпечують нам нову і точну інформацію про ці міфологічні фігури і сфери.
Характер, обсяг і якість цієї інформації часто значно перевершує наші попередні інтелектуальні знання з відповідної міфології. Саме спостереження такого ґатунку підштовхнуло Карла Юнга до припущення, що крім індивідуального несвідомого, описаного Зігмундом Фрейдом, ми також маєм колективне несвідоме, яке поєднує нас з усією культурною спадщиною людства. Згідно з Юнгом, згадані переживання – це прояви первинних універсальних патернів, які складають основу колективного несвідомого. Карлу Юнгу також належить відкриття прихованого: того, що чоловіки несуть у своєму неусвідомленому узагальнене відображення жіночого початку, яке він назвав Анімою. Його протилежність – узагальнене відображення чоловічого початку у несвідомому жінки – зветься Анімусом.
Несвідоме відображення темної, руйнівної сторони людської особистості, в юнгіаневній психології, називається Тінню. Архетип-ні фігури поділяються на дві відмінні категорії. До першої належать сутності, що уособлють різноманітні специфічні універсальні ролі та функції. Найбільш видимими серед них є велика богиня-мати, страшна богиня-мати, «мудрий старець», «вічна дівчина», «вічна юність» і так далі. До другої категорії належать різні божества, що уособлюють культурні та історичні періоди людства. Наприклад, замість узагальненого образу великої матері-богині ми можемо пережити одну з її конкретних, пов’язаних із певною культурою форм (як от Діва Марія, індуіськи богині Лакшмі та Парваті, єгипетської Ізіди, грецької Гери та інших). Так само окремими прикладами страшної богині-матері можуть слугувати індійська Калі, або єгипетська левоголова Сохмет. Важливо наголосити, що ці образи не обов’язково обмежуються нашою власною національною та культурною спадщиною (Конотопська відьма). Вони можуть бути запозичені з міфології будь-якої людської спільноти, навіть тієї, про яку ми досі нічого не чули. Зустрічі з цими архетипічними фігурами справляють надзвичайне враження і часто забезпечують інформацію докладну, незалежно від національного, культурного і освітнього багажу людини, що зустрілася з цим феноменом.
В залежності від природи задіяних божеств, такий досвід супроводжується в край інтенсивними емоціями в діапазоні від екстатичного захвату до паралізуючого метафізичного жаху.
Люди, які пережили такі зустрічі, зазвичай дивляться на архетипні фігури з великим благоговінням та пошаною, як на істот вищого порядку, що наділені надзвичайною енергією та силою, і мають здатність впливати на події в нашому матеріальному світі.
Тобто вони поділяють погляди багатьох доіндустріальних культур, що вірили в існування божеств і демонів. Втім, люди з досвідом переживань зазвичай не плутають архетипні фігури із першопричиною Всесвіту, як і не претендують на остаточне розуміння суті буття. Вони сприймають цих божеств, як творіння вищої сили, що перевершує все. Таке розуміння перегукується з ідеєю Джозефа Кембелла, про те, що божества повинні бути «прозорими аж до трансцендентного». Вони повинні слугувати містком до божественного джерела, а не сприйматись за саме джерело. Коли ми систематично займаємося самопізнанням чи духовною практикою, важливо уникати пастки й не робити певне божество не прозорим, трактуючи його, як первинну космічну силу, а не як вікно до Абсолюту.
Хибне сприйняття архетипного образу, як першоджерела творіння або його єдиновірного відображення, призводить до ідолопоклонства – небезпечної помилки поширеної в історії релігій і культур. Воно може об’єднати людей, що поділяють такий хибний погляд, втім стає предметом чвар зі спільнотою, що обрала собі інший образ божественного. У такому разі, люди намагаються навернути інших до своєї віри або завоювати і знищити їх. На противагу цьому, істинна релігія є універсальною, вичерпною і всеохопною. Вона має виходити за межи конкретних, пов’язаних із певною культурою архетипних образів та зосереджуватися на першоджерелі всіх форм.
Тому найважливішим питанням у світі релігії є природа першоджерела Всесвіту.
Люди задіяні в систематичному самопізнанні з використанням голотропних станів, не раз описують цей процес, як філософський і духовний пошук.
Ті, що отримали досвід переживання Абсолюту, який задовольнив їх духовну спрагу, зазвичай не бачать жодних конкретних втілених образів. Коли вони відчувають, що досягли мети свого містичного і філософського пошуку, їхні описи першопричини виявляються великою мірою абстрактними й разюче схожими. Вони розповідають, що переживання Абсолюту передбачало вихід за всі межі аналітичного розуму, будь яких раціональних категорій, а також усіх обмежень звичайної логіки.
Цей досвід не був обмежений звичними кордонами тривимірного простору та лінійного часу, відомого нам з повсякденного життя. Він також містив усі можливі протилежності в одній не роздільній суміші і відтак перевершував усі будь – які розбіжності.
В голотропічних станах ми бачимо Абсолют, як джерело світла неймовірної інтенсивності, що в своїх аспектах відрізняється від усіх відомих нам форм світла в матеріальному світі. Абсолют, в формі світла, проявляє себе неосяжним полем свідомості і наділеним бескінечним інтелектом і творчою силою. Іншою рисою цього світла є постійна текучість (космічна плинність).
Верховне космічне начало можна пережити двома способами. Інколи особисті межи розчиняються або рішуче руйнуються, і ми повністю зливаємося з божественним джерелом, стаючи єдиним і не віддільним від нього. В іншому випадку ми зберігаємо
відчуття окремої ідентичності, приймаючи роль здивованого спостерігача, який став зовнішнім свідком містерії творення буття. Або ж, як містики, ми можемо відчути екстаз захопленого коханця, що переживає зустріч із коханою.
Духовна література усіх часів рясніє описами обох типів переживання божественного. Зустріч із Абсолютною свідомістю, чи ототожнення з нею, не є єдиним шляхом оцінення Верховного Начала – Первинної Реальності.
Другий різновид переживання, що ймовірно задовольняє шукачів остаточних відповідей, є особливо дивовижними, беручи до уваги його специфічний зміст. Ідеться про ідентифікацією з метакосмічною порожнечею або Нічим, описаною в містичній літературі, як Пустота. Люди часто використовують це поняття, щоб описати неприємне почуття браку почуттів, ініціативи чи сенсу. Аби заслужити наймення Пустоти, такий стан повинен відповідати дуже специфічним критеріям. Коли ми зустрічаємося з Пустотою, то відчуваємо- це і є первинна порожнеча космічних масштабів та ваги. Ми стаємо чистою свідомістю, що осягає це абсолютноє Ніщо, проте водночас маємо дивне парадоксальне відчуття його сутністної наповненості.
Цей космічний вакуум є також повнотою, адже йому нічого не бракує.
Хоча він не містить нічого у конкретному проявленому вигляді, втім здається має в собі все буття в потенційній формі.
Пустота виходить за межи звичного нам часу та простору. Вона незмінно лежить поза всіма діхотоміями й полярностями – як от світло й темрява, добро і зло, статика і динаміка, мікрокосм і макрокосм, агонія і екстаз, одиничність і множинність, форма і порожнеча, навіть буття і небуття. Це можна назвати надкосмічною чи метакосмічною порожнечею і Ніщо є підґрунтям того феноменального світу, який ми знаємо, і водночас вищим його законом.
Метафізичний вакуум, що містить у собі можливість усього сущого, видається колискою буття, першоджерелом існування.
Відтак, створення всіх феноменальних світів є реалізацією та конкретизацією властивих першоджерелу можливостей, що існували до створення світів. Бракує слів, аби виразити наскільки переконливими й логічними є ці парадоксальні відповіді на найголовніші та найглибші питання буття під час переживання їх на власному досвіді. Повне розуміння цих надзвичайних станів вимагає безпосереднього досвіду.
Коли ми досягаємо індентифікацій з Абсолютом на практиці, ми усвідомлюємо, що наше власне буття є засадничим співмірним з космічною мережею, з усім сущим. Визнання власної божественної природи, своєї тотожності з космічним першоджерелом є найважливішим відкриттям, що ми можемо здійснити в ході глибинного пізнання. У цьому полягає сенс відомого твердження, яке ми знаходимо у стародавніх індійських писаннях Упанішадах: «Тat tvam asi». Дослівний переклад цього висловлення : «Це ти єсі» – що означає «ти є божественної природи» або «ти є Бог». Воно викриває те, що наше повсякденне ототожнення себе «зув’язненому в шкіри его», втіленою індивідуальною свідомістю, тобто всього лише ім’ям і формою (нама рупа), є природою творчої космічної енергії (Атман-Брахман).
Це відкриття стосовно тотожності індивідуального і божественного є основною таємницею, що лежить в середині всіх великих духовних традицій, хоча воно і може бути виражене у різний спосіб. Наприклад, в індуізмі індивідуальна свідомість – Атман і універсальна свідомість Брахман є одне ціле. Послідовники сідха-йоги вбачають в різноманітних варіаціях базовий принцип своєї школи: «Бог живе в тобі, як ти». У буддійських священних текстах ми можемо прочитати: «Зазирни в себе – ти є Будда». На фронтоні храму Аполлона в Дельфах було написано: «Познай себе».
Георгій ЧІРКО.
About The Author
