Коли відкриваються зранені душі?Напевне, тоді, як хочеться зняти з себе важкий життєвий тягар, бо несила нести його далі.Тим більше, що завтра Вілена і Раїса виписуються з лікарні “ після апендициту”, залишилися в палаті удвох.Ніхто не заважає поділитися “ з сестрою по нещастю” наболілими спогадами.Віленину історію зцілення розповіла мені Раїса Петрівна.
…Студентка останнього курсу педучилища Вілена Карасьова проходила практику в одній із шкіл – інтернатів . Треба було відвезти двох діток в санаторій , “на краєчок землі одеської, в с.Лебедівку.Директор вирішив послати в це відрядження практикантку.
Шлях від Одеси неблизький.Познайомилася з трьома жінками з інших районів, котрі супроводжували власних синів і доньку в цьому ж напрямку. Приїхали надвечір.Після передачі санаторних карток, огляду діток лікарями , відвели їх до відповідних корпусів і “вручили” вихователям.А вже тоді влаштувалися в одній кімнаті, повечеряли й пішли подихати морським повітрям.Там приєднався до них водій автобуса.Познайомились.
-Ілля Муромець або Люсик, як називає мене мама. 27 років. Неодружений, без шкідливих звичок, житлом і матеріально забезпечений.Готовий жених,- відрекомендувався він.
-Ну, який ти хороший ,можеш похвалитися Вілені .Бо ми всі давно маємо чоловіків,- в тон йому відповіла найстарша за віком серед жінок Марія Олегівна.
Разом години півтори погуляли територією санаторію і пішли відпочивати.Вранці треба встигнути на автобус.
-Вирушаємо о шостій.Перед від’їздом , на прощання, тій з вас, хто проспить, я тричі посигналю,- пожартував Ілля.
Раненько Олегівна побігла зайняти місця. Завбачливо поклала газету на місце справа від водія для Вілени, звечора помітивши, як небайдуже поглядали вони один на одного.
Спочатку їхали мовчки.Потім Ілля включив музику.Коли звучали улюблені пісні Вілени, вона підспівувала.
-О-о , та у вас, дівчино, шикарний голос.Я давно мрію, щоб моя майбутня дружина гарно співала.
-І що ж, досі не знайшли таку?
-Та, здається, нарешті , знайшов … Виходьте за мене, Вілено!
– Жартуєте?
– Ні, я серйозно…
– Ще не чула й не бачила, аби отак робили пропозицію, безпосередньо на робочому місці…
-А про кохання з першого погляду знаєте?
-То інша справа…
Все закінчилось тим, що Ілля, прибувши до Одеси, взяв у Вілени адресу і номер телефону, за два тижні приїхав з серйозними намірами.Згодом відгуляли весілля.
Вілена отримала направлення на роботу до райцентру, де мешкав чоловік у двокімнатній квартирі.Працювала в школі. Дітки дуже любили свою першу вчительку, яка мала безліч талантів: гарно співала, малювала, вишивала й в’язала…
Попрощалася з першим випуском учнів і пішла в декретну відпустку, народила Владика.Коли виповнилось йому два рочки- з’явився на світ Дмитрик.Про його народження без посмішки зі сльозами на очах говорити не може.
…Того літнього дня Ілля поїхав у рейс, а Вілена зібрала речі сина й повезла його за чотири кілометри у село до свекрухи. Десь за тиждень мала народжувати, тож вирішили з чоловіком, що малий трохи побуде під наглядом бабусі.
Переночували, поснідали й пішла з Владиком на город, допомогла свекрусі прополоти грядку моркви. А тоді нарвала зелені й наварила на обід смачного зеленого борщу.
Автобус мав відправлятися до райцентру о п’ятнадцятій, тож було трохи часу , щоб відпочити, бо чомусь почала себе гірше почувати.
Свекруха подалася вирішити якісь справи до сільради, отримати на пошті посилку від сестри, викликати майстра, бо телефон вже два дні не працює.Вже пора б і повернутися, а її нема й нема.
Вілена зрозуміла , що їй не просто зле, це розпочалися перейми.Стрімко наближаються пологи, видно , морква посприяла. Вийти на вулицю і покликати когось на допомогу забракло сил.Дістала з шафи , що потрапило до рук, – простирадла, рушники, кинула на ліжко і буквально впала на нього, стогнучи й корчучись від болю.Боялася кричати, щоб не перелякати Владика, який грався на килимку новою машинкою.
Хлопчик, мабуть, відчув своїм серденьком, що мамі боляче, підійшов і жалісливо почав гладити ручкою їй голову.І в цей момент народився Дмитрик. Вже пізніше у неї почали трястися руки й ноги, з’явився страх, що могла б втратити маля, могла б не впоратися, не зорієнтуватись, запанікувати.А тоді де й витримка, сила духу, сміливість взялися … На її прохання крихітний синок взяв на тумбочці й подав аптечку, яку купила і привезла з собою, аби про всяк випадок була у свекрухи, взяв на стільці та приніс її сумочку з манікюрним набором. Маленькими ножицями перерізала пуповину. Надрізала, а потім розірвала простинь, запеленала немовля.
Свекруха повернулася, а в хаті вже двоє онуків.” Ой, Боже!” – тільки й промовила і побігла до сусідів викликати ”швидку”.
-Як же ти , бідолажко, сама впоралася?- співчутливо запитала медсестра, переконавшись , що все з новонародженим і породіллею гаразд.
–Ну чому сама? У мене Владик пологи приймав.
– Оця крихітка?- Вона глянула на дворічного малюка і голосно розсміялася.
–Їдьмо до пологового, а ти, акушер, залишайся з бабусею.
Як у воду дивилася медичка: Владислав виріс і став … гінекологом!
Ілля ж народження другого сина сприйняв байдуже.Відтоді , як Вілена вдруге завагітніла , він втратив до неї інтерес.Його дратував навіть її чудовий голос, коли співала малюкам колискові. Тож турбота про малюків лягла на Віленині тендітні плечі.Це тільки сказати… Якби, як планувалось, батьки ділили між собою ці важкі дні та безсонні ночі , то нічого страшного.А тут голубка- мати залишилась з одним крилом.”У мене відповідальна робота, через день- зміна,за кермо сідати , людей возити, а не дрова.Вдома ж ніяких умов для відпочинку”, – скаржився Ілля сусідам.І почав той комфорт шукати .Знайшов. Забрав речі й пішов геть.Добре, що хоч житло залишив.
Вілена не плакала ( бо молоко пропаде в грудях!), не розгубилася, вистояла. Підросли синочки- оформила в дитсадок,знову взяла перший клас. Ось вже й Владик пішов до школи, за два роки – Дмитрик. Гарненькі, розумні, чемні.От тільки батька рідко бачили.Тому мріяли про спілкування з ним, особливо покататися на його автомобілі.Навіть Дідові Морозу брати написали листа про свою мрію.
Сусідка Галина Василівна , Віленина колега, дізнавшись, що хлоп’ята через те, що Дід Мороз не виконав їхнє бажання, засумували, заспокоїла їх:
– У нього дуже багато роботи.Він вже старенький і не встигає до всіх принести подарунки під ялинку.А ви чули, що є ще Старий Новий рік?
Брати перезирнулися.Вони про це нічого не знали.
-Ну от, бачите, а Дід Мороз саме на Старий Новий рік , 14 січня, роздає останні подарунки і виконує замовлення.
-Дивно, чому Новий рік так швидко постарів?..- сказав Владик.
-Це інша історія,зверніться до мами, хай розповість.А я зателефоную Дідові Морозу й нагадаю йому вашу адресу.
-Ура ! Ура!- бігали по квартирі й радісно вигукували хлопчики.Потім щодня зазирали в календар.
14 січня , після повернення сімейства зі школи, в двері квартири хтось наполегливо постукав.Вілена відчинила- на порозі з’явилися Дід Мороз і Галина Василівна в ролі Снігуроньки.
– Чи тут мешкають соколята на ім’я Владик і Дмитрик?- запитав Дід Мороз.
– Тут! Тут!- прибігли брати.
-Одягайтеся мерщій, Дідусь Мороз покатає вас на автівці!Правда, спочатку ви порадуєте гостя знанням віршиків,- сказала Снігуронька.
Спускаючись сходами з другого поверху, школярики навперебій декламували віршики про ялинку, Новий рік, Діда Мороза й Снігурку. Задоволений Дід Мороз запросив їх до автомобіля й катав досхочу.Ще й дозволив руля покрутити, пригостив подарунками у вигляді великих засніжених будиночків.Скільки було радості! Брати виросли, інститути закінчили , а досі пам’ятають те здійснення дитячої новорічної мрії. Згодом”Дід Мороз”замінив їм тата.А Старий Новий рік завжди відзначають всією родиною.
Раїса подивилася на Вілену широко відкритими очима:
– Не зрозуміла…З цього моменту прошу конкретніше!
-Той Дід Мороз — лікар, брат моєї сусідки Галини Василівни.Понад десять років прожив з дружиною,а дітей не було.Вона всім скаржилася, що це з вини чоловіка.Почала зраджувати, влаштовувала скандали.Тоді на Старий Новий рік Ігор і приїхав до сестри після чергової сварки.Поступово прикипів душею до моїх малих, у вихідні приїздив і проводив з ними по кілька годин, поки не почали називати його татом.Після розлучення з дружиною приїхав до нас.Купили будинок, через рік Богданчик народився.Я й мріяти не могла про таке життя. У мене дуже хороша, дружна родина, в якій я почуваю себе жінкою.
– А як же Ілля?
– Не склалося у нього…Так і бігає від однієї коханки до іншої. Своїх синів відцурався, чужих теж не хоче виховувати…
12 січня ,- розповіла мені за завершення Раїса Петрівна, -ми вже “сиділи на валізах”.Першою залишала палату Вілена.За нею приїхали Ігор та найменший син .Обоє радісні, веселі.”Хлопці прибудуть завтра, Старий Новий рік зустрічати,” -повідомив матусі Богдан.
About The Author
