З любов’ю до України

Тиждень народного мистецтва с.Борсуків у Балтському історичному музеї ознаменувався важливою подією в літературному житті Балтщини: презентацією збірника віршів Юлії Кіщук, яка народилася й виросла в цьому мальовничому селі, закінчила Балтське педучилище й університет, вчителює в Саражинській ЗОШ І-ІІІ ст. «Завдячуючи ангелам» – таку назву має ця досить солідна як для первістка книга.
Для переважної більшості присутніх в залі балтян зустріч з Юлією та її творчість стали приємною несподіванкою.Молода , світла, ніжна, мила, тендітна дівчина полонила всіх своєю скромністю ( видання вийшло навіть без її фотографії!), простотою, любов’ю до рідного села й України, своїм баченням явищ природи, подій у державі, філософськими роздумами про те, що хвилює її розум і душу.В ході заходу у виконанні авторки прозвучали її вірші , опубліковані нещодавно в різних альманахах та в презентованому збірнику.
Юлію привітали з виходом першої книги директор музею Петро Ткач, журналіст і автор кількох збірок поезій Михайло Гершкович, редактор газети «Ваш інтерес» Таїсія Крисько, бібліотекар Вікторія Панчишена, котра прочитала декілька своїх віршів, викладач педагогічного коледжу Наталія Ступак, староста с.Борсуки Жанна Тисячна, майстриня, авторка віршів та « невигаданих історій» Лідія Кошаринська.У Юлії , наголошувалось, зокрема, у виступах, є талант.Жителі села називають її своєю зіронькою.Художник Андрій Виклик зазначив: « У вас віршики, як маленькі дітки.Їх хочеться в колиску серця покласти і співати «А-А-А-А!».Андрій, який також пише вірші, побажав Юлії розвиватись, дослухатись до порад, настанов, критики, важливо, сказав він, «щоб не оглухло творче вухо вашого серденька».
З особливою любов’ю і ніжністю говорила про свою доньку сільський бібліотекар Валентина Кіщук ( на презентації був присутній і її батько Валерій Кіщук):
– Перші поціновувачі творів Юлі- це ми, мама й тато.Буває, всю ніч горить у її кімнаті настільна лампа.А вранці- легкий стук у двері нашої спальні: «Ви спите? Я вірш написала.Ось послухайте».Буває, кличу: « Доню, йди сюди!». «Мамо, зачекай, до мене Муза прийшла», – відповідає.І я все розумію.Коли посадили Сєнцова, вона такого вірша написала, що у мене мурахи по шкірі …Я вдячна всім вчителям , які навчали доньку в різні роки.
Сама ж Юлія , на мою думку, має завдячувати за науку насамперед своїй матусі, людині творчій, яка її до книги залучила, любов до СЛОВА прищепила , добре володіє українською мовою, завжди підтримує.
Подарунок нашої редакції – публікація добірки віршів Ю.Кіщук, адже книга вийшла невеликим тиражем, тож далеко не всі любителі поезії можуть з нею ознайомитися.
Тетяна АЛЕКСЄЄВА.

МОЛИТВА
Помолюсь за Україну, за її синів…
Ти пошли нам, Боже милий,
Довгожданий мир.
Щоби зброя не стріляла,
Не влучала в ціль!
Щоб земля наша багата
Була наче цвіт.
Щоб по всьому-всьому світу
Не було війни!
Щоб всі люди на планеті
Радісно жили!

УСЕ ЛЮБЛЮ, ЩО МАЄ НАЗВУ – УКРАЇНА
Усе люблю: і гори, і поля,
Дощі і грози у липневу пору.
А як побачу в небі журавля,
Милуюсь, як кружляє він по колу.
Усе люблю: і весни у цвіту,
Й покоси, наче золото, із сіна.
Щаслива, коли райдуги встають
У моїй милій, ніжній Україні.
І вірю я: колись настане день,
В якому не звучатимуть гармати.
Всі радісно співатимуть пісень
Й державу рідну будуть звеличати!
Усе люблю – світанки й вечори,
Традиції , чим славиться країна.
Усе люблю безмежно навкруги,
Що має горду назву – Україна.

ПРОСЛАВЛЯЙТЕ СВОЮ УКРАЇНУ!
Прославляйте свою країну,
Хай про неї знає весь світ.
Кожен любить свою Батьківщину,
Як вишневого гілля цвіт.
І так хочеться, щоб, нарешті,
Із далеких небесних країв
З журавлями на ніжних крилах
Прилетів переможний мир.

ВЕТЕРАНИ
Помирають наші ветерани,
З кожним роком меншає число.
1 букет з нарцисів та тюльпанів
На почесне місце кладемо.
Вічна слава нашим ветеранам,
Все в історії своїй збережемо.
Але хочеться, щоб більше вже надалі
Жодних війн на світі не було.

СКІЛЬКИ РОКІВ УЖЕ МИНУЛО…
Скільки років уже минуло,
Але серце донині щемить,
Коли згадуєш: хтось на Майдані
Від куль мертвим давно лежить.
Я і досі не можу збагнути:
Як же можна отак зробить?!
Вони ж просто хотіли дуже
В кращій державі жить.
Сотню душ, що злетіли на небо,
Ми не зможемо повернуть.
Вічна слава цим світлим людям,
Плине кача в небесну путь.
Запалімо свічу скорботи
В знак великої шани тим,
Хто з любові своєї і вірності
На Майдані тоді поліг.
У печалі моя країна,
Навіть вітер зненацька стих.
Помолімось за Україну
І за тих, хто її зберіг.

ПИШАЙМОСЯ СВОЇМ СЛОВОМ
Пишаймося своїм словом,
Своїми піснями!
Наша мова лине дзвінко
Аж понад горами!
Пишаймося, люди добрі,
Надбанням прадавнім:
Солов’їна, барвінкова
Та в наряді гарнім!
Пишаймося, українці,
Не цураймось слова!
Хай розквітне Україна,
А з нею і мова!

Прохання про дощ
Нашіптують щось трави колоскам,
Засинівся один окраєць неба,
І блискавка вже ділить небокрай,
Ховатися, мабуть, від неї треба.
І мак червоно в полі мерехтить…
І хмара грізно ближче наступає.
Іди до нас із гамірним дощем,
На тебе кожен радісно чекає…

ГУДЕ СЕЛО
Гуде село із рання аж до вечора,
У літню спеку й дощову хмарінь…
Здавалось, від бур’яну уже спекались,
Та через тиждень знов город заріс!
«А-ґиля!» – до гусей кричить сусідка.
Чиїсь індики в гості забрели.
Всі півні зранку люблять покричати.
Але за них сильніше корови.
Зберуться разом господині,
Допоки череда іде пастись,
За село виженуть й додому повертають:
Поснідати і на роботу йти.
А ще, коли ідеш до магазину,
По вулиці сливовий аромат…
І яблука, буває, що червиві,
Але завжди з’їдаються у смак!
Тут квіти сіють, навіть на городі,
І біля хати та своїх воріт…
«Весною ще подруженькам роздати…
Ці дуже гарні! Ти собі посій!»
Майори, чорнобривці та ромашки,
Троянди — і великі, і малі.
Встигай лиш головою повертати!
І так майже до самої зими.
Як треба поміч – радо допоможуть.
Криничку за селом теж приберуть.
І гарно заспівати пісню зможуть.
А коли хором – треба тільки чуть…
Співай село — колиска мого роду!
І слався, Україно, крізь віки!
Бо поки села є — не знищити народу,
І його працю не перемогти.

ЗАТИХЛО СЕЛО
Затихло село у вечірніх турботах…
У сяйві ліхтарнім уже майже спить.
А завтра всі знову підуть по роботах,
Лиш грубка незмінно в будинку горить.
Узимку так завжди: село кожен вечір,
Насупивши брови, стоїть у диму.
Накинувши куртку легенько на плечі,
Відчула я цю неймовірну красу.
Не знаю, чи вдалось вам все передати?
Вже подих мені захопило в мороз.
Та й влучні слова вам не зможуть сказати,
Яке ж бо красиве буває село.

РУШНИЧОК – ОБЕРІГ
Рушничок із барвистими квітами,
Із листочками, як намистами.
Із калиною, що в зажурі…
1 вербою, що гнеться в бурі.
Рушничок і маленька хата,
Як колиска із мальв квітчаста,
Розфарбовано пишні боки,
Чутно знову чиїсь там кроки…
Хтось проклав рушничком дорогу,
Аби люди вертались додому
Із далеких-далеких далей,
Із боїв і чужих лікарень…
Повертайтесь, сини України,
До домівки своєї живими!
Рушничок-оберіг для усіх
Простелю я до ваших ніг.
Хай закриє від куль, захистить!
Щоб щасливо у мирі жить.

ЛІТНІ ДАРУНКИ
Літо щедре… Ясне сонце
Заглядає у віконце…
Манить ягодами в полі,
Зачаровує поволі:
Черешнями, полуницею,
І порічками, і суницями,
Медом, вишнями, абрикосами,
Вчасно зібраними покосами.
Від дощу росте рясно городина,
Журавлина, ожина, смородина,
І малина дарує ягоди,
В кукурудзи зелені пагони…
Щедре літечко, золотесеньке,
Як ромашечка, жовто- білесеньке!
Фрукти… Ягоди… Ще й городина…
І, звичайно ж, смачна смородина.

ДОЩІ
Дощі усі роботи припинили,
У сірі хмари небо одягли.
Мабуть, теж хочуть, аби люди відпочили,
Й не тільки люди – навіть трактори.
Та тепле сонце, наче у змаганні,
Раз по раз виглядає з-за хмарок,
І вітер у тремтливому чеканні
Гойдає віти із нових гілок…
Он перша помідора червоніє.
Як кажуть у селі: «То від стида!»
Малина знов на грядці рум’яніє,
У полі достигають вже жита.
Та Україна, друзі, в нас велика!
Й по-господарськи, наче від душі,
У когось землю добре намочило,
А хтось чекає тільки на дощі.

СОНЯШНИК
А соняшник все ж має особливість
Серед усіх, які на світі є, квіток.
Розбурхує щодень свою грайливість
Й проводить сонце, наче світлячок!
Завжди щовечора обернеться й чекає
На сонце зранку, що з-за хмар встає…
Отак щораз улітку виглядає,
Як сонечко з-за обрію зійде.
І літечко завжди тоді світлішає,
Як соняшник жовтіє на полях,
І день похмурий стане яскравішим,
Коли його згадаєш у думках…
Чарівна квітка, що схожа на сонце.
А лиш поглянеш: скільки в ній тепла!
Світило зазирає у віконце,
А ми на нього мружимось здаля.
Можливо, Бог створив її для того,
Щоб дякувала сонцю від людей?
Бо нас воно готує до нового
І зігріває кожен новий день.
А ми лише примружуємо очі…
Та знаємо маленьку таїну:
Це соняшник подякувати хоче
Світилу від нас всіх за теплоту.

ХМАРИ
Учора я дивилася на хмари,
А вони різні: і великі, і малі.
Одні ніби звичайно виглядали,
А інші мали вигляд, мов живі!
Он та химерна – в вигляді дракона,
А інша – наче вибухнув вулкан!
На заході – від сонця аж червона,
А та мені вже схожа на казан…

ОСІНЬ
Люблю я осінь за її чарівну вроду.
Люблю за вирій із лелек,за листопад.
Люблю ще за ранкову прохолоду,
За тишу (нею дихає весь сад).
Люблю я осінь, та вона коротка.
Зима весь жовтень з холодом візьме.
А так ще хочеться, щоб музика від сонця
Подарувала нам тепло своє.
Люблю я осінь, бо вона чаклунка,
Несе з собою завжди стільки див.
І дуже хочеться, як Божим поцілунком,
Щоб принесла вона з собою мир.

УТІКАЙ ЗІ СТАРОЇ ДОРОГИ
Щоб знайти новий шлях, утікай
зі старої дороги.
Знайди новий, який ти побачиш
здаля.
Через хащі, каміння, мости і водні
пороги
Знайди новий для себе і йди
по прямій до кінця.
Не шукай за обставин якоїсь
легкої дороги.
По складнішій твій ворог не дуже
захоче іти.
Нехай будуть занадто глибокими
ями й пороги,
Ти із легкістю, вперто, зумієш
усе обійти.
Щоб знайти новий шлях, утікай
зі старої дороги.
Все, що рідне для тебе,
з собою бери.
Хай обходять тебе всі невдачі,
жалі і тривоги.
Сильним будь й по новому шляху
вперто йди!