ЗАХИСТ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
Після двох фінансових криз, які пережила Україна, ми у своїй більшості перестали довіряти фінансовим установам. Це одна з основних причин, через яку не беруться кредити, неохоче відкриваються депозити та не дуже активно посуваються страхові послуги.
До того ж, у конфліктах з фінансовими установами українці все ще залишаються незахищеними. Адже згідно з чинним законодавством у регуляторів фінансового ринку та інших держорганів немає реальних повноважень та інструментів для вирішення таких конфліктів. Єдиний орган, який може врегулювати спори між фінансовими установами та споживачами їх послуг – суд. Але судова система теж не завжди є ефективною через перевантаженість суддів. І головне – українським судам все ще не довіряє більшість українців. Про це йшлося від час прес-конференції на тему “ Захист споживачів фінансових послуг: як покращити становище українців», що відбулася за участю ЗМІ з різних куточків України (в тому числі – нашого видання).
На запитання журналістів відповідали керівник юридичного напряму та радник з питань захисту прав споживачів фінансових послуг Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору» Тетяна Грищенко та Тетяна Буряк, а також голова підкомітету з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини, Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Руслан Сидорович.
Вони розповіли, з яких питань фінансові установи найчастіше порушують права українських споживачів фінансових послуг та про необхідність запровадження законодавчих змін для захисту споживача фінансових послуг в Україні. Відповідні законопроекти – №8055 «Про установу фінансового омбудсмена» та №2456-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг» – вже давно зареєстровані у Верховній Раді. Якщо їх підтримає парламент, то від недобросовісних дій фінансових установ споживачів захищатиме фінансовий омбудсмен. Нова система захисту прав споживачів фінансових послуг вже почала розбудовуватися в Україні за ініціативи Проекту USAID «Трансформація фінансового сектору» та за підтримки багатьох депутатів різних політичних сил, завдяки яким вже прийнято Закон «Про споживче кредитування» (набрав чинності з 10.06.2017 р.).
За словами Руслана Сидоровича, до фінансового омбудсмена зможуть звертатися саме фізичні особи. І хоча його установа не буде заміною судів, але може стати більш ефективною альтернативою, адже рішення фінансового омбудсмена на відміну від судів, перевантажених справами, прийматимуться досить швидко (до 60 днів). Але, що найважливіше, його незалежність від будь-яких установ гарантуватиме неупередженість у прийнятті рішень, які будуть обов’язковими до виконання після проходження терміну їх оскарження. Водночас, кожен споживач зможе, як і тепер, скористатися своїм правом звернутися до суду на будь-якому з етапів вирішення спору. Під час прес-конференції йшлося й про те, що законопроектом №2456-д передбачено надання регуляторам фінансового ринку (Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Нацкомфінпослуг) необхідних інструментів правозастосування (перевірки, порушення справ, штрафи та інше) за порушення Закону. Виконання регуляторами додаткових функцій з контролю ринкової поведінки фінансових установ повинно зменшити можливості для маніпуляцій та припинить практику безкарного порушення прав споживачів, – зазначив народний депутат Руслан СИДОРОВИЧ.
Після прес-конференції наш кореспондент мала змогу додатково поспілкуватись з експертом із захисту прав споживачів фінансових послуг Проекту USAID Тетяною БУРЯК, яка розповіла, що Інститут фінансового омбудсмена успішно працює у більшості країн ЄС та світу. За її словами, законопроект №8055 – це спроба «побудувати і в Україні нову чесну, неупереджену, і найголовніше, ефективну систему позасудового вирішення спорів на фінансовому ринку».
– Пані, Тетяно, як Ви вважаєте, в Україні є перспектива прийняття законопроекту про запровадження Інституту фінансового омбудсмена?
– Сподіваюсь. Цей законопроект у певному сенсі є революційним, адже змінює всю філософію взаємовідносин між фінансовими установами та споживачами. В їх основі буде довіра.
– Можна – на прикладі? У магазині людина взяла товар у кредит. Все добросовісно сплатила, погодивши розмір останнього платежу з представником банку. А через три місяці банк повідомляє, що в людини борг 150 гривень. Виявляється, що під час останнього розрахунку людина не доплатила одну гривню і за три місяці наросла пеня по 50 гривень. Виявилось,що це передбачено одним з пунктів договору, віддрукованого дрібним шрифтом. Про це було написано в договорі. Прикро, але навряд чи ображений клієнт цього банку оскаржуватиме його дії, звернувшись до суду. Адже 150 гривень – невеликі кошти. Чи буде сенс звертатися у таких випадках до омбудсмена?
– Стосовно кредитування законодавством передбачено, що ніяких дрібних цифр, дрібних зносок,зірочок тощо не повинно бути у договорі. Клієнту вся інформація має надаватись прозоро і доступно. Сьогодні ми говоримо про те, що один із законопроектів зможе допомогти в даній ситуації, бо запроваджує штрафи. Ображений споживач матиме змогу звернутися до регулятора фінансового закладу і сказати: «Ось дивіться, у договорі – дрібний шрифт, я не побачив і додатково спливли якісь комісії, які я не підписував». І тоді вже регулятор, маючи таку інформацію, зможе звернутися до фінансової установи і накласти штраф, передбачений законодавством за подібні порушення (а це значні суми!). Є також таке поняття, як колективні позови в судах. Так, якщо є систематичні порушення, якими часто зловживають, тоді це потрібно буде виносити на етап законодавчих змін. Що стосується фінансового омбудсмена, то він, розглядаючи справу по суті, може виступати як медіатор (посередник), пропонуючи мирно вирішити питання. Виступаючи на стороні споживача фінансової послуги, омбудсмен скаже: «Банк, послухай ,це лише один випадок! Якщо ми з’ясуємо, що таких клієнтів багато, і вони всі зроблять колективні позови до суду, то ти, дорогий банк, будеш сплачувати мільйонні штрафи, а не ці 150 гривень, на яких ти не наживешся. Давай все ж таки збережемо довіру клієнта!». Зазвичай на цьому етапі справа завершується. Але, якщо банк не захоче вирішувати справу мирним шляхом,тоді омбудсмен приймає відповідне рішення, яке має законну силу. Якщо фінансова установа не виконає його добровільно, то її це змусять зробити виконавчі служби (державні або приватні виконавці). Банку доведеться примусово повернути незаконно списані кошти. Отже, регулятор фінансового ринку повинен карати, аби іншим не кортіло. А омбудсмен буде вирішувати конкретні спори, що виникають.
– І сума не матиме значення?
– Тільки максимальна межа. Якщо не помиляюсь – 372 тисячі гривень – 100 мінімальних заробітних плат. Я дивилася судовий реєстр за кілька минулих років: в середньому сума фінансових спорів (у тому числі – страхові збори) варіюється від 45-50 до 100 тисяч гривень. Вони будуть підпадати під розгляд, але мінімальну межу не визначено (хоча вона була спочатку у законопроекті). Як каже моя колега , фінансовий омбудсмен Франції (вона відповідає за фондовий ринок), треба враховувати те, що з дрібними позовами (як у нашому випадку – 150 гривень), до неї можуть звернутися тисячі споживачів фінансових послуг. Тоді це буде 150 мільйонів , а не 150 тисяч гривень. Це добре з позиції того, що саме такі дрібні порушення допомагають виявляти систематичні помилки фінустанов. Тобто є якась прогалина у законодавстві, яку наші спритні фінансові установи намагаються використати і обійти закон. Отже, потрібен контроль, підзвітність. Потрібен механізм, який би дозволяв регуляторам постійно моніторити фінустанови і карати за порушення. І потрібен омбудсмен для того, щоб дати альтернативний судам механізм, адже суди перенасичені. У мене стільки прикладів з життя (родичі, друзі). Приміром, у подруги з карти Х-банку пропало 4 тисячі гривень. Хтось списав чи розрахувався за щось. Вона запевняє, що була на той момент вдома. А хто доведе? Тут замкнене коло: звертаєшся до правоохоронних органів, вони відправляють до банку, йдеш до банку,- відправляють у правоохоронні органи, а там відправляють до суду. А хто доходить до суду? Ніхто. Хто має бажання платити адвокату «n»-ну суму коштів, хто хоче витрачати нерви й ходити по цих інстанціях, бо суди перевантажені? Але це ваші гроші і ваші права порушені! Власне, ось така інституція й потрібна для малозначимих спорів, для незахищеної сторони, де не потрібні адвокати. До омбудсмена можна буде звертатися з будь-якого куточка країни. І не обов’язково їхати особисто: просто надіслати звернення, документи. Вам нададуть консультацію, допоможуть зв’язатися з фінансовою установою. На першому етапі , коли омбудсмен виступатиме у ролі медіатора, зазвичай (з досвіду європейських країн) врегульовується багато спорів.
Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
