КВІТИ У СЕРЦІ ТА ХЛІБ НА СТОЛІ

«ЛЮДИНІ для життя потрібні сонце, воля, хліб і маленька квіточка»,- сказав колись видатний казкар Ганс Крістіан Андерсен. І справді, квіти супроводжують нас протягом усього життя. Роблять його яскравішим, а ще – сприяють очищенню й оздоровленню повітря навколо нас, наповнюючи тонким і ніжним ароматом.

Свого життя без квітів не уявляє жителька с.Пасат Павлина Кирилівна Машерук. ЇЇ душа і серце належать красивим, пахучим, неповторним різнобарвним рослинам, бо ще з дитинства закохана в них. Спочатку займалась розведенням айстр. Потім асортимент поповнився кліматисом, півоніями, чорнобривцями та жоржинами.

Народилась Павлина 1940 року в сільській родині, де вже підростала старша сестра Маруся. Через рік розпочалась війна. Батько пішов на фронт і загинув. Матері довелось виховувати дівчаток самій. Однак це не завадило їй прищепити донькам любов до прекрасного.

Коли Павлині виповнилось 14 років, мати тяжко захворіла. Дівчина була змушена залишити навчання в Пасатській школі й після закінчення семи класів пішла працювати на свиноферму. Там розпочалась і через 40 років завершилась її трудова біографія.

Згодом на фермі юна свинарка звернула увагу на молодого й гарного їздового Станіслава, на п’ять років старшого за себе. Хлопець їй відразу сподобався. Однак ближче вони познайомились пізніше біля сільського клубу, на танцях. Кохання завирувало в серцях молодих, вони весь вільний час проводили разом, не розлучаючись ні на хвилину. І тому згодом вирішили поєднати свої долі. 16 листопада 1956 року закохані стали на весільний рушник і почали спільний життєвий шлях. Прожила пара щасливих 54 роки разом, народили і виховали двох чудових діточок – сина Вадима і донечку Світланку. Жили Павлина та Станіслав душа в душу, ніколи не сварились, завжди знаходили спільну мову.

“Чому ти ніколи не сваришся на мене?”- не раз, бувало, запитувала Павлина у чоловіка, на що він їй відповідав : “Тому, що я тебе дуже кохав, кохаю і завжди буду кохати”.

На роботу й з роботи ходили разом. Повернувшись ввечері , Павлина починала займатись ще однією улюбленою справою -випіканням хліба.

Зі слів односільчан, хліб у Павлини Кирилівни був найсмачніший в окрузі. Любов до випікання дівчині прищепила мати ще в дитинстві. В 14 років вона спекла свою першу запашну хлібину. У Павлини Кирилівни є власний секрет випікання хліба. Головний інгредієнт – піна з білого виноградного вина. Буханки завжди виходили великі й пишні, запашні та дуже смачні. Знаючи про таке майстерне випікання хліба, односельці залюбки замовляли випічку для себе. Особливо її хліб користувався попитом в сезон весіль.

На жаль, в 2011 році в дім родини Машеруків постукало горе. На 76-му році життя серце Станіслава Васильовича зупинилось. Пережити цю втрату жінці допомогла любов до улюблених справ. Вона вправно продовжувала і продовжує розведення квітів. Ні підвищений тиск, ні спека не зупиняють її. В свої 80-сят Павлина Кирилівна має запашну клумбу перед будинком.

“Бабуся Павлина є прикладом для підростаючого покоління та всіх жителів села. Скільки себе пам’ятаю, вона завжди полюбляла квіти, найулюбленішими з яких були айстри різних видів, а аромат під час випікання хліба ширився на все село, ”- поділилась своїми враженнями староста села Людмила Миколаївна Пилипенко.

Сама ж Павлина Кирилівна щиро побажала наприкінці нашої з нею розмови : “Щоб був мир на Землі, благополуччя в Україні, щоб підростаюче покоління жило в мирі та злагоді”.

Михайло ОПАРИСТИЙ.

Світлини з домашнього архіву Павлини Кирилівни.

Leave a Reply