СВОЮ долю Лариса буквально ухопила на «гачок», коли, мало не пропустивши свою зупинку, почала посилено проштовхуватись між пасажирами маршрутки до виходу. Відчувши під ногами тверду поверхню асфальтованого покриття, полегшено зітхнула: встигла. Озирнувшись довкола, аби зорієнтуватись перед початком пішохідного старту, вона раптом побачила, що її сумочку нахабно тримає в руках незнайомий молодий чоловік. Смикнувши за ручку, вона вигукнула:
— Що ви робите?!
— Що роблю?! Це ви зачепили своєю сумочкою мою куртку і витягли мене з маршрутки!
— Я? Що ви вигадуєте!
— Самі подивіться…
Незнайомець не брехав: Ларисина сумочка так зачепилась за кишеню його куртки, що вони вдвох ледь відчепили її, намагаючись не дорвати й так трохи пошкоджену гострою металевою защібкою тканину.
— Вибачте. Я не хотіла завдати вам шкоди. У мне з собою голка, давайте зашию.
— Не треба. Нічого страшного. Ось тільки я мав намір зійти на наступній зупинці. Доведеться пішки пройтися.
— Чому ж ви не зупинили мене, не сказали, що я зачепила вашу куртку?
— Ви так енергійно рухалися до виходу, що не хотілося вам завадити.
Вже згодом Дмитро зізнався, що ще в маршрутці задивився на дівчину, тому навіть зрадів, що знайшовся несподіваний привід з нею познайомитися. Тому й не пручався.
ЛАРИСА на той момент закінчувала університет. А він працював ІТ-шником. Вже й на квартиру собі заробив. Саме їхав оглянути один із варіантів. Запропонував дівчині піти з ним, аби допомогла визначитися. І вона, забувши про все, несподівано для себе погодилася.
Відтоді вони не розлучалися. Дмитро виявився добрим та турботливим, одне слово – мрія будь-якої дівчини. Але Ларисі цього було замало: їй хотілося щоденної романтики. Незважаючи на перше враження від їх незвичної зустрічі, хлопець, на її думку, був «приземленим», весь час сидів біля комп’ютера, програмував. А дівчині мріялось, щоб центром його всесвіту була саме вона. Тому, коли Дмитро запропонував їй руку і серце, вона раптом у відповідь запитала:
— Уяви на вершині гори прекрасну квітку. Представ, що, зірвавши її для мене, ти упадеш і розіб’єшся. Чи зробив би ти це для мене, знаючи, що в результаті загинеш?
Хлопець якось дивно поглянув на неї і нічого не відповів. А Лариса все трактувала по-своєму:
— Значить, ні? То такою буде й моя відповідь.
…ЛЮТНЕВИЙ ранок видався сонячним. Але так не хотілось вставати. Раптом пролунав дзвінок.
Телефонувала подруга:
— Ларисо, чому слухавку не береш?
— Не хочу нікого чути. У мене трагедія: з Дімою розлучилась.
— Ти що нічого не знаєш?
— Що я маю знати?
— Війна! Увімкни телевізор!
Це було якимось жахіттям. Світ наче обернувся догори дригом. Якась паралельна реальність…
Почувши сигнал про СМС, взяла слухавку… Від Дмитра. Почала читати й завмерла:
«Кохана, я б не зірвав ту квітку для тебе, знаючи, що помру…»
Але продовжила читати:
«Мені потрібно бути поруч, бо ти така неуважна, завжди потрапляєш у якусь халепу. Маю бути поруч, аби тримати тебе за руку чи обіймати, коли потрібна моя підтримка. Та якщо хтось любить тебе більше за мене, то я готовий зірвати цю квітку для тебе, люба. Але не тепер, а після перемоги над ворогом. Тому мушу повернутися живим. Прощавай, кохана, і- до зустрічі».
Сльози великими краплями стікали по обличчю: «Яка ж я дурна! Він любить мене!». І вона його любить. Зрозуміла це тільки тепер, коли може втратити коханого. Зателефонувала йому, але він був поза зоною.
ЗГОДОМ зателефонував сам, з іншого номера. Заспокоїв, що з ним все добре. А Лариса у розпачі закричала:
— Коханий, забудь про ту вигадану квітку кохання! І про відмову! Я згодна вийти за тебе заміж! Я так боюся тебе втратити!
— Дурненька моя! Хіба ж я сумнівався?! Не бійся! 24 серпня, після Перемоги, буде наше весілля!
Тепер вона знає, що так і буде. Бо їй пообіцяв найнадійніший, найкращий чоловік на світі – її коханий.
Наталя ТАРАСЕНКО
About The Author
