— Корову тримати не вигідно. Особливо важко було під час карантину, коли не ходили автобуси. Мені доводилося платити 60 гривень, щоб доїхати до Балти й назад на таксі. А скільки вторгуєш?! Це ще добре, що Бендзарі – поруч з містом. Тримаю корову, бо маю двох внуків…- сказала наша читачка, яка принесла оголошення про продаж телички. Ми з нею розговорились, так виникла ідея розпочати на шпальтах «ВІ» розмову на доволі болючу й актуальну тему.
Балта «купається» в оточенні сіл-супутників. Серед них не тільки Бендзарі, Андріяшівка, а й Мирони, яке вже багато років очолює Лідія Михайлюк – спочатку обиралась сільським головою, тепер – старостою. Вона радо поділилась з нами своїми думками з приводу…
Але спочатку – трохи статистики від Держкомстату. Станом на 1 січня 2020 р. , у порівнянні з аналогічною датою минулого року, поголів’я більшості видів сільськогосподарських тварин зменшилося на 4,7-5,7%, зросла лише кількість свійської птиці — на 3,6%. На 1 січня 2020 року поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ) в Україні становило близько 3,14 млн. голів, що на 5,7% менше, ніж на 1 січня 2019 року. У тому числі сільськогосподарські підприємства утримували 1,05 млн. голів ВРХ (на 7,5% менше, ніж на 1 січня 2019 року), господарства населення — 2,09 млн. голів (на 4,7% менше).Також на 1 січня цього року в країні утримувалось близько 1,21 млн. овець та кіз (на 4,7% менше, ніж роком раніше): 164 тис. голів сільськогосподарськими підприємствами (на 10,0% менше) та майже 1,05 млн. господарствами населення (на 3,8% менше).
Поголів’я свійської птиці з 1 січня 2019 року по 1 січня 2020 року збільшилося на 3,6% — до 219,4 млн. голів: на сільськогосподарських підприємствах воно зросло на 6,7% (до 126,8 млн. голів), у господарствах населення — зменшилось на 0,3% (до 92,6 млн. голів).
У старости Миронів – своя статистика, більш красномовна: порівняно з минулим роком поголів’я корів зменшилося майже удвічі! Тож попри її завжди оптимістичне ставлення до життя, в голосі відчувалась тривога…
— Лідіє Василівно, на фоні таких фактів у мене виникло досить дивне запитання: чому селяни тримають тварин, птицю?
— Це на любителя: хтось тримає крокодильчика, а хтось – папугу чи канарейку… Якщо серйозно, то, по-перше, це дуже важливо саме для сільських мешканців, як додатковий, часом й основний ресурс для виживання. Роботи в селі немає (або обмежена її пропозиція). Якщо говорити про Мирони, то у нас тримають худобу дехто – за звичкою, дехто, справді, як засіб для існування. Адже у кожного є діти, онуки. Треба чимось харчуватися: подивіться, як ціни на продукти злетіли вгору! Але, якщо мова про велику рогату худобу, то минулого року в нас поголів’я налічувало понад 40 корів, а тепер у череді залишилось 22. І я не здивуюся, якщо до кінця року їх стане ще менше.
— Чому?
— Бо треба буде збирати дітей до школи і дехто заради цього продасть корову. Село зубожіє. Навіть наше – приміське. Той, хто тримає курей, везе яйця на базар, хто тримає корову – молоко.
— А є люди, які кіз тримають?
— У нас мало хто «переходить» на кіз. Хіба що люди поважного віку, котрим вже важко утримувати корову, а молоко треба. Бо для великої рогатої худоби потрібно більше запасів кормів на зиму. Для кози – втричі менше, ніж для корови! Хто отримує плату за оренду земельного паю, тому простіше перейти на комбікорм, аби прогодувати худобу.
— Це така економіка?
— Економіка у тому, що немає ніякої економіки! Люди тримають корову, бо якщо не подоїти, то не буде чим повечеряти. З такою пенсією, яку у нас люди отримують, дивуємось, як вони взагалі умудряються жити.
— Для того, щоб прогодувати корову, потрібен ресурс, де його брати?
— Корів тримають в основному власники земельних паїв, бо отримують за оренду зерно. А є зерно- буде комбікорм: змішають ячмінь, пшеницю, кукурудзу… Худобі вже буде що поїсти. Утримують велику рогату худобу й селяни, які самостійно обробляють земельні ділянки, вирощують кукурудзу тощо. Для того, щоб прогодувати корову , потрібно більше тонни зерна.
— Курей вигідніше тримати?
— Без курки, гуски, качки в селі теж не проживеш. Рідко хто у нас не тримає птицю. Хай це буде десяток, два. А є такі, що тримають й сотню чи дві. У кого городи ближче до води, копанок, той тримає качок, гусей. Знову ж таки, на це потрібні витрати, праця, але на зиму буде запас. Так заклали у морозилку, «пропустили » через автоклав – і у банки. Дітям є що їсти і менше домашнього бюджету йде на м’ясо.
— Мова не йде про прибуток?
— Лише про те, як утримувати свою сім’ю на плаву, знати, що в тебе є якась копійчина. Корова – як банк. Не дай, Боже, щось сталося, в першу чергу продають корову. Я сама колись тримала три корови, але терміново знадобилися гроші (здоров’я дорожче!), довелося продати. А якщо дитина йде навчатися до вишу?! Теж корова – перший капітал! Продаси – є старт. Корова як ощадна книжка: банкам мало хто довіряє. Це теж причина, через яку тримають корів: про всяк випадок. Бо продають лише тоді, коли вже край: або не можуть утримувати через стан здоров’я, або терміново знадобились гроші.
— Молодь утримує корів?
— Переважно – люди середнього та старшого віку. В усякому разі, у нашому селі немає молоді, яка б утримувала корів. Вік – від сорока і старше.
— Люди здають молоко?
— Посередники беруть сьогодні молоко по 4,50 грн. Тому селяни краще продадуть його на базарі по 10-15 грн. за літр. В селі продають. У мене тепер немає корови, і я купую 6 літрів молока на тиждень, бо в мене є онучка. Треба, щоб пила молочко.
— Як селяни під час карантину продавали свою продукцію?
— Коли ринок був зачинений, то в основному своїм транспортом розвозили постійним клієнтам. Часто покупці самі приїжджають в село (такі теж є). Тепер – легше: і ринок відкрито, і автобуси пішли.
— Пасти є де? Перспективи є?
— У нас є де пасти, тільки нема кого. Перспективи я не бачу. Якщо так піде, наші правнуки питимуть штучне молоко та будуть їсти сало зі свині, вирощеної з пробірки. Натурального молока, напевне, не скуштують. Я ж кажу, що до осені корів поменшає, бо треба буде дітей до школи збирати, а це нині недешево. Ціни – це щось немислиме! Якби зарплата була така як у Києві, було б простіше. Але столиця не гумова, усіх не прийме. Тому й тікають наші люди подалі від дому на заробітки.
— Може тому й не утримує молодь корів, бо знає кращі засоби заробітків?
— Під час карантину в село з-за кордону повернулося п’ятеро односельців, але ніхто з них не думає залишатися. Я прочитала в районці про те, що й у нас можна жити, й у нас можна заробити. Пропонують вакансії з «добрими заробітками». Що таке «добрі заробітки»? Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва із заробітною платою 5 тисяч гривень?! Ви хоч уявляєте, хто такий тракторист? Я якраз живу біля тракторної бригади. Тракторист як поїхав вночі вносити добрива, то рано бере трактора, перезаправляється й знов у поле. І так з весни до осені. То 5 тисяч гривень – добрі заробітки?!!! А якщо в нього троє дітей?! Кого ми смішимо?! Тож якщо у тракториста жінка тримає корову, це вже добре! Тому під час карантину приїхало п’ятеро, а поїде за кордон ще більше.
— Ще й інших загітували?
—Так. Бо кажуть: я там майже цілодобово «вкалую», але знаю за що.
— Лідіє Василівно, ви ж все одно не втрачаєте оптимізму та віри у краще майбутнє?
— Тільки оптимізм та гумор й рятують! Все буде добре, сільська людина завжди знайде вихід навіть з безвихідної ситуації.
РОЗМОВА з Лідією Михайлюк змушує замислитись. Адже зменшення поголів’я худоби в селах – це тільки верхівка айсберга, за якою – низка інших дуже важливих проблем. Тому ми продовжимо обговорення цієї теми вже в наступних номерах газети. Якщо вам, шановні читачі, ця тема цікава, приєднуйтесь до обговорення.
Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
