Передісторія
ІВАН Павлович та Євген Михайлович лежали у лікарні в одній палаті. Коли медики трохи підрихтували обом здоров’я – познайомилися, розговорилися. Виявилось, що у Євгена Михайловича є син Ігор, інженером – будівельником працює, а у Івана Павловича – донька Наталія, вчителька початкових класів.
— Ігор – хороший , добре вихований, однак не поспішає одружуватись, хоч пора вже, на мою думку, – поскаржився батько хлопця.
— Моя донька Наталка – симпатична дівчина на виданні, однак ніхто не бере заміж,- сумно мовив Іван Павлович, і, посміхнувшись, додав,- мені тут, це, геніальна думка голову осінила: давайте познайомимо їх, як прийдуть. Їй-бо , як одружиться твій син на Наталці, іномарку свою подарую, вона майже нова, сімсот кілометрів всього пройшла, обкатку, можна сказати.
У вихідний спочатку Ігор завітав до свого тата, трохи пізніше прийшла Наталія. «Придивися, синку, до цієї дівчини, може, візьмеш за дружину. Батько обіцяв калим за неї – автівку хорошу,- пошепки повідомив Ігореві батько. Він і «придивився», за кілька місяців відгуляли весілля.
* * *
НАТАЛКА до заміжжя і після – немов дві різних людини. Мила, лагідна киця кудись згодом поділась. Натомісць з’явилась емоційна, владна, скупа жінка, котра до того ж без найменшої поваги ставилася до свекра і свекрухи, чим постійно лоскотала нерви чоловікові. Ігор списував її примхливу поведінку на вагітність. Проте й після пологів дружина не змінила свій характер. Її мамі довелося в п’ятдесят років піти на дольову пенсію, щоб доглядати онука Дмитрика, бо донька не хотіла годувати його груддю, недосипати, зігрівати своїм теплом.
Все повторилося й після народження доньки Світланки. Ігорева мама саме оформилася на заслужений відпочинок , тож погодилася забрати немовля . Хоч і дуже втомлювалась, але внучка рятувала її від горя та самотності, коли раптово помер чоловік, Євген Михайлович.
Багато років прожили вони в злагоді, разом працювали у вагонному депо. Він – майстром з ремонту локомотивів, вона – медсестрою у медпункті. Отримали свого часу хорошу трикімнатну квартиру в новобуді. З народженням Ігорка почали відкладати потроху грошей , і на честь закінчення інституту придбали для нього простору однокімнатну квартиру. Туди він і привів молоду дружину після весілля. А от її батько назавжди забув про свою обіцянку подарувати зятеві автомобіль.
ПІСЛЯ смерті свекра Наталя не давала спокою чоловікові, аби забрав спадщину.
– Ти в здоровому глузді, яку спадщину? Мені що – маму на вулицю вигнати разом з нашою донькою?
— Тоді нехай іде в нашу квартиру , а свою віддасть нам, мені тут тісно, – вимагала дружина.
Ігоря в сімейних сутичках завжди рятувало почуття гумору, але в цій ситуації гумор вже не справлявся.
— Я на таке ніколи не погоджусь,- різко заявив він. – Хіба що заберемо дітей додому, бо вони вже мамами бабусь називають.
— Я не візьму на себе такий тягар, у мене нелегка, відповідальна робота,- мотивувала Наталя.
Вона сама поїхала до свекрухи й зажадала віддати Ігореву долю батькової спадщини – меблі. Того дня зранку занедужала Світланка, Оксані Сергіївні довелося викликати лікаря. Схвильована жінка не розуміла, чого хоче від неї пихата невістка, про яку спадщину йдеться.
— Ти хоч би до дитини підійшла, мамо, у неї температура висока…
— Я зараз піджену машину й заберу меблі!
— Забирай і йди звідси… Куди тільки ти їх поставиш? У вас же все є…
— Продам, нам гроші потрібні. Ваш синок на булочку без масла заробляє!
— То сама зароби на масло.
— А навіщо тоді мужик в домі?!
Невістка забрала й продала меблі та дуже тішилася , що « провернула аферу зі спадщиною». Ігореві довелося просити вибачення у мами за її дурний вчинок , він придбав і завіз їй нові меблі.
НАТАЛЧИНА жага до грошей все більше зростала. Якось розповіла, що чоловік її колеги Марії Юхимівни постійно їздить на заробітки до Іспанії, надсилає додому неабиякі гроші й вона з дітьми живе в достатку. Чоловік приїхав у відпустку на місяць – півтора. «За цей час ти встигнеш оформити документи, він допоможе тобі влаштуватися на роботу, я вже з ним про це говорила.Їдь, будь ласка, а я як тільки піду на дольову пенсію- відразу махну до тебе. Барселона, Мадрид – моя давня мрія!», – умовляла вона Ігоря.
Він спершу й слухати не хотів, потім здався. Важко працював, щомісяця надсилав євро. Наталя оформилася на дольову, але не поспішала до нього. Трохи грошей давала дітям (вже студентам !) на одяг та харчі, решту витрачала на власний розсуд. Дуже любила котлети. Бувало, насмажить їх, таких апетитних, золотеньких, повну каструлю на тиждень і покладе в холодильник. Приходить інколи її відвідати Діма, запитує, чи є щось з’їсти. «Там на плиті дві котлетки залишились»,- каже мати. Ті дві котлетки юнакові на один зуб. Зазирає в холодильник, а там каструля з котлетами. Хап- і до рота. «Тьфу, мамо, ти- як завжди…» – випльовує. Мама ніколи відразу не доводить всі котлети до готовності, лише обсмажує, всередині вони сирі. Це щоб ніхто, крім неї, не їв.А сама по кілька штук щодня доварює і смакує.
ІГОР сім років мешкав на чужині без дружини. Набридло! Якось зателефонував і ультимативно заявив: «Не приїдеш – одружуся! І жодного євро більше не отримаєш!».Так Наталя опинилася в Іспанії, в містечку на березі океану. Довелося пташці високого польоту спуститися на грішну землю й виконувати по кілька годин щодня не вельми приємну роботу по догляду за 90- річною немічною жінкою. Ох і зраділа, коли згодом приїхав з вагітною дружиною Настею син Дмитро. Швиденько домовилася з родичами лежачої бабусі, що замість неї стареньку обходитиме Настя. Невістці ж поставила умову: 500 євро з заробленої тисячі щомісяця віддавати їй на квартплату й інші витрати, хоча Дмитро з Настею мешкали у бабусиному будинку.
…ОКСАНА Сергіївна все боялася вирушати на запрошення сина й онука до далекої Іспанії. А так вже мріяла побачити їх та дворічного правнука Максимка. Прибула й дала, крім подарунків, Наталці 400 євро, аби не казала, що свекруха звалилася на її голову без копійки. Невістка взяла гроші, однак попередила:
— Про м’ясо, ковбаси – забудьте, ми цього з Ігорем не вживаємо. При бажанні супи можете самі собі варити.
Тільки тепер зрозуміла гостя, в яку халепу потрапила. Вона ж любить м’ясо, рибу, та, не знаючи мови, до супермаркету сама піти не може. Добре, що кожної неділі приходили Дмитро з Настею та малим Максимком. Відводила з ними душу, разом шопінгували й влаштовували прогулянки – екскурсії. Приєднувався до них також Ігор.
Зима, хоч без морозу й снігу, все одно зима. Надворі з океану дме колючий вітер, у квартирі холодно, бо невістка економить і не дозволяє вмикати тепло. А тут ще й кашель душить, температура піднялась. Взяла Оксана Сергіївна та й самовільно включила батарею у своїй кімнаті. Що тут зчинилося, як з’явилася Наталія!
Дізнавшись від сусідки , котра мешкає в цій же квартирі, як мама ставиться до бабусі, Дмитро з Настею забрали її до себе.І там вже ніяких проблем не було.
МИНУЛО два роки. На початку березня у Оксани Сергіївни – 80- річчя. Наталя їхати категорично відмовилась, а Ігор з дітьми та онуком прибули до ювілярки в Одесу. За півтора тижні телефонує розлючена Наталя:
— Ви всі поїхали, знаючи про наближення коронавірусу, мене кинули! Це щоб я померла тут і поховати не було кому?
— Ти ж сама забажала залишитися вдома.
— Мені страшно, ледве купила квиток на післязавтра, надалі рейси відміняються!
— Мамо, післязавтра Наташа прилетить. Їй же потрібна самоізоляція,- стурбовано каже Ігор.
— Не переживай, синку, щось придумаю.
Навпроти на одній площадці мешкає в однокімнатній квартирі подруга Оксани Сергіївни — Дар’я Іванівна. Вона без зайвих слів погодилася виручити сусідів, піти жити до них на період самоізоляції невістки. Та під час перельоту у Наталії трохи підвищилася температура, погіршилося самопочуття. Карета швидкої допомоги доставила її за вказаною адресою. Біля під’їзду чекала свекруха .
— А де Ігор, діти?
— Вам з вашими симптомами до них тепер не можна,- суворо попередив медфельдшер.
— Будеш насолоджуватися в ізоляції моїм товариством всі 14 днів, а може й більше, це вже як коронному твоєму іспанському вірусу заманеться , – сказала Оксана Сергіївна. – Ходімо швидше!
ДВАДЦЯТЬ днів провели в одній кімнаті свекруха з невісткою. Спочатку Наталія взялася вередувати й командувати : це їсти не буду, це не питиму…Але поступово змирилася. Оксана Сергіївна ретельно виконувала усі рекомендації медиків, отримані в телефонному режимі. Ігор або Дмитро приносили замовлені медикаменти й продукти, клали на стільчик біля порогу. У хворої під наглядом свекрухи – медсестри поступово зміцнювався імунітет, хвороба відступала .
— Оксано Сергіївно,- сказала на п’ятнадцятий день їхнього усамітнення Наталія,- ви так про мене турбуєтесь, як рідна мама, незважаючи на небезпеку зараження, я в захваті. Не відчуваю ніякої кризи, про яку безперервно чую по телевізору.
— Все минеться. А для людини найстрашніша криза- внутрішня, душевна. Я прочитала багато ізотерики й стала сама собі психологом. Не реагую на всілякі залякування , нагнітання обстановки. Сама латаю свої душевні рани. Мабуть, тому й прожила вісім десятиріч. Хоч чимало горя, труднощів зазнала. І коронавірус переживемо. З-за найчорніших хмар завжди виходить і сяє сонце.
У Наталії та Оксани Сергіївни медики тричі брали аналізи й всі вони були негативними. Удвох вони зробили генеральне прибирання в помешканні Дар’ї Іванівни, провели дезінфекцію, вимили ключі у мильному розчині й урочисто передали господині з великою вдячністю.
— Я ніколи не думала, що у тебе, ні, у нас, така чудова мама,- прошептала, обіймаючи чоловіка, Наталія.
Таїсія КРИСЬКО.
About The Author
