Любов не знає меж

ЗВІСТКА про раптову смерть Станіслава неабияк вразила Олександра. Як же так? Вони лише вчора ввечері розмовляли, жартували, згадуючи останню поїздку на риболовлю, і ось на тобі: нема Славка, надійного, справжнього, великого друга.

На його дружину Ніну боляче було дивитися в горі. За два тижні вона звернулася до Сашка з проханням забрати собі їхнього мисливського собаку, а ні – то подарувати комусь, хоч і дорого коштує. У неї нема сил і здоров’я ходити з ним на прогулянки, доглядати. Це входило в обов’язки покійного чоловіка. Станіслав постійно у вихідні брав з собою свого вірного помічника, універсального мисливця курцхаара на полювання .

– Ви ж їздили разом, Джек тебе добре знає, можливо, легше перенесе втрату господаря. Він же такий розумний, все розуміє. Звісно, десять років з нами… Он бачиш – не їсть і не п’є, тільки дивиться сумними очима, з яких сльози безперервно течуть, – сказала Ніна.

– Я не проти, але це породистий, дуже ніжний пес, йому потрібен ретельний догляд, щоб не втратив «войовничу форму», треба знати як і чим його годувати, які й коли щеплення робити,- відповів Олександр.- Будеш консультувати?

– Звичайно.

-Ну, тоді що, Тетяно, – звернувся до дружини,- візьмемо Джека? Він відданий, вихований, лагідний, доброзичливий, а для мисливця просто незамінний, універсальний. Ми зі Славиком з ним не пропустили жодного сезону.

ВДОМА шістнадцятирічний син Дмитро дуже зрадів Джекові, бо пам’ятає його ще малим цуценям. Дядько Славик навчав Діму його дресирувати, вигулювати.

Джек серед цих змалечку знайомих йому, люблячих людей поступово відчув себе повноправним членом сім’ї. Яктільки бачив, що чоловіки одягали свої мисливські спецкостюми – не міг дочекатися, поки його виведуть з міської квартири, відчинять двері автівки, щоб він миттю заскочив на заднє сидіння. Джек мав прекрасне чуття, був дуже вправним і витривалим. При полюванні на диких птахів міг пролізти в будь-які зарості очерету і осоки й швидко доставити господарям дичину… Щоправда, Діма з мамою протягом тижня потім лікували йому подряпини. Пес мужньо терпів.

Коли постало питання , що подарувати на ювілей зведеному братові Олександра Геннадію, – родина вирішила одностайно: маленького курцхаара, він же мисливець! Вибрали дівчинку, нові господарі нарекли її Гердою. Росла вона ну прямо королевою. А вже як рвалася на полювання! Бувало, брати приїздили один до одного в гості й брали з собою, звичайно ж, чотирилапих помічників. Хто найкраще показував себе на полюваннях? Молода Герда – красунечка!

КОЛИ Джеку виповнилось сімнадцять він почав тяжко хворіти. Дмитро здобув вищу освіту, у Києві працює. Тож вся турбота про собаку лягла на плечі Тетяни і Олександра. Не змогли врятувати , поховали Джека. Це стало для подружжя трагедією. Сім років він їх радував своєю присутністю.Тепер у квартирі неможливо спокійно жити, все нагадує про вірного друга. Сусіди, родичі, дивлячись, як вони побиваються, радили купити іншого собаку, однак Тетяна й слухати не хотіла. «Ні! Я не витримаю більше втрат! І взагалі я не зможу чужого пса так любити, як Джека… Він нам підіймав настрій, гуляючи щодня з ним на повітрі, постійно рухаючись, ми відчували себе бадьорими і здоровими людьми. А що тепер? Хворі лежимо…»
ПРИМЧАВ Дмитро, подивився, в якому стані батьки, і сказав:

– Мамо, тату! Збирайтеся, їдьмо зі мною. Не питайте – куди, це секрет.

Син привіз батьків … у собачий розплідник. Там були цуценята різних порід , але до Сергієнків раптом вибіг … маленький сріблястий, з коричневою мордочкою курцхаар! І такий він милий, гарненький, ласкавий, дивиться в очі Тетяні, Олександру, Дмитрові й ніби питає – просить: «Ви ж за мною приїхали? Так? Ну, будь ласочка, візьміть мене, я хороший!».

Тетяна, не роздумуючи, вхопила малятко на руки, пригорнула до грудей. «Цей малюк – точнісінька копія Джека. Ходімо, заплатимо гроші, візьмемо документи», – розчулено промовила хлопцям зі сльозами на очах.

Їм повідомили, що слід так назвати курцхаара, аби початковою була літера Б. Дорогою додому й придумали кличку: Барон.

І РОЗПОЧАЛИСЯ нові клопоти – турботи. Олександр зателефонував Геннадію, повідомив радісну новину і додав:

– Обіцяй, що ви з Наталкою будете нас навчати, як доглядати й виховувати песика, щоб він добре розвивався, оволодівав премудростями мисливського ремесла, ви ж маєте чималий досвід, виростили Герду. А нам Джек дорослим дістався.

– Вітаю, радий за вас. Тепер вам ніколи плакати й сумувати, набирайтесь терпіння, а ми завжди готові щось підказати, – відповів Геннадій. Відразу порадив знайти в інтернеті книгу Олега Малова «Німецький курцхаар». Це дуже потрібний посібник. Важливо тільки чітко виконувати настанови автора, Боже борони порушувати інтервали годівлі, збільшувати порції їжі, поки він малий, бо буде біда …

ДМИТРО зі спокійною душею залишав своїх батьків. Вся їхня увага була прикута до веселого й грайливого красунчика Барона. Він схоплював науку, як мовиться, на льоту. І тиск у мами нормалізувався, і серце татове перестало щеміти. «Треба негайно робити пропозицію Карині. Підросте Барон – хай няньчаться з онуками дідусь з бабусею. У них стільки невитраченої, безмежної любові…», – промайнула думка.

Таїсія КРИСЬКО.

Leave a Reply