ВЕРОНІКА без тями закохалась у Григорія – високого русявого хлопця, який часто примудрявся ходити у «самоволку», переодягаючись у цивільне. Для цього винайняв у старенької господарки другу половину хатини. Іноді на дискотеку, що була неподалік від військової частини, разом з ним приходив Юрій. Тоді обоє були у військовому. Форма дуже пасувала Григорію і невисока на зріст чорнява дівчина просто не зводила з коханого очей. Але він того не помічав, чого не скажеш про його друга. Одного разу Юрій запросив дівчину на танець. Коли познайомились, виявилось, що вони земляки – з сусідніх райцентрів.
— Бачу, очей не зводиш з Гришка.
— Не розумію…
— Не ображайся. Він хоч і друг мені, але не раджу закохуватися: обпечешся, як метелик об вогонь.
— Його чекає дівчина вдома?
— Ні. Ще не знайшлася та, що могла б приборкати такого…
Незважаючи на попередження, Вероніка зраділа повідомленню про відсутність суперниці так, що погляд палких тернових очей таки запримітив Григорій.
Цього вечора вона була «на сьомому небі» від щастя. З дискотеки до гуртожитку її проводжали одразу два кавалери: земляк і коханий. Юрко, нагадавши другові про обов’язок вчасно повернутись до частини, пішов. А Григорій, залишившись, подарував їй кілька палких поцілунків, пообіцявши скоро зустрітися.
Але так і не прийшов. Кілька походів на дискотеку теж виявилися марними: Григорія не було видно і Юрія – теж. Лише через кілька тижнів Вероніка побачила земляка. Він одразу підійшов до неї.
— Григорія за «самоволку» покарали кількома нарядами поза чергою та забороною покидати частину на два місяці, – пояснив дівчині.
— Як довго…, – зітхнула.
— Не думав, що буду звідником… Але цей «вільний птах» просив тобі передати, що прийде сьогодні після 11-ї до гуртожитку. Я тебе проведу.
— Дякую. Зачекай, дівчат попереджу, що вже йду…
НА ЛАВЦІ біля гуртожитку довелося чекати недовго: Григорій таки прийшов. На прощання, Юрій чи то жартома, чи то серйозно попередив Вероніку:
— Будь з ним обережною.
Та хіба ж чула?! Так мало часу було для спілкування з коханим! Незчулася, як двері гуртожитку замкнулися.
— Не зважай, пішли зі мною, – заспокоїв коханий, зупинивши Вероніку, яка намагалась достукатись до вахтерки.
Вони переночували у Григорія на квартирі. Ще вдосвіта він, поцілувавши її, побіг до частини. А вона, як тільки розвиднилось, повернулась до гуртожитку.
Сусідка по кімнаті Лара зустріла її схвальним поглядом:
— Нарешті й наша тихушниця загуляла!
— Та помовч вже. Не всі такі, як ти, – зупинила її подруга Вероніки Ніна. – Ніко, а й справді, де ти ночувала?
— Ніночко, все – потім, все – потім.
ЗАРАДИ зустрічей з Веронікою Григорій частенько ходив у «самоволку». У ці дні вона не ночувала вдома. Зрідка зустрічались на дискотеці. В один з таких днів Лара, яка мала своє коло спілкування, вирішила піти з дівчатами, аби подивитися на красеня, якого «підчепила» Вероніка.
Цього разу Григорій затримав кохану до завершення дискотеки, тож поверталися разом із дівчатами. Ефектна білявка Лара до самого гуртожитку «чіпляла» хлопця жартами.
Біля дверей швидко попрощалися і хлопець побіг до частини, не сказавши нічого про наступну зустріч. Вероніка чекала тиждень, два, місяць… Григорій все не приходив і не давав про себе знати. Не видно було й Юрія.
Якось у неділю Вероніка прямо на вході до гуртожитку зіткнулась з коханим.
— Нарешті! Григорію, тебе знову було покарано за «самоволку»?
Григорій холодно подивився на Вероніку: і, не відповідаючи на її запитання, попросив:
— Поклич Лару.
— Кого?!
— Лару. Будь-ласка…
Його очі благально дивилися на неї. Все ще погано розуміючи, що сталося, Вероніка прожогом вискочила на вулицю. Свіжий вітер трохи остудив розпашіле обличчя, а в серці наростав щем…
Коли повернулась, в кімнаті разом з Ніною сиділо кілька дівчат. Лара зухвало дивилася на всіх зі свого кутка.
Потім Вероніка дізналася, що її сусідка по кімнаті «трохи» розважилася з Григорієм й покинула: з відпустки повернувся її грошовитий залицяльник, і красень-солдат став зайвим.
А Григорій закохався так, що вже нікого не помічав, й Вероніка стала черговою ним покинутою. Того дня Лара не захотіла до нього вийти і хлопець «прорвався» крізь «вахтерський бастіон» до кімнати. Красуня прямим текстом дала хлопцеві «від воріт – поворот». Ніна, дізнавшись про причину його появи у кімнаті, виштовхала гостя та «пішла у наступ» з кулаками на Лару. Їх ледь заспокоїли інші дівчата, які прибігли на крик. Такими всіх і застала Вероніка, повернувшись додому.
Ларі у гуртожитку оголосили бойкот: з нею перестали спілкуватися, роблячи вигляд, що вона – порожнє місце. Але це не вплинуло на зухвалу білявку, вона й так не вважала мешканок гуртожитку рівнею собі. А коли їй освідчився залицяльник, переїхала до його будинку, звільненого колишньою дружиною. Речі перевозила з пафосом, кинувши на прощання: “Гудбай, дяровня!».
…ДО ВЕРОНІКИ прийшов Юрій, якого розшукала Ніна, дізнавшись про вагітність подруги.
— Григорій відслужив, поїхав на батьківщину, – повідомив. – Я ж тебе попереджав… За тиждень і я – на «дембель». Вибач за Гришка. Він не одну тебе водив на квартиру. Та через Ларку очманів, нікого, крім неї, не хотів бачити…
Вероніка вислухала та, ледь стримуючи сльози, відповіла:
— Я теж скоро захищатиму диплом і повернусь додому.
— Взяв для тебе його адресу. Так, про всяк випадок.
…Клаптик паперу з адресою поклала до блокнота й залишила його на тумбочці у кімнаті, коли поверталася додому, до батьків.
…У ДЕНЬ народження Іванка завітали неочікувані гості – Ніна з Юрієм. Навезли подарунків похресникові та… запросили на власне весілля. Ніна очолювала місцевий будинок культури й запропонувала Вероніці переїхати до їхнього містечка, обіцяючи працевлаштування… Батьки підтримали доньчину подружку, не тільки благословивши на переїзд, а й допомогли придбати будиночок за порадою Ніни.
Коли Ніна народила дівчинку, Вероніка на період декрету замінила подругу на посаді директорки будинку культури. Зустрічалися мало не щодня. Дивлячись на білявого красунчика Ваню та одиноку Вероніку, Ніна думала, як же він схожий на свого батька. Запитувала подружку: «Може повідомиш про нього Григорію?». Але та категорично відмовлялась не тільки тому, що адреси не мала: одна думка про коханого завдавала їй болю.
А Ніна зберігала залишеного у гуртожитку блокнота і одного разу не втрималася, написала Григорію.
— Іванівно, вам лист прийшов.
Ганна Іванівна саме поралась на городі, коли прийшла поштарка. Почувши про лист, вона дуже здивувалася, адже син відтоді, як поїхав на заробітки, жодного разу не написав їй. Лише зрідка телефонує, питає про здоров’я та каже, що у нього все гаразд.
А тепер написав?! Розірвала конверта і… з першого рядка зрозуміла, що лист призначався не їй, але вже не могла відірватися від нього, поки не дочитала.
У НЕЇ є онук! Дізнавшись про це, довго не роздумувала: мала упевнитися в тому, що все написане – правда. Так хотілося у це повірити, бо мріяла про онуків, а Гриша вперто не одружувався. Повернувся з армії й на жодну з дівчат не глянув. На материні зауваження лише заспокоював: «Колись одружуся».
Ніна поставила подругу перед фактом: приїхала бабуся до свого онука. Побачивши Ваню, Ганна Іванівна відкинула всі сумніви: перед нею стояв маленький Гриша. Ніна встигла розповісти про Гришине кохання. І Ганна Іванівна вперше осудила поведінку сина, ставши на бік Вероніки, яка сподобалась їй з першого погляду.
Мама викликала любого сина додому, – терміново і нічого не пояснюючи. Він, здивований дзвінком, відпросився з роботи й приїхав.
Двері відчинив Юрій. Побачивши друга, Гриша нашвидкуруч привітався і одразу стурбовано запитав:
— Що з мамою?
— Та все добре! Це ми до тебе в гості завітали. Хочемо з деким познайомити.
— Нічого не розумію.
Побачивши у вітальні Ваню, якого Ганна Іванівна легенько підштовхнула назустріч зі словами «це твій тато», Григорій остовпів.
— Що за жарти?
Але, побачивши Вероніку, все зрозумів.
НЕЛЕГКО визнавати свою провину. Оговтавшись після Лариного «холодного душу», Григорій зрозумів, що відчувала Вероніка, коли він, нічого не пояснюючи, кинув її, «переключившись» на іншу. Тому просто зник з її життя, але й на інших вже не міг дивитися. Спочатку думав, через провину перед дівчиною. Але, побачивши її, зрозумів, що відчуває зовсім інше…
Вкотре обійняв дружину, поцілував у вічі, прикриті густими чорними віями:
— І чому я був такий дурний, кохана? Ти така гарна…
До них підбіг Ваня, обійняв обох за ноги. Григорій підхопив малюка і кілька разів лагідно підкинув на руках. Хлопчик радісно сміявся.
Дивлячись на своїх любих мужчин, Вероніка посміхалася. Вона все ще не могла повірити у своє щастя.
Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
