Я захворіла. З ким не буває?! Тому прийшла до Балтського центру ПМСД (колишня поліклініка). На «ресепшен» мені, щиро посміхаючись, легко знайшли медичну картку і розповіли, де знайти мого сімейного лікаря. Йшла в надії, що черга невелика, бо часу було обмаль.
У добре освітленому та незвично просторому коридорі сидять в очікуванні прийому пацієнти. Черга – жива, тому я , дізнавшись, «хто крайній» і підрахувавши, що попереду народу не так вже й багато, вирішую почекати.
Озираюсь навколо, звертаю увагу на монітор, прикріплений під стелею для зручності (аби було видно з будь-якої точки приміщення). На екрані з’являється інформація про сімейних лікарів з фотографіями, потім – про необхідність щеплення дітей, далі – про те, як реагує організм людини на вірусну інфекцію (в тому числі – на грип) та як захиститися від неї. Помітила, що дехто з пацієнтів сидить у пов’язці. Серед них – моя знайома. Виявилось , що вона десь підхопила вірусну інфекцію і на «ресепшен», дізнавшись про причину звернення до лікаря, їй видали (безкоштовно!) цю саму пов’язку.
Так і незчулася, як двох людей, котрі були попереду мене, лікар прийняла, залишалась ще одна жінка поважного віку. Але тут до дверей кабінету підійшов чоловік:
– Я записаний на 10.30!
Довелось поступитися чергою. І одразу прийшло на думку: «Це ж так просто: запишись і не стій в черзі, витрачаючи дорогоцінний час!».
До свого сімейного лікаря я потрапила із «запізненням» на дві людини… Під час прийому в кабінет зателефонували з колл-центру, цікавились, коли лікар зможе виїхати на виклик. І я пригадала, що консультацію лікаря можна отримати й за телефоном. Поцікавилась, чи часто ось так викликають до себе пацієнти. А мій сімейний лікар (я спеціально не рекламую свій вибір) зауважила, що проблема не у кількості викликів. І поскаржилася, що під час виїздів часто на будинках не знайдеш їх номерів і собаки у дворах «не кусаються» . Нещодавно довелося двічі виїздити за однією адресою, бо визначити номер будинку було нереально і запитати – нікого. Лише коли пацієнт повторно зателефонувала з претензією, що не дочекалась лікаря, виїхали знову. Цього разу хвора вийшла назустріч. Але дорогоцінний час лікаря згаяно…
Наступного дня я йшла здавати кров на аналіз. Очікувала, що стоятиму у довгій черзі. Від здивування, що під дверима лабораторії нікого немає, я намірилася піти в аптечний пункт, аби придбати собі стерильний одноразовий скарифікатор (для себе я його називаю коротко і зрозуміло – «штрикалка»). Але з віконця, де приймають сечу на аналіз, гукнули:
– Нікуди не йдіть, у нас все є!
«Штрикалка» коштує копійки, але було приємно. Двері лабораторії відчинилися і звідти вийшла молода жінка з дитиною. Дівчинка весело усміхалася. Тому першим моїм запитанням до Любові Сергіївни Заєць, лаборанта, яка брала кров на аналіз, було: «Як це від вас дитина йде усміхнена?».
Секрет був простий: для забору крові на аналіз у дітей тут використовують спеціальний дитячий скарифікатор з «тонкою голочкою і пружинкою, яка автоматично спрацьовує так, що голочка коле нечутно і маленький пальчик не відчуває болю».
– Маленьким діткам я примовляю: ось дивись, це- Крихітка -Хаврошечка (казковий персонаж – ред..). Тобі не буде боляче. Деяким діткам допомагає, а деякі все-одно плачуть. Видно, пам’ятають , що такий процес був болісним.
Любов Сергіївна радіє, що лабораторія, де вони працюють разом з Ольгою Осадца, забезпечена всім необхідним. Тут створено комфортні умови для роботи і прийому пацієнтів. Вона розповіла, що має стаж понад 50 років, 38 з яких – у військовому шпиталі. Майже чотирнадцять років працює з дітьми і тільки тепер отримує задоволення від того, що не робить боляче маленьким пацієнтам.
Після мене кров на аналіз брали у дівчинки шкільного віку. З дозволу її матері я залишилась у кабінеті й поспостерігала за роботою лаборанта. Дівчинка не одразу довірила свого пальця Любові Сергіївні, але лагідні слова і обіцянка, що не буде боляче, зробили свою справу. Дівчинка справді нічого не відчула і у відповідь вдячно посміхнулася.
На наступний прийом до свого сімейного лікаря я записалася. Спробую не чекати в черзі…
About The Author
