Зізнаюся: дивно почути таку фразу від людини, яка вирішила… налагодити виробництво цих самих рамок для вуликів. Але потім зрозуміла, що це було схоже на «розігрів м’язів» перед прийняттям рішення.
А почалося все з того, що я стала випадковим свідком розмови між бджолярами, яка зав’язалась після їх офіційної зустрічі з представниками влади та обговорення наболілих питань. Один з учасників – Сергій Тарнавський -поцікавився у заядлого прихильника і захисника вітчизняного бджільництва Олексія Сергєєва (керівника фірми СОМіК), чому він не використовує на повну потужність власний столярний цех? Чому б не розпочати виробництво вуликів та інших виробів з дерева? Адже цех укомплектований дороговартісним промисловим обладнанням, інструментом, є все необхідне для роботи.
Олексій Сергєєв відповів, що спочатку хоче для себе зробити вулика, який би міг «нормально кочувати». Він зацікавлений у розвитку промислового бджільництва на Балтщині, тож разом з батьком – Федором Леонтійовичем розробляє ще й підставку для маніпулятора.
— Хочемо зробити так, щоб «одним махом» можна було завантажувати по шість-сім вуликів, перевозити по 80 штук і вивантажувати на поле. На будь-яке поле. Бо можемо одночасно розпланувати ділянку (щоб не махати лопатою) і розмістити вулики на рівному майданчику. Якщо все вийде, під час літнього дня бджоляра продемонструємо це, – розповів Олексій і зауважив, що для будь-якого виробництва важливим є попит. От рамки для вуликів продаються. Але вони їх не виробляють, а тільки збирають з готових деталей.
— Ми повинні визнати, що не можемо виготовити рамки, – раптом заявив Олексій. – Не те, що Федір Леонтійович не може сам для себе зробити рамку, або Сергій Дмитрович Юрман – собі. Ми повинні визнати, що ми не можемо зробити такі рамки, які б бджолярі захотіли у нас купити. На західній Україні можуть, в Ананьєві можуть, а в Балті ніхто ще не зробив рамку. У нас є мінімум три людини, які возять ліс: їдуть у західну Україну і там його купують. Вони можуть привезти суху, сортову, ділову деревину, необхідну для виробництва рамок.
На жаль, навіть за наявності сировини ніхто в Балті досі не взявся виготовляти рамки для реалізації.
Після того, коли ми це визнаємо, маємо поставити собі завдання і зайнятися виробництвом рамок. Не збіркою з готових деталей, а саме виробництвом. От тоді Сергій Тарнавський у нас купив би такі рамки, – зазначив Олексій Сергєєв.
Відповідь Сергія Тарнавського не забарилась
— Купив би – сто відсотків! Я був замовив у одній фірмі на західній Україні 2 тисячі рамок. Отримав їх у сміттєвих п’ятдесятилітрових пакетах – насипом. Телефоную, питаю: як я їх порахую?! У відповідь почув: «Ти не переживай, там – із запасом, все нормально». Не став перелічувати, висипав ці баули. Поки збивав їх протягом 1,5 місяця, побачив – не вистачає 150 рамок. Ще й браку чимало . Телефоную, все кажу, як є. У відповідь: «Не може бути! Якщо так, то взагалі нічого не буду висилати!». Ось такий чесний виробник. Дехто з бджолярів збиває рамки сам. Я теж сам роблю, але все не встигаю. Рамка – це така делікатна робота, погратися потрібно. До того ж, якість має бути.
— Ми готові налагодити виробництво, – з готовністю відгукнувся Олексій Сергєєв. – Хоча ще й слюсаря не шукали.
— Це дуже добре! Мені простіше навіть переплатити трохи і купити тут, на місці, та бути спокійним за якість. До того ж, не буде потреби купувати великими партіями, аби зекономити на доставці…
Ось так під час звичайної розмови між бджолярами, після того, як визнали, що в Балті «не можуть виготовляти рамки», народилась ідея налагодити нове виробництво. Тепер можна з упевненістю сказати, що на фірмі Олексія Сергєєва буде створено нові робочі місця. Принаймні, на молодого, енергійного слюсаря тут вже чекають.
Наталя ТАРАСЕНКО.
About The Author
