Мудра порада

ІРИНА на літні канікули приїхала з Одеси до бабусі в село. ЇЇ тут майже всі люди знали, а подруги — ровесниці дуже любили. Вона навчала їх робити манікюр, зачіски, фарбувати волосся. Вона могла годинами обговорювати останні новинки моди, кулінарні рецепти й чергову поп-зірку. Лише про кохання вирішила довіритися комусь старшому. Тож коли сусідка тітка Олена лущила кукурудзу, сидячи на стільці біля хати, підійшла до неї, щиро усміхаючись, промовила: «А чи змогли б ви мені допомогти розібратися з проблемами, відповісти на запитання?». Олена запропонувала присісти поруч і сказала: «Я можу допомогти порадою, але ти повинна бути обережною, остаточне рішення все одно маєш прийняти самостійно. До того ж, тобі неодмінно слід розібратися в своїх почуттях. Бачу, що ти закохана. Але справжнє кохання рідко трапляється в 14 років. Тож у мене є сумніви щодо цього. Я бачила, як ви цілувалися. Якби ти його кохала, то він був би для тебе найгарнішим у світі, й не просто хорошим, а найкращим.»

Почувши ці слова, Ірина голосно розсміялася. «Виходить, що ваш чоловік дядько Федя — з горбом на спині — найкращий у світі?»- з реготом промовила. Олена нічого не відповіла дівчині, а лише вказала на хвіртку.
Наступного дня, після довгих роздумів, Ірина купила в магазині торта і пішла вибачатися перед тіткою Оленою за болісні слова, якими образила її. «Пробачаю, ти ще молоде «козеня», такою і я була в твої роки. Багато хлопців приходили до мене знайомитися, але я всіх проганяла. Бувало, на баяні грали, на танці запрошували, та я все не йшла. Зростала в незаможній сім’ї, була першою донькою з п’яти. Тож доводилось допомагати мамі по господарству і бавити сестер.

Федір на той час навчався в місті на кравця. А коли приїздив додому — приносив пошиті біленькі косинки для мене та сестер. Ми жили в сусідстві. Згодом за виручені гроші від шиття він купив швейну машинку і шив усім бажаючим односельцям одяг на замовлення — від панамки до костюмів. Якщо залишалися обрізки тканин, то він шив фартухи для мами, наволочки нам на подушки. Коли я закінчила школу — пошив гарну білу випускну сукню. Пам’ятаю, довго приміряв на мене, скріплював булавками, ніжно торкався моєї талії, а я сміялася від лоскоту. Це був його перший подарунок для мене. Наступними були блузи, спідниці, а от нічна сорочка після примірки закінчилась весіллям.

Я не шкодую, що вийшла за нього заміж. Я за ним, як «за кам’яною стіною », ми кохаємо одне одного. У нас міцна родина, гарні працьовиті діти, скоро дочекаємось онуків. Тож поміркуй на самоті — людина обирає долю, чи доля обирає людину? Це одна з тих вічних загадок буття, розгадати яку, на щастя, неможливо. Обираєш одне, а життя пропонує тобі інше. Це як у віровченні: «Бог наділяє людину свободою вибору і перевіряє її на міцність…»

Ірина уважно слухала одкровення сусідки, а тоді обняла тітку Олену, поцілувала й подякувала їй за мудру пораду.

Лідія КОШАРИНСЬКА.
м.Балта

Leave a Reply