АЛІНА натиснула на кнопку дверного дзвінка: «Дзвірінь, дзвірінь». Яке це щастя – дзвонити у двері власної квартири. Ті самі двері, які вже звикла відчиняти ключем, бо за ними її ніхто не чекав. Хіба що кішка. Мурка завжди зустрічала її, і як тільки Аліна заходила, терлась об її ноги, радісно муркочучи. Який мелодійний цей дзвінок! Дівчина знову натиснула на нього: «Дзвірінь, дзвірінь». Як довго ним ніхто не користувався: чужі не приходили, подруги зникли з її життя, а у мами були запасні ключі…
…ВОНИ познайомились на випускному. На дорослого хлопця з чорним кучерявим волоссям та гітарою в руках звернули увагу всі дівчата. Він був другом Аліниного однокласника Олега і колишнім випускником школи. Після успішної здачі сесії приїхав додому на канікули. Олег запросив його на свято. Максим легко «вписався» в компанію, напевно, ще й тому, що їхня Тетяна Петрівна теж була його «класною».
Світанок вони зустрічали під гітару. Максим весь час був в оточенні однокласників. Їм було цікаво дізнатися з перших вуст про вступ до вишу та навчання. Дівчата знаходили будь-який привід, аби зайвий раз привернути увагу хлопця. Найбільше намагалась Алінина подруга Оля. Аліна у тих «змаганнях» участі не брала, хоча Максим їй сподобався.
Вона спостерігала, як пробуджується природа. Дивовижно, але спати не хотілось. Можливо, тому, що так п’янко тривожив «перехід» у доросле життя?!
Аліна помітила поруч колючий кущ з недозрілими ягодами.
— Це – терен, – почула мало не над самим вухом і відчула на плечах тепло від піджака. – Обережно, він колючий.
— Не такий вже й колючий, – відповіла дівчина, доторкнувшись до гілочок з ягодами. Вона не дивилась на співбесідника: чомусь знала, що поруч стоїть Максим.
— Я помітив, що ти не любиш компанії?
— Чому? Просто сьогодні особливий випадок. Боюся упустити щось важливе. От гарний кущ побачила.
— Я люблю терен. Шкода, що достигає у вересні, тому вже кілька років не куштував його.
— Дивно, його ягоди – сині. То чому ж слова у пісні: «Чорні очка, як терен»?
— Коли пилок з ягоди стерти, вона – темносиня, майже чорна…
Договорити їм не дали. Спочатку підбігла Оля, а потім і вся компанія. Максимові знову довелося взятися за гітару.
Ольга, побачивши на Аліні максимового піджака, здивовано запитала:
— І коли це ти встигла Максима «захомутати»?
— Нікого я не «хомутала». Він сам.
— Що — сподобався?
— Він, здається, всім сподобався. Ти он й про мене забула.
— Що ти, Аліночко, не забула я про тебе, ти ж моя подруга!
Хлопці проводжали дівчат додому всім класом під гітару, вже як сонце стояло високо у небі. Аліна жила найближче, тому й відокремилась від гурту майже непомітно. Піджака Максимові передала через Олега.
ПОДРУГА раптово змінила плани: тепер вона не їхала разом з Аліною до Києва, подалася вступати до одеського вишу. Того, де навчався Максим. Про це Аліна дізналася згодом, коли Оля почала передавати «привіти» від хлопця. Казала, що вони зустрічаються. На тому спілкування подруг й завершилося.
Аліна перестала цікавитись новинами з Одеси, її головним захопленням стало навчання. Додому приїжджала рідко, даючи перевагу підробітку під час канікул. Так їй вистачало на потрібні витрати, бо хоч і навчалася за державний кошт, не хотіла зайве навантажувати матір, якій і так було нелегко самій виховувати доньку.
ВІН нахабно увірвався в її життя під ніком «Терпкий». Спочатку Аліна просто читала його посилання «про погоду» й не відповідала. А потім зацікавилася. «Терпкий» став її другом, якому могла довіритись, як подрузі. Він радив, заспокоював, радів успіхам, вітав з Днем народження так, що вона створила окрему теку з цими привітаннями і не раз перечитувала їх. Вони дружили тільки в інтернет-мережі. «Терпкий» — єдиний, хто знав про Алінине кохання без відповіді. Напевно, тому за кілька років спілкування жодного разу не прозвучала пропозиція зустрітися…
* * *
ЦЬОГО вересневого дня Аліна «осідлала» велосипеда і поїхала на чергову «зустріч» з терновим кущем. Вона вже рік працювала у рідному місті, повернувшись після закінчення вишу. Жила одна: мама вийшла заміж і мешкала у вітчима.
Це вже вдруге вона свій день народження збиралась розпочати з пригощання терновими ягодами. Їх терпкий кислуватий смак нагадував їй про «чорні очка, як терен» і кучеряве волосся.
Над річкою стелився туман, пташки співали, вітаючи іменинницю, і навіть сонечко лагідно огортало її своїм теплом так, що їзда на велосипеді приносила задоволення. Он вже й кущ видніється.
Аліна енергійніше натиснула на педалі та вмить наїхала на чоловіка, який зненацька перетнув їй дорогу. Вона впала і, як маленька, обійняла себе за коліна. На очі накотилися сльози. Чоловік, видно, не сильно постраждав, бо почав вибачатись і пропонувати свою допомогу. Аліна намірилась висловити йому все, що про нього думає, підняла голову і зомліла: перед нею стояв Максим. Коротко стрижене волосся на голові мало нагадувало кучері, але очі… Їх не могла забути.
Максим допоміг піднятися. Трохи поболювало коліно. Він зненацька ухопив її на руки і поніс до тернового куща.
— Що ти робиш?! Пусти мене! Що Ольга скаже?!
— Яка Ольга?
— Твоя дружина і моя подруга. Вона казала – живете разом!
— Немає у мене дружини. І з Ольгою ми вже давно перестали спілкуватися, з того часу, як ти мені «привіти» не передаєш, — відповів він і, нахилившись до неї, ніжно промовив: «Ти мій «солодкий» терен…»
* * *
ВОНИ одружилися за місяць. Бо, виявляється, знали один про одного все. Біля тернового куща Максим розповів їй, як зустрівши в університеті Ольгу, попросив у неї номер телефону подруги. А та відповіла, що у Аліни є хлопець і не варто заважати їх любові. Але «привіт» обіцяла передати. Після закінчення університету, Максим працевлаштувався в Одесі, але з Ольгою більше не бачився. Телефон Аліни він роздобув у Олега, але побоявся нашкодити Аліниному щастю. Так у житті дівчини з’явився «Терпкий».
Несподівано, поєднавшись з коханим, серед інших задоволень дівчина відкрила для себе ще одне: дзвонити в двері. Максим працював дистанційно, тому майже весь час був удома.
— Навіщо ти відриваєш його від роботи? – здивувалась, дізнавшись про нове «захоплення» доньки, мама. — У тебе ж є ключі!
— Ти не розумієш. Це таке щастя, коли тобі хтось відчиняє, коли тебе чекають!
Дзвірінь, дзвірінь. За дверима почулися кроки, повернувся ключ у замку, клацнула ручка…
— Привіт, кохана! Ключі забула?
Перш ніж отримати ніжний поцілунок, помітила, що Мурка кружляє, гордовито піднявши пухнастого хвоста, навколо її коханого, треться об його ноги. Немов розуміє, що не в ключах тут справа… Просто терен насправді солодкий.
Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
