ВСІ конкурсанти, які проходили випробування у конкурсі “Учитель року” в зоні Балтської ОТГ, відзначилися високим професіоналізмом, креативністю, знанням дитячої психології та інноваційних форм роботи. Боротьба була також висококонкурентною, адже розбіжність в балах між переможцями та призерами, між призерами та просто учасниками була невеликою.
Про це розповіла у розмові з нашим кореспондентом заступник голови організаційного комітету, директор КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Балтської міської ради Міла БАЛАНОВСЬКА:
— У зв’язку з тим, що цьогорічний конкурс проводився дистанційно, зони для проведення першого туру обиралися за кількістю зареєстрованих на Всеукраїнській платформі вчителів: туди, де було більше, приєднували меншість. Таким чином в зоні Балтської ОТГ конкурс проходив у номінаціях «Українська мова та література» (до наших конкурсантів приєдналися учасники з Біляївщини) та «Трудове навчання» (приєдналися з Татарбунар). Організаційний комітет очолив начальник міського відділу освіти Петро Янкович Кулик. Журі було фахове: його членами стали вчителі вищої категорії. Представництво – відповідне, у процентному відношенні, для того, щоб конкурсанти оцінювались в рівних умовах.
— Конкурс проходив у поточному часі – онлайн?
— Так. Ми вже знали, коли й хто з конкурсантів має виходити на зв’язок. Попередньо вони тягнули жеребки, аби визначити черговість. Дистанційні випробування складалися з проходження психолого-педагогічного та фахового тестування, проведення дистанційного уроку та майстер-класу. Попередньо кожен з конкурсантів розробив та надіслав нам супровідну документацію (технологічну карту): що і на якому етапі уроку робитимуть вчитель та учні, скільки часу на це витрачатиметься. Суть уроку полягала в тому, щоб вчителі продемонстрували, як на період карантину вони оволоділи дистанційними формами роботи. Тестування конкурсанти писали перед моніторами комп’ютера, ми за ними вели відеоспостереження. Можливості підглянути чи скористатися чиєюсь допомогою не було ні в кого з них. Тобто все онлайн. Учасники надсилали роботи, члени журі їх перевіряли. Багато потрудилися, але все пройшло чудово. Всі учасники достойно представляли у конкурсі свої навчальні заклади, а висококваліфіковані члени журі були об’єктивними. Ми дуже раді за наших вчителів, які перемогли і тепер готуються до участі в другому етапі конкурсу, що відбудеться у січні. Залежно від епідситуації, він теж може відбуватися дистанційно. Фінал (Всеукраїнський етап) однозначно буде очним, його заплановано на квітень 2021 року.
— Дітей теж залучали до конкурсу?
— Ні. Конкурсант – це вчитель, а учні – члени журі. Вчитель повинен запросити дітей (членів журі) до себе на урок і провести його. У кожного це відбувалось по-різному: хтось стояв біля дошки, хтось робив презентацію, використовуючи комп’ютерні можливості, спецефекти.
— Як відбувався процес дистанційного оцінювання?
— Це були відеоконференції: спілкувалися через екран комп’ютера. Ми розробили на конкурсантів оціночні листи – персонально для кожного члена журі. Вони виставляли бали, розписувалися і надсилали ці листи на електронну пошту секретарці оргкомітету, яка переносила дані в спеціальну оціночну відомість. Кожен день ця оціночна відомість після кожного випробування «облітала» всіх членів журі, які завіряли її своїми підписами. Коли всі підписи були виставлені, то неодноразово сканований лист в останньому варіанті виглядав сірим: його якість погіршувалася з кожним черговим підписом. Адже члени журі по черзі отримували його, роздруковували, розписувалися, сканували і відправляли секретарці оргкомітету. І так – по колу. Після кожного випробування зведену відомість отримували і члени журі, і конкурсанти, і відділи освіти, щоб всі бачили, хто скільки балів отримав. Конкурсанти мали змогу порівняти себе з іншими.
Після проведення всіх випробувань складався рейтинговий лист. У нього заносились дані про всіх конкурсантів ( у тому числі бали зі зведених відомостей), таким чином визначалось їхнє місце у рейтингу. Рейтинговий лист також відправлявся кожному члену журі, в його останньому варіанті вже були всі підписи. Потім ми скликали всіх на відеоконференцію, під час якої оголосили результати та привітали переможців.
— Яким сервісом ви користувалися для проведення відеоконференцій?
— У Google Meet. Для цього всім учасникам потрібно мати gmail-пошту. Попередньо ми про таку необхідність попередили членів журі й конкурсантів. Тому у перший день проведення конкурсу всі були готові до виходу на відеозв’язок.
— Отже, паралельно й самі члени журі набиралися дистанційного досвіду? Чи були несподіванки?
— Були! Але ми це передбачили. Сам урок триває 30 хвилин і на запитання виділяється п’ять хвилин. Та ми на кожного учасника виділили трохи більше часу для виходу на відеозв’язок. Хоча все відбувалось онлайн, ми також домовилися, щоб конкурсанти паралельно вели відеозапис, на випадок, якщо пропаде зв’язок. Як відчували! Навіть за три дні, протягом яких тривав конкурс, ми побачили, що все можливе. Бо таки довелося понервувати, коли через обледеніння стався обрив лінії. Добре, що у Сергія Івановича Гонтаря (члена журі) зв’язок був. Ми швидко дісталися до нього додому. Та поки відбувалися наші переміщення, конкурсант вже провів урок. Як ми й домовилися, він не звертав уваги на втрату зв’язку з нами, продовжував вести урок та паралельно – відеозапис. Всі конкурсанти одразу по завершенні уроків надсилали нам відеозаписи. То якщо якийсь фрагмент члени журі пропускали через погіршення зв’язку, вони мали можливість повторно проглянути всі уроки. Ще одна несподіванка сталася, коли конкурс завершився і нам потрібно було надсилати рейтингові листи. У нас не стало світла. Відправили рейтинговий лист з домашнього комп’ютера одного з членів журі з Балти.
— Які враження залишились після проведення конкурсу онлайн?
— Позитивні. Ми встигли за три дні подружитися. Коли дійшла до завершення остання відеоконференція і треба було прощатися, всі все ще деякий час залишались онлайн, висловлювали бажання побачитись знову. Звичайно ж, після завершення карантину. Щодо дистанційних уроків – я ще раз упевнилася, що немає нічого кращого від живого спілкування вчителя і учнів. Коли діти – перед тобою, коли бачиш їхні емоції, як вони реагують на твої звернення, як виконують твої завдання, розумієш, що дистанційно, навіть з найкращою підготовкою вчителя, такого близького контакту з дитиною не досягти. Зовсім не те. При живому спілкуванні з дітьми розкривається особистість вчителя, видно, який вплив на дітей це має. Хоча дистанційну форму навчання ми будемо й надалі використовувати, навіть коли карантин мине. Наприклад, для того, щоб працювати з учнем, який захворів, аби не залишати його поза навчальним процесом.
— Чи думали над тим, щоб дистанційне підключення відбувалося прямо під час уроку? Так, щоб хвора дитина з дому брала участь у ньому.
— Звичайно думали, але для цього потрібен потужний безперебійний інтернет. Ще до карантину під час проведення семінарів-практикумів з вчителями ми таку форму навчання практикували. Бо розуміли, що це – інноваційно, і якщо є така технічна можливість, то дитина не повинна залишатися поза навчанням. Але це було епізодично: вчитель телефонував хворій дитині, відсутній в школі, і запрошував на урок. Весною ми працювали у дистанційному режимі, вчителі набули трохи відповідних навичок. Але є речі, які не залежать від педагога: якість та швидкість інтернет-зв’язку, технічне забезпечення тощо.
— Наскільки змінилась методична робота відділу освіти у зв’язку з реформою освіти, з карантинними подіями?
— Вона загалом стала іншою. Раніше в нас був методичний кабінет, а тепер – центр професійного розвитку педагогічних працівників. Якщо раніше ми були методистами, то тепер – ментори, консультанти. Консультуємо вчителів, надаємо допомогу, організовуємо курсову перепідготовку. З цією метою збираємо замовлення щодо тем, які їх цікавлять, відправляємо їх до обласної академії неперервної освіти. У нас на дуже високому рівні проходять всі семінари. Щоправда, з вересня масових заходів не проводимо, весь необхідний для роботи матеріал відправляємо школам електронною поштою. Сподіваємось, карантин мине, і ми знову повернемось до звичайного режиму роботи. У нашому центрі – дуже потужні ментори, креативні, фахові, семінари проводили на високому рівні. Вчителі не просто вислуховували, а й під час практичної частини, приміром, самі виконували завдання підвищеної складності. Якщо проводився урок, то аналізували поетапно кожну його хвилину, визначали помилки, тобто відпрацьовуємо кожну тему від А до Я. Під час підготовки до семінарів проводиться колосальна робота. Ментори постійно тримають руку на пульсі життя, залучають кращих вчителів до проведення майстер-класів. Практичні форми роботи з вчителями, не як пасивними глядачами, а повноцінними учасниками, дає позитивний результат, сприяє професійному росту педагогічних працівників.
Бесідувала Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
