На перехресті думок

Ірина Кротік:
НА МОЇЙ пам’яті багато різних хвилюючих життєвих історій, ситуацій та подій. Але за останні 8 років сталося декілька глобальних та визначних, сумних та тяжких.

Це – МАЙДАН, ВІЙНА, КАРАНТИН. Вже понад два місяці спостерігаю за людьми, читаю і слухаю. Так, згодна, що в нашій країні дуже багато проблем в економіці, чимало недоліків у законодавстві, багато іншого негативного з точки зору порушень… АЛЕ чому ніхто не говорить про досягнення, про правильне та позитивне, чому всі шукають когось винного, когось, хто має щось змінювати, налагоджувати? Чому кожен не запитає себе: ЩО Я ОСОБИСТО ЗРОБИВ для своїх родичів, своєї вулиці, свого міста і, нарешті, своєї країни?!

Наразі ситуація ще не визначена, існує чимало обмежень, нам усім нелегко. Напевно, 90 відсотків населення нашої держави переживають не кращі часи свого життя, але воно продовжується! Чому ми самі не свідомі та не змінюємось на краще, чому не показуємо приклад позитиву та культури своїм дітям? Так, важко змінюватись, але це потрібно, особливо зараз… Ми більше часу проводимо вдома, то використаймо цю можливість для змін – себе, своїх дітей, родичів, знайомих, сусідів. Як? Почнімо з дрібних справ, перестаньмо скиглити й критикувати. Використаймо цей час з користю, для зміни своїх думок, пріоритетів, якщо це потрібно.

Тільки від нас самих все залежить, думаймо та робімо позитивно, і Бог почує, побачить, виправить все.Бережімо себе та своїх близьких – і все буде добре.

Володимир БІЛИЙ:

Дивлюсь на це життя і моторошно робиться. До чого котимось? У прірву? Я вже не кажу про матеріальне благополуччя. Я думаю: хто після нас, людей старшого віку, буде трактористами, токарями, слюсарями, зварювальниками? Молодь хоче легких грошей. Хлопці матюкаються (тільки й чути «мать-перемать»), не замислюючись, що таким чином вони брудними словами поливають святе для кожного слово «мама». Сидять на лавках з пляшками спиртного, «заливають» очі. На зауваження «тикають», наче я їм ровесник. Чув, як один захмелілий хвалько розповідав цілому гурту друзів про свої щоденні походеньки до дівчини. Чого ж ти, паскуднику, ходиш до неї, якщо потім ганьбиш, погану славу розпускаєш? Не навчені дівчата цнотливості, тому таке й отримують.

Поламані лавки, гойдалки на дитячих майданчиках, понівечені дерева… Це справа рук цих необтесаних молодиків. Страшно стає. Я хоч трохи пожив, а що чекає на дітей, онуків?!

 

Світлана ПОЛЬСЬКА:

Ми з 87- річним чоловіком донедавна не зверталися по допомогу до служб милосердя чи інших, якось обходилися самі. Але карантин змусив, бо їсти ж щось треба.Дізналися, що за телефоном 2-42-45 можна зв’язатися з волонтерами й вони прийдуть на виручку, куплять і доставлять продукти. Не дуже вірили, але написали список замовлення й подзвонили. Відповіла жінка з приємним голосом, прийняла замовлення, повідомивши, що його виконає Паша.

— Здрастуйте! Мені передали ваше замовлення. Ви точно все вказали, нічого не забули?

— Ой, забули, звичайно.Яєць ще візьміть, будь ласка.
Швидко впоравшись з нашим чималеньким списком, Паша знову телефонує:

— Я все купив, що вам потрібно: сало, крупи, молочку, яйця… Правда, не було ковбаси, яку ви хотіли, то я взяв іншу, теж смачненьку.Ну, гайда, зараз буду, нехай хтось вийде до порогу.

Вже не вперше 33-річний волонтер Паша Філоненко безкорисливо виконує наші «коронавірусні» замовлення, став нашою надійною опорою. Ми дуже раді, що є такі безвідмовні, уважні молоді люди, готові в скрутну хвилину підтримати, доставивши продукти, за комуналку заплатити, ліки принести.Як це постійно робить Світлана Володимирівна, завідувачка аптеки № 62, ми навіть прізвища її не знаємо.Значить, ми, люди старшого віку, дали життя хорошому поколінню.Країна, де шанобливо ставляться до жінок і престарілих, має майбутнє!

Leave a Reply