Немарно прожиті літа

Ранішню тишу в Маріїному домі порушив міжміський телефонний дзвінок.
– Сестричко, привіт! – почула радісний голос молодшого брата Володі. – Як справи, здоров’я?
– Нормально. А у вас?
– А у нас внучка народилася, Лєрочка! Не приїхала до Влада з Галею на весілля, то їдь тепер маленьку няньчити!

І далі все тим же щасливим голосом розповів про вагу і ріст дівчинки, як любить її Владик і ввечері, після роботи, нікому не дозволяє брати її на руки, сам носить. «Удвох з Галею купають її, а ми з Леною та Вікою тільки спостерігаємо», – говорить.

– Я дуже-дуже рада за вас, хай здоровою і щасливою росте внучка, – каже Марія.

Поклала трубку, попрощавшись з братом, й вся історія його сім’ї пропливла перед її очима.

… Володя строкову службу проходив у Криму. Там одного літнього вихідного дня познайомився з Оленою на пляжі. Струнка чорнява дівчина відпочивала там з батьками і молодшою сестричкою. Легко відбила м’яча, що прикотився до її ніг, прямо Володі в руки. Моряки продовжили гру у волейбол. Один з хлопців навмисно кинув м’яча у бік Олени й побіг за ним. Проте Володя випередив. Так і познайомились. Кілька місяців листувалися. По закінченні служби поїхав свататися до дівчини. Зателефонував додому, щоб готувалися до весілля, бо приїде з нареченою та її ріднею.
Як сьогодні пам’ятає Марія той сонячний травневий день. Білопінно цвіла розкішна груша за батьківською хатою, навколо неї – червона галявина тюльпанів. Сестра поклала під грушею стілець, покликала молодих. Володя сів, узяв на руки красуню Лєну у білому весільному наряді, й фотограф Федя зробив чудовий кольоровий знімок.
Немарно прожиті літа

Погостювавши тиждень після урочистостей, поїхав Володя з дружиною. її батьки подарували новоствореній сім’ї зведені стіни майбутнього дому. «Поки будете завершувати будівництво – живіть у нас», – запропонували. Молоді так і зробили. Володя з тестем вечорами продумали все до дрібниць, працювали й будували. Наймали майстрів, а те, що вміли, робили самі. Згодом стіни перетворилися в затишну оселю. Підростали фруктові деревця, виноград, малина та полуниці.

Вже б пора почути «мама» й «тато» від рідного синочка чи донечки. А їх все нема. Ось уже й десять років спільного життя минуло. Подружжя куди тільки не їздило на обслідування. Всюди лікарі не давали ніякої надії на батьківство.

– Чого чекаємо, одинокої старості в оцих хоромах? – крізь сльози говорила чоловікові Олена. Й почали навідуватися до дитячого будинку, придивлятися до діток. Аж тут зателефонувала знайома:
– Випадково дізналася, що в пологовому будинку 35-річна жінка відмовляється від народженого хлопчика. Мати-одиначка має четверо дітей. Боїться, що п’ятого не прогодувати. «А чим же ти раніше думала, чому аборт не зробила?» – запитую її. «Шкода було, такого ж гарного чоловіка я полюбила. На жаль, одруженого», – відповіла.
Володя з Лєною відразу прилетіли зі свого міста до Одеси, звідти примчали на таксі. Дорогою й ім’я вибрали малятку: Владислав.

Довгою була тяганина з оформленням всиновлення. Та головне, що немовлятко уже мало батьків. Високоякісна продукція Балтського комбінату для годування дітей до одного року дуже стала в нагоді.
Оленині батьки прикипіли до хлопчика, мов до рідного. Не могли ним натішитися.
Та коли Владикові відзначили три рочки – Олена занедужала. Запахи на кухні не могла переносити, що не з’їсть – вирве.
Прийшла до терапевта й сказала, що, напевне, отруїлася рибними котлетами. Лікар розпитала про симптоми отруєння й послала її до гінеколога.
– Причому тут гінеколог? Мені давно сказали, що я бездітна…
Та гінеколог констатував: «Ти вагітна, дівчинко. Будемо народжувати, чи як?».
– Що значить «чи як?». Звичайно, будемо! А ви точно не помиляєтесь?
Щоб я з цього місця не зрушив!
– А нас з чоловіком лікарі запевнили, що я не зможу народжувати, й ми всиновили дитину.
– От за це добре діло, дівчинко, Бог вам і віддячив. Так часто буває: береш на виховання чужу дитину – невдовзі матимеш свою.
– Значить, недарма живу на світі…

Отак і подарували мама з татом Владикові сестричку Віку. Олена переживала: «Чи зможу свою дитину любити? Здається, що Владик найрідніший». Ще й як змогла! Он яких гарних сина й доньку з Володею виростили. Вистачає тепер любові й на внучку Лєру. Бо материнська й батьківська любов всесильна і безмірна…

Тетяна АЛЕКСЄЄВА.

  • Leave a Reply