В ОДНОМУ з районних центрів процвітала невеличка фірма по виготовленню… мишоловок. Пристрої нескладні, але давали неабиякі прибутки. І це за економічної кризи! Жителі містечка купу¬вали по десять-двадцять мишоловок. Річ у тім, що отруту до санстанції не завозили, а якщо й з’являлася, то дуже дорого коштувала. Котів теж мало хто тримає, адже нічим їх годувати.
На одному з засідань ради при директорові головний економіст фірми В.А.Копійка запропонувала розширити виробництво й закупити обладнання для виготовлення капканів. Варвара Арнольдівна, підрахувавши прибутки (врахувала, що тим самим й щурів знищили б), наполягала на негайному переоблаштуванні цеху, щоб запрацював на повну потужність вже у травні наступного року.
Збори колективу були призначені за десять днів до Нового року. Потрібно було порадитися, як працівники будуть його відзначати. Звичайно, без Діда Мороза й Снігуроньки не обійтися. Директор фірми Г.М. Почивалов виступив перед присутніми й заявив, що покладає обов’язки головного героя на себе, подарунки з мішка вручатиме зі своєю секретаркою Т.І. Бідою.
— Дід Мороз і Снігуронька – це замало. Потрібно, щоб було побільше казкових персонажів, -виступив з пропозицією невисокий на зріст, лисуватий чоловік П. Г. Вовкодав.
Платона Герасимовича підтримали інші члени колективу. Бажаючих бути зайцями, лисицями, ведмедями не бракувало. Прибиральниця К. С. Швабра навіть дала згоду перевдягтися у свиню. А ось на роль Баби Яги ніхто не погоджувався.
Дехто пропонував цю роль головній бухгалтерці М.П.Казьонній, але вона навідріз відмовилася:
— Яка з мене Баба Яга! – обурювалася. – Нехай зіграє цю роль касирка Галя. Її навіть переодягати не потрібно.
В залі запанувало пожвавлення. А касирка Г.Ф. Гиляка навіть заплакала.
— Хіба за двадцять років роботи я заслужила такої неповаги? – крізь сльози мовила Галина Федотівна.
Тоді не втримався з пропозицією водій директора П.О. Лардан: «А що тут поганого? Я буду за бабу Ягу!»
Присутні втихомирилися. Коли ролі, нарешті, були роздані, перед колективом виступив його очільник Гліб Микитович:
— Святковий стіл накриємо на 40 осіб. Для цього виділимо гроші з каси. А тепер давайте поговоримо стосовно меню.
З різних кінців зали посипалися пропозиції. Назвали більше двадцяти страв. Хтось з чоловіків вигукнув:
— Про сметану не забудьте!..
— А що пити будемо? – запитав товстий чолов’яга з другого ряду.
Гліб Микитович Почивалов підняв на лоб окуляри, уважно глянув на нього і сказав:
— Пити, кажете? Вчасне запитання. Ми ось із моїм заступником Гнатом Ісаковичем підрахували й вирішили на кожного припасти по дві пляшки горілки й по пляшці шампанського. Адже два дні доведеться святкувати. Але попереджаю: вживати спиртне потрібно з розумом. Й борони Боже, аби хтось так набрався, щоб аж впав обличчям у сметану!..
Леонід БОГАЧУК.
About The Author
