Моя колега щиро вірить у новорічні дива. Після її розповіді мені й самій захотілось у це повірити…
«Я вже звикла до того, що з певного часу у мене мало не кожна зустріч Нового року супроводжується сюрпризами. Це вже, можна сказати, стало нашою сімейною традицією.
А почалося все з того, що мене кинув хлопець. Першого січня, коли ми разом з друзями веселилися, зізнався, що покохав іншу. Щоб не дуже мене «травмувати», дочекався свята: у компанії, мовляв, легше переживу новину… Турботливий!
Після того я довго боялася зав’язувати нові стосунки. Подруга порадила для початку обзавестися віртуальним хлопцем. Я погодилася. Познайомилася і більше року листувалася з одним чоловіком у чаті. Це спілкування в Інтернеті стало для мене розрадою. Я по-іншому почала дивитися на стосунки між чоловіком та жінкою, чимало речей стали мені зрозумілими. Напередодні Нового року він запропонував мені з віртуальних зустрічей перейти в реальність.
Я погодилася і він замовив столик. Ввечері 31 грудня у новій романтичній сукні я вирушила на своє перше за два роки справжнє побачення. Під’їхала на таксі до ресторану, хвилююсь, серце калатає, переживаю: раптом він виявиться малим, лисим і товстим? Заходжу, дивлюся, сидить такий гарний хлопець у сірому піджаку, як ми й домовлялися. Підійшла ближче, кажу: «Це я». А він у відповідь: «А це – я».
Вечір був чарівним. Щоправда, Сергій спочатку був трохи сумним якимсь. Я навіть подумала, що не виправдала його очікувань. Але потім ми розмовляли, танцювали і з півночі до ранку гуляли. Провів мене додому і… залишився. Спав на дивані у вітальні. Прокинулись вже післяобідньої пори. Я швиденько накрила на стіл.
Перший тост Сергія мене трохи здивував:
— За наше знайомство, Тетяно!».
Я посміхнулась:
— За давнє знайомство!
— Якщо вважати вечір, ніч і пів дня на дивані, то справді – давнє знайомство! Але я дуже радий, що ти до мене підійшла.
Можете уявити моє здивування: як можна таке казати після майже півторарічного спілкування в Інтернеті?!
Не повірите! Ми з ним вперше познайомилися саме в ресторані! Він замовив столик і чекав на свою дівчину. А вона зателефонувала йому і сказала, що любить іншого. Саме в цю хвилину підійшла я…
Наша зустріч переросла у романтичні стосунки. Але Сергій все не наважувався зробити мені пропозицію руки й серця. Подруга порадила під Новий рік написати своє сокровенне бажання на папері, спалити його, а попіл з’їсти. Я так і зробила. Скористалась присутністю друзів, тихенько прослизнула у спальню…
Попіл непомітно висипала у свій недопитий бокал з шампанським, піднесла до рота і… мало не проковтнула каблучку!»
Наталя ТАРАСЕНКО.
About The Author
