Пам’яті невигаслий собор

  • Неоплаканим, похованим без трун і пошани у спільних могильниках жертвам голодомору присвячується
  • Роки 22-й, 33-й, 34-й, 46-й – найчорніші між чорними часами в історії України. У всьому світі не зафіксовано такого голоду, як ті, що випали на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. Без стихій, засухи і війни, в самому центрі Європи, в державі, яка була житницею континенту, небачений голодомор забрав життя мільйонів людей. Це була війна тоталітарної системи проти українського народу задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос. Щоб зруйнувати віковічні основи народної моралі, витруїти в серцях людяність. А натомість посіяти в душах жорстокість, підозрілість і неміч духовну, страх, смерть і невимовні страждання.
    А скільки ненароджених дітей так і залишилось в лонах матерів, не народившись? Скільки пуп’янків зів’яло на родових деревах, скільки їх гілок висохло, скільки коренів родового пралісу викорчував страшний буревій голодомору? Кожною третьою жертвою трагічних жнив розпачу були діти – цвіт і надія України. Тож пом’янемо хоч сьогодні, із спізненням у багато десятиліть тих мучеників нашої тяжкої історії. Мільйони ні в чому невинних жертв, яких вже ніколи не повернути, – це наша пам’ять і застереження майбутнім поколінням всього людства. Це – зміст виступів ведучих Валерії Федоренко і Анатолія Хіміча, т.в.о. голови РДА Ярослава Дідуха, викладача історії педагогічного училища Анатолія Лєкаря,настоятеля Свято-Покровського Балтсько-Феодосіївського монастиря архимандрита Андроніка, учениці школи-ліцею №1 Олександри Паращук під час мітингу-реквієму біля Пам’ятного Знаку жертвам голодомору з нагоди його 83-ї річниці.
    Цього дня балтяни прийшли сюди зі свічками, мов до храму. Це місце вже давно стало в Балті храмом духовності й пам’яті. Священики різних конфесій міста відслужили панахиду-літію. Лунає сирена. Оголошується хвилина скорботи, хвилина мовчання. Тривожно горять-тремтять свічки. До підніжжя Пам’ятного Знаку керівники міста і району, численні учасники заходу покладають квіти. Активісти районної організації партії «Фронт змін» і парафіяни української греко-католицької церкви роздають присутнім, здебільшого дітям, шматочки принесеного ними на вишитому рушникові запашного короваю.Крають серця людей слова ведучих:
    На цій горі, на пагорбі печалі,
    Де все болить – від квітки до хреста, –
    Ідуть дощі вдовиними плачами…
    На цій горі, на пагорбі печалі,
    Німіє слово і мовчать вуста.
    Добрі люди, в тужливу, смиренну годину
    Запаліть на віконці поминальну свічу…
    У печалі завмерла вся Україна,
    Чисті сльози моління кожне серце печуть.
    Хоч крадеться ізнов зло ординських погромів,
    Обрій Сходу горить, вигорає сповна –
    Всенародний набат б’є суворо на Спомин,
    В наших душах живе
    Вічна пам’ять сумна.
    …Бабуся повертається з мітингу зі своїм семирічним онуком.Він з задоволенням уплітає отриманий з рук Наталії Абрамової шматочок смачного короваю.
    -Владику, де ми з тобою щойно побували?- запитує бабця.
    -На мітингу…

    -Про що там говорили?
    -Про померлих від голоду.
    – Чого ж вони голодували?Не хотіли їсти, як з тобою буває?
    -Ні, у них й крихточки хліба не було.Хіба ти не чула, як дівчинка розповідала ,що якийсь поганий дядько все відібрав?
    -Чула.А ти тепер їж оцей смачний хлібчик , живи і пам*ятай про тих діток,які змушені були померти від голоду.
    – Я буду пам*ятати, бабусю.А правда, що коли я їм цей хлібчик, тим мертвим діткам легше стає?
    -Правда-, відповіла жінка, втираючи сльози.

  • Наш кор.
  • Leave a Reply