ПОДРУГА – КУМА

«ЯКІ РИСИ характеру ви найбільше цінуєте в людині?» – на це запитання анкети, розданої вчителькою Світланою Петрівною, восьмикласники відповіли по-різному. Надія Захарова на перше місце винесла доброту, далі написала : чесність, вірність, прагнення до знань…
Її подружка Ніна Карамель відбулася одним словосполученням: «Впевненість у собі». Недовго думала й над другим запитанням: «До чого прагнете в житті?». Відповіла: «Вдало вийти заміж».

ПІСЛЯ закінчення школи життєві шляхи дівчат трохи розійшлися. Ніна обрала, як вона вважає, «земну й прибуткову» справу і поїхала навчатися на кулінара. Надія вступила до медучилища.
Канікули проводили разом. «Ми обидві носитимем на роботі білі халати,- весело сказала якось Ніна.- Тільки я відпрацюю на кухні в кафе чи ресторані зміну та й піду додому, прихопивши з собою чогось смачненького, а у тебе, Надько, ні вдень, ні вночі спокою не буде».

— То й не треба! Зате я люблю свою професію, а тобі аби зміну відбути…

— І вдало заміж вийти- ти ще забула мене «вкусити».

НЕВДОВЗІ вона й справді вийшла заміж за Олега, власника кафе з сусіднього села, старшого за себе на дванадцять років. «От комусь з парубків кислиці сняться,» – не раз говорила їй в юності бабця Євдокія за впертість та ледачкуватість. Тим «щасливчиком» виявився «старий холостяк» Олег. Він же мріяв, що спільно з молодою дружиною – дипломованим кухарем широко розвинуть підприємництво, щоб земляки з усієї округи могли саме у них відзначати весілля, хрестини чи ювілей. «Але не на ту натрапив», – жартували колеги.

— Не гоже мені, хазяйці такого закладу, зі своєю пишною фігурою куховарити,- втокмачувала без кінця чоловікові Ніна.- Буду приймати замовлення, контролювати людей на кухні, гроші рахувати.

НАДІЯ з Василем, місцевим фермером, своє весілля відзначили скромно, бо хворіла його мати. За викликами сина медсестра часто відвідувала цю жінку, колишню сільську вчительку.

Завдяки зусиллям невістки – медика Марія Іванівна поступово одужувала. Вона не могла нахвалитися перед сільчанами добротою, людяністю та професійністю Наді, співчувала, що їй багато доводиться працювати. Коли народився онучок Василько- допомагала його доглядати. Готуючись до хрестин малюка, Веслови запросили в куми Ніну. Вона погодилась без особливого ентузіазму, адже до дітей була байдужою, не поспішала подарувати радість батьківства своєму чоловікові.

ОДНОГО літа у Ніни та Олега сталася біда: пожежа завдала значних збитків через загоряння проводки в їхньому будинку. Надія з Василем, почувши плач подруги в телефонній трубці, відразу примчали. Більше двох місяців мало не щодня по кілька годин самі займалися реконструкцією житла ще й друзів привозили на поміч.

В шість рочків їхній малий синок раптом захворів, треба було терміново везти до обласної лікарні. А з грішми – тимчасові труднощі, не вистачало на бензин. Це й зрозуміло, бо Василь перед жнивами придбав нову техніку, до Надіїної зарплати залишалось два тижні.

— Зателефонуй до куми Ніни, у них з Олегом завжди є свіжа копійка,- порадив чоловік.- Ми ж скоро віддамо.

— Не можу виручити, Надько, їй –Богу, самі в скруті сидимо,- відмовила подруга, незважаючи на те, що вони давно завершили ремонт дому і бізнес процвітав.

Йшлося ж всього про тисячу гривень! Звичайно, подружжя Веслових їх протягом п’ятнадцяти хвилин без зайвих пояснень позичило у сусідів і вирушило з дитиною до лікарні. На щастя діагноз місцевих лікарів не підтвердився, стан здоров’я Василька швидко поліпшувався. Борг за два тижні чуйним людям повернули.

Але за тиждень Ніниним дзвінком були просто ошелешені: «Надько, знаєш де ми з Олегом знаходимось? П’ємо «Нафтусю» в Трускавці!».

— Пийте на здоров’я,- стримано побажала Надія.

НАСТУПНОГО разу вийшла Ніна на зв’язок через місяць.

— Привіт, Надько, ти- моя остання надія. Після санаторію щось кепсько себе почуваю, твої масажі будуть дуже доречними.

— Гаразд, чекатиму.

Перед масажем, приїхавши до кумів додому вечірньої пори, Ніна неспішно продемонструвала свої обновки, придбані під час відпустки. Не так для Надії, як перед Василем зухвало й звабно моделлю походжала у сукнях, напрошуючись на компліменти.

— Як ти гадаєш, Василечку, мені пасує смарагдова сукня, а бордова, а як тобі ці наряди?- все перепитувала пишногруда кума.

— Я не знавець моди, хай тобі моя Надійка скаже.

— Та хто про моду говорить! Я про вроду!- лагідно сказала, коли Надія вийшла помити руки перед масажем й прихопити крем.

— Для мене кращої від Надюшки жінки нема й не буде.

— Ой, тільки не перебільшуй Надькине значення в своєму житті. Я кохаю тебе сильніше, з першого погляду. До нестями, Васьок! Одне лишень слово- і я твоя, мій жаданий кумцю, мій соколику ясний!- простягла до нього руки.

— Боюсь, Ніно, що в одне не вкладуся. Забирай свої речі – і геть звідси! Нічого тут крадькома шури- мури розводити. Теж мені – вірна подруга ще й кума…

— Ой-ой, який відданий Надьці. Та вона ж своєю добротою й любов’ю все село зігріває, тільки не тебе. У неї для тебе часу і сил бракує!

— Дарма, мені вистачає її ніжності…

— Ніно, ти куди? – зустріла її на порозі Надія.- А масаж?

— Я передумала, Ваську своєму роби! І не треба мене проводжати… – грубо відрубала й демонстративно понесла себе стокілограмову до автівки.

Таїсія КРИСЬКО.

Leave a Reply