ЗАХАРІЙ народився в інтелігентній, працелюбній сім’ї українських вчителів – болгар Станчевих. У місцевій загальноосвітній школі мама викладала математику , тато – фізику. Своїх двох синочків – Тараса та Захарія – виховували, застосовуючи передові педагогічні методи. Тому були хлопці відмінниками навчання , переможцями найрізноманітніших конкурсів і водночас спортсменами. Змалечку допомагали завжди зайнятим батькам підтримувати порядок вдома, готувати смачні страви. Словом, були добре підготовлені до самостійного життя.
Згодом старший на чотири роки Тарас закінчив Одеський політехнічний інститут і залишився працювати в місті. Захарик, як лагідно змалку називали юнака рідні, поїхав до столиці Болгарії Софії, вступив до педуніверситету. Мама передала йому свою велику любов до математики.
Там на третьому курсі зустрів Захарик велике кохання. Це була видна пара. Обоє високі, чорняві, вродливі і… безмежно закохані в математику. Їм було цікаво разом, Захарій і Сніжана вже не уявляли життя одне без одного.
Приїхавши на літні канікули, Захарик радісно поділився з батьками новиною:
– Мамо, тату! У вас скоро буде невістка, снігова королева! Ви не уявляєте, яка вона чарівна і розумна , як я її люблю!
– Синочку, ми тут теж не сиділи, склавши руки, шукали і знайшли тобі наречену, – мов вирок, прозвучали у відповідь мамині слова. – Вона гарненька, з фермерської родини. Тебе бачила на олімпіадах і мріє швидше познайомитись. Хороші, заможні свати у нас будуть.
– І хто вас просив займатися пошуками? А мої почуття для вас нічого не варті? Я ніколи не міг подумати, що ви, мої рідні батьки, здатні заради якоїсь вигоди розтоптати моє життя! Хай би так вчинили якісь несвідомі, неосвічені люди, ще можна було б зрозуміти. Ми ж з братом брали з вас приклад, вважали найкращими на світі, а ви…
– Ми тобі не вороги, Захарику. Олянка теж красива, доброю господинею буде, як її мама. Вона сподобається тобі, ось побачиш. А та городянка швидше за все й їсти зварити не вміє.
– Чого ж не впливали на вибір Тараса? Він без будь – яких перешкод одружився на Світланці. Ви й квартиру їм купили в Одесі, на весілля подарували. Поїду в Болгарію – й не повернуся більше до вас, зрадники!
– Це смій цього робити! Ти – молодший син, наша опора і надія. Ти зобов’язаний з дипломом повернутися додому, створити сім’ю і жити з нами, як заведено. Будинок великий, місця вистачить. Піду на пенсію, а ти заміниш мене в школі. Я впевнена , що та твоя королева не захоче з Софії їхати в село.
– Отже, ви все за мене вирішили… Тату, чому ти мовчиш?
– Знаєш, сину, я просто не можу не підтримати маму, хоч, можливо, вона й не права.
ПОВЕРНУВСЯ Захарій на навчання, розповів про все коханій. Сніжана зрозуміла, що хоч він вкрай обурений вимогою батьків, але проти їхньої волі не піде. Дівчина відчула себе в цій історії третьою зайвою , день за днем навмисне віддалялася від хлопця, і, як важко не було, поступово перестала з ним спілкуватися.
А В НАЙБЛИЖЧОМУ майбутньому сталося так, як планувала Захарикова мама. Вона пішла на заслужений відпочинок, уступивши місце своєму талановитому синові. Відгуляли весілля й Ольга оселилася в їхньому домі, вірніше , у відведеній для молодих просторій другій половині. І почалося… Недарма кажуть, що красу невістки пізнаєш тоді, коли з нею поживеш під одним дахом. Невдовзі свекруха на власні очі побачила, як Оля вихована, якою є господинею. Ні білизну випрати, ні борщу зварити, ні в домі прибрати… Зате язичок мала з ядовитим жалом. Всій рідні діставалося на горіхи. «А чого їм вдома не сидиться на свята чи в поминальні дні? Я тут хазяйка, і я їх не запрошувала!»,- висловлювала своє невдоволення при гостях чоловікові та свекрусі. А як була при надії – ох і натерпілися.
– Я вагітна, отже – хвора, тож, будь ласка, без претензій,- заявила Ольга.
– Вагітність – це не хвороба, а нормальний стан здорової жінки,- пробувала коректно заперечити свекруха. Оля її не слухала. Народила доньку, за три роки – сина. Всі турботи про дітей лягли на плечі Станчевих – тата, бабусі й дідуся. Аби не псувати фігуру, Оляна майже не годувала дітей груддю. Кава з сигаретою разів десять на день, кілька стаканчиків смачного домашнього винця для настрою – оце кайф! На роботу в бухгалтерію фірми не повернулась, не любить працювати під чиїмось керівництвом . Відкрила на ринку в райцентрі свій бізнес. Тепер вона сама собі господиня, працює досхочу.
Купив Захарій автівку їй, щоб зручно було діставатися вранці на базар і назад. Спочатку трималася, не вживала спиртне, сідаючи за кермо, та недовго. Родина весь час потерпала, хвилювалася, чекаючи її з міста, аби чого не трапилось дорогою. «Женився поспіхом – тепер маю коли шкодувати», – не раз з гіркотою говорив матері Захарик.
– Якби моя Світлана отак себе поводила, я б давно з нею розлучився, – сказав братові Тарас в присутності батьків.
– Поки ми з татом живі – Захарик цього не зробить, не дозволимо. Ми не переживемо такої ганьби. Треба терпіти, зберегти сім’ю, дітей ставити на ноги, – втрутилася в розмову мама. – Оляна хороша, красива жінка, хоч і з мухами та вадами, бережи її, синку. Одружився – несеш відповідальність за неї.
– Еге ж, гарна та дурна. Коли всі бігли за розумом – вона, видно, ногу підвернула й не потрапила на роздачу,- скептично промовив Тарас. – Ви знайшли собі багатих сватів, і що з того багатства Ользі перепало? Щось я не бачив. Ви обирали собі невістку , то й живіть з нею. Завдяки вам вийшло , що у Захарика немає нормальної дружини, а в дітей – матері.
Помираючи, мама таки взяла з Захарія обіцянку не залишати дружину хай би там що. «Бог помилки допустився – дозволив людям помилятись. Пробач мені , синочку, що зруйнувала твою долю своєю помилкою, хотіла ж тобі щастя, а вийшло…»
МАБУТЬ, ніщо в людському житті не минає так швидко, як роки. За мамою пішов в інший світ батько. Донька Еліна виросла і після медичного училища поїхала до Софії й вступила в медінститут. Сподівалась, буде легко навчатися. Та виявилось, що розмовна болгарська мова в їхньому селі дуже відрізняється від болгарської державної літературної. Довелося опановувати її, оволодівати як слід англійською. Буквально «гризла» науку. Жила на євростипендію. Розраховувати на підтримку з дому ніяк, бо вступив у коледж брат Михайлик, а мама допилася до того, що
скоїла ДТП, покалічилася й тяжко хворіла. Тато ледь встигає заробляти на їхнє навчання та лікування.
РОЗПОЧАЛИСЯ літні канікули, всі однокурсники роз’їхалися хто куди, а Еліна , аби поліпшити своє фінансове становище , влаштувалася на місяць « на швидку допомогу». Якось ввечері приїхала на виклик до шістдесятирічної жінки. Двері відчинила її донька і здивовано дивилась на молоденьку лікарку. Еліна ретельно оглянула хвору, розпитала про самопочуття. Потім виписала рецепт, розповіла доньці, що і як вживати. Та, побачивши на рецепті підпис «Станчева», раптом запитала:
– Ви давно працюєте, я вас десь бачила? Дуже знайоме ваше прізвище і обличчя…
– Я – студентка, тепер на практиці. Взагалі громадянка України.
– Перепрошую, вашого батька часом не Захарієм звуть?
– Ну, так. Звідки ви його знаєте?
– Ми однокурсники. Ви дуже схожа на нього. Я як побачила – відразу подумала, що це не випадковість.
– Хотіла б з вами поговорити, але поспішаю, є ще кілька викликів.
– Ось моя візитка, візьміть. Звільнитесь від чергування – зателефонуйте, дуже вас прошу, домовимось про зустріч, поспілкуємось. Мені цікаво , як склалася доля Захарія. Він був найталановитішим на курсі, мабуть, десь високу посаду займає?
– Гаразд. Я – Еліна! Завтра забіжу, дізнаюся , як ваша мама почувається.
– А я – Сніжана… Максимівна. Мій батько був українцем. Приходьте, будемо чекати.
Та наступного дня Еліна зателефонувала з аеропорту:
– Вибачте, Сніжано Максимівно, не прийду сьогодні. Зараз вилітаю додому , мама померла. До хвороби ще й ковід додався.
– Ой, рибонько, щиро співчуваю, тримайтеся…Бережіть себе!
В НАРОДІ кажуть: якою б довгою не була ніч, а день все одно настане. Так і в Захариковій долі вийшло. За пів року донька звела його зі Сніжаною в Софії. Потім він запросив її в гості. Приїхала. І вже ніхто й ніщо не завадить їхньому омріяному, довгоочікуваному, безмежному щастю.
Таїсія КРИСЬКО.
About The Author
