З начальником відділу освіти міської ради Петром КУЛИКОМ ми зустрілися одразу після його повернення з традиційної серпневої конференції педагогічних працівників Одещини, що проходила незвично: за участі новообраних депутатів Верховної Ради України, голови Державної служби якості освіти Руслана Гурака, директора Департаменту освіти і науки облдержадміністрації Олександра Лончака, керівників відділів освіти районів та громад, голів профспілкових організацій, вчителів-тренерів НУШ та інших. За словами головного освітянина об’єднаної територіальної громади, під час заходу порушено чимало питань, які сьогодні непокоять освітян. Про це – у нашій розмові.
— Форум був досить потужний, обговорювалось багато питань, які хвилюють освітян. Найперше: що буде з проектом «Нова українська школа»? Сергії Колебошин, який сам безпосередньо брав участь у просуванні освітньої реформи, від імені новообраних депутатів запевнив, що НУШ буде жити.За винятком деяких технічних моментів, що потребують удосконалення, новообрані депутати від Одещини її абсолютно підтримують. Разом з тим, вони працюватимуть в той період, коли реформа торкнеться середньої та старшої школи і тут треба буде вирішувати набагато більше проблем, в тому числі щодо матеріально-технічного забезпечення. Але загальна тенденція має бути збережена.
— У чому вона полягає?
— Якщо ми говоримо про тенденцію, то одним з основних завдань, озвучених на конференції, є розробка довгострокової стратегії розвитку освіти в Україні, для того, щоб незалежно від зміни політичного курсу в державі, напрямок розвитку освіти був стабільний і мав певний довгостроковий вектор. Саме цей розвиток депутати вважають своїм головним пріоритетом.
Відверто обговорювались непрості для всіх нас питання. Скажімо, від учасників конференції прозвучало: чи будуть реалізовані озвучені постанови уряду, заяви (можливо, декларативні) про підвищення заробітних плат? У відповідь почули, що, швидше за все, ці постанови не будуть опубліковані, а, значить, не наберуть юридичної сили, оскільки сьогодні фінансово не підкріплені. Але зрушення вперед будуть щодо підвищення зарплати для працівників дошкільних та позашкільних закладів. Присутні однозначно погодилися з тим, що це потрібно робити для них та для майстрів виробничого навчання.
На запитання щодо правового статусу навчально-виховних комплексів школа — дитячий садок (адже вони в законі про освіту не мають офіційного правового статусу), працівник Міністерства освіти Тетяна Новосад відповіла, що це питання проходить обговорення. У Міносвіти розуміють, що для маленьких сіл НВК — це економічно обґрунтоване правове поле виходу зі складної ситуації на років десять. Тому не виключають, що будуть внесені зміни до закону і протягом певного проміжку часу цей статус навчальних закладів буде офіційно збережено.
Говорилося також про потенційні зміни, які можуть відбуватися в освіті. Новий склад законодавців прагне дослуховуватись до наших порад, для того, щоб прописані закони відповідали реаліям (вони офіційно визнають, що у багатьох питаннях трішечки відірвані від шкільних практик).
— Ви особисто порушували якісь питання, Петре Янковичу?
— Так. Мені вдалося по завершенню першого блоку конференції поспілкуватися з Ганною Новосад, оскільки вона була представником старої команди в міністерстві і є народним депутатом нового скликання. Говорили про лист Міністерства фінансів, яким багато в чому обмежується фінансування навчальних закладів. Зокрема, пропонується не фінансувати з державної субвенції класи старшої школи (10-11), у яких наповнюваність менше 20-ти учнів, а також класи усіх інших ступенів, де наповнюваність менша 10-ти дітей. Пропонується збільшення педагогічного навантаження з 18-ти до 20-ти годин та низка інших соціальних обмежень, що стосуються педпрацівників.
— Це вже все вирішено?
— На пряме запитання чи цей лист є актуальним, Ганна Новосад відповіла ствердно і додала, що над ним працюють. На моє зауваження, що у разі прийняття озвучених у листі рішень, дві третини сільських шкіл просто припинять своє існування, вона сказала: «Ми це розуміємо і, швидше за все, будемо шукати компромісний варіант». За її словами, можливо, введення таких норм буде розтягнуте у часі на 2-3 роки. Але деякі рішення точно будуть реалізовані вже з 1 січня 2020 року. Тому маємо тривожний дзвіночок для всіх нас, який змушує переглядати наповнюваність класів у сільських школах. Але, звичайно ж, треба дочекатися офіційного прийняття відповідного рішення. Ось такий підсумок конференції. З одного боку окреслено перспективи на продовження розпочатого курсу реформ і коливань не буде. З іншого – держава
повертається обличчям до тієї частинки, з якої починається освітній процес – до дошкільної та позашкільної освіти, а також – доведення до міжнародних стандартів числових характеристик наповнюваності та фінансування закладів.
— Отже, педагогічне навантаження буде змінено до 20-ти годин?
— Ганна Новосад сказала, що особисто не підтримує ідею збільшення навантаження. Але у згаданому листі цей пункт є, тому я його озвучив.
— З вересня, тобто з початку нового навчального року, в Україні запрацює сімейна форма навчання. Отже, діти, батьки можуть тепер самі обирати, як і де їм навчатися: дистанційно, екстернатом чи просто відвідуючи навчальний заклад.
— Дійсно, держава узаконила всі форми навчання. Якщо раніше дитині дозволяли навчатися індивідуально лише за наявності поважних причин (зокрема, за медичними показами) і з дозволу місцевого управління освіти, то тепер зарахування або переведення учня на будь-яку індивідуальну форму не вимагає додаткового погодження, потрібне лише бажання батьків. Однак, незважаючи на те, що існує офіційний документ, який дозволяє вибір будь-якої форми навчання, ще досі немає положення, яке б передбачало сам механізм отримання шкільної освіти на дому. Причини, з яких батьки чи діти виявлять бажання не відвідувати школу, можуть бути різними, але ми тоді зіштовхнемося з цілою хвилею не зовсім доброго явища, такого як погана освіченість частини нації. Адже домашня освіта передбачає абсолютно вільний формат навчання дитини без втручання закладу освіти. Водночас, ми розуміємо, що потенційно є мало батьків, які можуть навчати свою дитину на дому, консультувати її. Але хто в такому випадку буде нести відповідальність за якість надання освітніх послуг? Яким чином перевірятиметься рівень знань дитини і який документ в кінцевому результаті має вона отримати по завершенні такої форми навчання? Відповіді на ці та багато інших запитань мають бути прописаними у положенні про індивідуальну освіту. Тож треба розуміти, що в цьому положенні має бути прописаний механізм, у яких випадках за результатами проміжного контролю (навіть якщо дозволяється індивідуальна форма навчання) треба підтверджувати подальше право навчання за індивідуальним напрямком чи сідати за парту з усіма. Є й інша сторона, ніде не прописана: так звана соціалізація особистості. Адже людина — частинка соціуму, яка потребує спілкування. Дітям, які навчатимуться за індивідуальною формою навчання, не вистачатиме спілкування з однолітками. Може статися так, що після закінчення школи молода людина опиниться у просторі, про який мала зовсім інше уявлення. Чи не буде це для неї ударом?
— Звичайно, з цим не можна не погодитись. Але є ситуації, коли, скажімо, сільська дитина має шанс отримати якісну освіту, навчаючись дистанційно, не виїжджаючи з дому.
— Я поки що утримався б від оцінювання якості дистанційної освіти для всього освітнього процесу. Можливо, для початкової школи це добре: я сподіваюсь, сьогодні половина батьків ще може дитині допомогти. Але, коли ми говоримо про старші класи, особливо про вивчення природничих і математичних дисциплін, думаю, далеко не всі батьки зможуть дитині якісно пояснити матеріал. А без розуміння всього освітнього процесу навряд чи можна говорити про якість знань. Останнім часом держава забезпечує школи новим обладнанням для математично-природничих кабінетів. Це вже зовсім інша якість навчання.
Так, сьогодні є можливість віртуально багато чого побачити в Інтернеті. Але ніхто не замінить отримання практичних навичок, знань (як зважити на терезах, зробити дослідження, спостерігати за хімічною реакцією з дотримання всіх вимог безпеки тощо) для розуміння природного явища. Тут достатньо тонка межа між дозволеною формою навчання та кінцевим продуктом — якістю знань.
Крім того, якщо ми говоримо про готовність закладів надавати такі послуги, виникає запитання й про відповідне фінансове забезпечення. Потрібні кошти на забезпечення зв’язку вчителя і учня, який навчається за індивідуальним планом. Для того, щоб учитель навіть елементарні речі робив, міг давати завдання, контрольні роботи і перевіряти їх. Я не кажу вже про консультування, на яке теж треба виділяти певний час. Саме тому ми всі очікуємо на прийняття положення, про яке ми вже говорили. Тоді, можливо, закладу буде виділятися певна сума коштів, хай не в повному обсязі, як сьогодні на кожного учня – умовно –14,5 тисячі гривень, а тільки 5. І тоді їх буде використано на проведення певної кількості годин умовно раз на семестр, перевірку контрольних тощо. Та ми розуміємо, що навчальний заклад в такому разі втрачає право не тільки контролювати, а й відповідати за якість знань. Відповідальність, напевно, лягає на того, хто пише заяву про перехід дитини на навчання на дому — тобто на батьків чи того, хто опікується дитиною.
— Але, погодьтесь, тема дистанційного навчання досить цікава.
— Тема цікава і в деяких випадках вона обговорюється. Але, на мою думку, це мають бути окремі випадки: ми живемо в такий час, коли суспільне навчання має певну перевагу. Хоча не виключаю, що через якийсь проміжок часу, коли суспільство сягне такої суцільної діджиталізації (з англійської «digitali-zation», буквально «оцифровування», у широкому сенсі означає перехід інформаційного поля на цифрові технології — ред.), це стане нормою. Вчитель стоятиме біля дошки, пояснюватиме матеріал, а учні, незалежно від того, де знаходяться, можуть спілкуватися з викладачем, переглядати урок онлайн. Можливо, ми колись дійдемо до такого. Але для цього потрібен час.
— З 1 вересня дітей без щеплень не пускатимуть до шкіл громади та дитячих садків. А як бути з правом на навчання?
— Ми маємо дотримуватись законодавства про епідеміологічне благополуччя населення: всі діти, які відвідують навчальні шкільні та позашкільні заклади, повинні мати щеплення. Учні не допускаються до навчального процесу, якщо через свої переконання батьки не хочуть робити їм щеплення. У разі, якщо в дитини є медичні протипоказання на здійснення щеплень, спеціально створена комісія надаватиме дозвіл на відвідування закладу.
Як можливий спосіб вирішення проблеми щодо права кожної дитини на отримання шкільної освіти, є навчання на дому. Такий жорсткий підхід до вирішення проблеми щеплень запроваджено не тільки в Україні. В Італії, наприклад, прийнято закон, яким передбачено притягнення до матеріальної відповідальності (накладення штрафу) батьків, котрі не здійснюють щеплення дітей.
— Це така реакція на загрози життю громадян від небезпечних вірусних захворювань, захист від можливих епідемій…
— Так. Треба чесно визнати, що ми проходили період неякісного щеплення. Але це вже в минулому: сьогодні, як ніколи, контролюється цей процес. І якщо поставити на шальки терезів кількість дітей, померлих від кору, та кількість ускладнень, отриманих від щеплення, то це незрівнянні цифри в масштабах країни. Тому таке жорстке рішення має виконуватися.
— У Біляївці до комісії, яка обстежувала готовність навчальних закладів до нового начального року, залучали представників батьківських комітетів. У нас батьків залучають до роботи комісії?
— У нас немає такої практики. Але у розподілі коштів на здійснення ремонтних робіт активну участь беруть ради навчальних закладів, до складу яких входять педагогічні працівники та представники батьківських комітетів. Тобто вони й так знають, скільки й на що буде витрачено. Комісія по здійсненню моніторингу всіх закладів, яка офіційно підписує відповідний акт, створюється розпорядженням міського голови. Представників батьківських комітетів окремих закладів не залучаємо: немає сенсу запрошувати батьків учнів школи № 2 обстежувати готовність Козачанської школи до навчального року.
— Чи повністю готові класи, які працюють за програмою «Нова українська школа»?
— Стовідсотково підготовлені, у всі кабінети, завезені меблі. Завезено також 60% дидактичного матеріалу. Цього тижня має надійти необхідний залишок. Завезеться й «робоче місце» кожного вчителя: ноутбук, проектор, принтер та ламінатор. Майже 60% витрат для цієї категорії профінансовано з місцевого бюджету. Отже, до 1 вересня все буде.
— Цікавить ще одна заборона, яка діятиме в школах: користування мобільними телефонами. Як технічно її можна виконати?
— Є відповідний указ президента, яким забороняється використання мобільних телефонів у школі. Моя точка зору: на уроці однозначно мобільними телефонами не можна користуватися, оскільки урок призначений для того, щоб отримувати знання. Але нерозумно забороняти користуватися гаджетами під час перерви. Ми сьогодні практично на всій території навчальних закладів облаштовуємо місця, охоплені потужним WiFi-зв’язком, який може обслуговувати 300-400 абонентів. Це дає можливість бажаючим на перерві подивитися навчальний матеріал, або просто відпочити.
Щодо практик некористування телефоном у класах: ідеї вже розповсюджено в мережі Facebook. Наприклад, пропонується покласти на столі вчителя ящичок, розбитий на секції так, щоб кожен учень міг покласти свого телефона і після уроку забрати його. Інший варіант — напис на дверях: «Зайшов на урок – виключи і поклади свій телефон до портфеля».
У законі чітко не визначено, що робити у випадку, якщо вимога не виконується. Можна спробувати притягти батьків до відповідальності за невиконання дітьми правил внутрішнього розпорядку закладу. Вирішувати, у який саме спосіб забороняти, мають вчитель чи школа. Якщо ми кажемо про сьогоднішню законодавчу базу, то навчальний заклад має право запроваджувати правила внутрішнього розпорядку через внесення змін та доповнень до свого статуту. Це – головний документ, який обговорюється шкільною радою та після прийняття має виконуватись всіма учасниками навчального процесу.
Бесідувала
Людмила Шелих.
About The Author
