Колись в 50-60-ті роки я мешкав у с. Пужайковому-велелюдному, роботящому, співучому селі.Пам’ятаю, як вечорами поверталися люди з поля і співали.То була чудова, незабутня пора.В селі жило багато молоді.Всі люди щирі, дружні, веселі.* Минули роки.Я іноді зустрічаю своїх земляків, однокласників, друзів, а вони дорікають: — Читаємо твої вірші в газеті.Та чому ти не пишеш про наше село? Ти що, нас забув?* Ні, не забув.І ось напередодні Дня Перемоги хочу подарувати землякам пісню про Пужайкове.
Уже весна, дощі заморосили.
Мов квітка, розцвіло наше село.
Пужайкове, яке ти в нас красиве!
Таким ніколи ти ще не було.
Коли прийшлось на Сході воювати –
Ти зігрівало нас своїм теплом.
Хай буде мир у кожній сільській хаті
І зеленіє жито за селом.
Приспів:
Зелене жито, хати і долини,
Вгорі – високе небо України.
Сонечко сяє, пісня лунає,
Села у світі кращого немає.
З чужих країв пташки сюди вертають:
Невесело в Європі їм було…
Давайте, друзі, молодість згадаєм
І заспіваєм пісню про село.
Приспів:
Зелене жито, хати і долини,
Вгорі – високе небо України.
Сонечко сяє, пісня лунає,
Села у світі кращого немає!
Дмитро БОНДАР.