Роми: легенди, стереотипи, сьогодення

Успішні, освічені молоді люди, замислюючись над своїм походженням, почали вивчати історію свого народу, збирати інформацію про його звичаї та традиції, намагаючись зруйнувати усталені уявлення про ромів, які століттями проживають в Україні, але й досі потерпають від стереотипів та негативних оціночних суджень (ксенофобії). Тому ромська громадська організація «Бахтале-Тавричанє» взяла участь у конкурсі «Підтримка громадських і правозахисних ініціатив ромської молоді» та отримала відповідний грант Міжнародного фонду «Відродження». В рамках проєкту організовано команду зі збору та фіксації культурної спадщини ромської громади Одещини.

Одна з виїзних експедицій, у якій взяли участь керівник напряму по роботі з ромською спільнотою Іван Циня і його батько – Іван Григорович, молодіжні ромські лідери та активісти В’ячеслав Гальченко (голова ГО «Бахтале-Тавричанє») і Спіней Артур – з Одеси, Афанасій Продан і Дмитро Калін – з Корсуньців (Комінтернівський район), Іван Архіпов (голова Балтської Ромської асоціації) і Сергій Долока – з Балти, а також депутат Балтської міської ради Надія Димовська, відбулася в приміщенні будинку дитячої творчості.

Тут, за «круглим» столом йшла відверта розмова про інтеграцію ромів і ромської молоді в сучасне українське суспільство, звучали розповіді, спогади, легенди про походження свого народу, представники якого розкидані по всьому світові. Адже, незважаючи на необхідність пристосовуватись до умов проживання, звичний для більшості світ є для ромів «малим та тісним». Чому так відбувається? На це та інші запитання намагались знайти відповіді учасники зустрічі, докопуючись до історичних глибин, аналізуючи власне життя, життя своїх рідних та близьких.

— Наша команда займається збором фольклорно-етнографічного матеріалу, – розповів, розпочинаючи зустріч, голова Балтської Ромської асоціації Іван Архіпов. – Роми – нація, у якої немає своєї держави: вони проживають по всьому світові. Але статистики – скільки нас є, на відміну від інших народів, немає. На жаль, так склалося, що в Україні, де роми живуть століттями, все ще існує стереотипне судження про циган. Кажуть: «брудний, як ром» та подібне. Або дітей лякають: «не будеш слухатись – цигани заберуть» тощо. Тому ми реалізуємо свій проєкт не тільки з метою вшанування й збереження фольклорного спадку ромського народу, його ідентичності, культури та традицій, а й формування позитивного судження та подолання упереджень щодо ромів. Коли ми зберемо необхідну інформацію, буде написана та видана збірка ромського фольклорного матеріалу «Амаро Трайо» (означає «моє життя») чотирма мовами – українською, російською, англійською та ромською. В книзі ми хочемо показати наші досягнення, розповісти, якими насправді роми є талановитими. У нашого народу є чимало проблем. В тому числі й мовна.

Наприклад, в Іспанії перестала існувати ромська мова, цигани «розбавились», перестали спілкуватися нею. В Україні ж, хоч і відсутня ромська писемність (роми не пишуть своєї історії, не досліджують її), збереглися фольклор та традиції. Ми їздимо по всій області, нам розповідають різні історії, пов’язані з традиціями. Наприклад, як проходить весільний обряд, чому дівчина ходить без хустки, а як одружується, обов’язково повинна її носити, чому жінка при чужих не ходить з оголеними ногами тощо. Ми шукаємо відповіді на те, як ромам вдалося з давніх часів зберегти свої цінності донині. Нами вже зібрано чимало фото, відео, текстових матеріалів, які увійдуть до збірки. Наша робота спрямована також на боротьбу зі стереотипами, які прижилися у суспільстві щодо ромів. Ми покажемо, яким насправді є наш народ, що нам є чим пишатися.

Цікавою була розповідь депутата Балтської міської ради Надії Димовської, яка з гордістю називає себе «циганочкою», бо в її роду всі – з діда-прадіда є ромами.

— Мій дід був ковалем і мав трьох синів – теж ковалів. Один з них – мій батько. Я зберігаю газети, де публікувалися матеріали про них. Їх поважали, вони були гарними людьми. Немає поганої нації. Є погані люди, – зазначила вона. – Я пишаюся тим, що я – циганочка, думаю, про мене поганого теж не скажуть. У мене є сестри і брати, троє дітей. Всі ми вивчилися, маємо освіту. Якщо людина хоче, вона обов’язково чогось добивається. Моя мама з великої родини – восьмеро дітей. Якщо ми зберемося з усіма своїми двоюрідними сестрами, нас буде не менше сімдесяти, не кажучи вже про дітей та онуків. Всі вивчилися, отримали освіту. Серед них є й голови сільрад, господарств. Чули про Немирів? Їх там всі знають і поважають. А все пішло від наших батьків.

Пані Надія навела чимало цікавих фактів з життя своїх рідних, в тому числі пов’язаних з традиціями. Наприклад, про те, що батько одружився з матір’ю, викравши її.

— Мій тато ще молодим хлопцем пішов у інше село працювати ковалем. Голова колгоспу, видно, щоб залишити у себе чудового спеціаліста, пообіцяв: «Як одружишся, дам тобі хату і все у хату. Тільки циганочку приведи». Тато мав мотоцикла – на ті часи багатим був. Він поїхав до Первомайська і вкрав маму. Їй 16 років було. Вранці голова колгоспу дав хату. З того часу наша сім’я живе у тому ж селі.

Не в’яжеться з традиційним уявленням про циган те, що рідний дядько Надії Димовської був сільським дружинником, допомагаючи міліції зберігати правопорядок в селі. Її розповідь про сімейні традиції пролила світло на те, чому роми підтримують один одного, завжди поруч з рідними – і в біді, і в радості. В її сім’ї дотримуються традиції одружуватися тільки з ромами.

— Я вийшла заміж за свого Пашу. У нього батько був циган, а мати з російських ромин. Коли виросла моя донька Тетяна, у нас навіть не було питання за кого вона вийде заміж: за цигана. Така традиція. Думаю, й онучка так само вийде заміж за цигана, – розповіла вона.

Сергій Долока, керівник Балтської філії «Одеса-авто», походить з сім’ї музикантів: прадід, дід та батько були скрипалями. У нього – своя історія і у ній є й чимало схожого з іншими. Але його розповідь розбиває стереотип про те, що цигани не люблять працювати:

— Мій батько трудився на п’ятьох роботах. Був вчителем у школі, директором клубу, землеробом…

Учасники зустрічі згадували своїх батьків, дідів, спосіб життя яких ще донедавна відрізнявся від теперішнього.

Цікавою та емоційною була розповідь Валерія Гальченка, який досліджує історію свого народу і вже має свою, зачаровуючу версію його походження, котра відрізняється від загальноприйнятої (щодо вихідців з Індії). Збираючи по крихтах інформацію, більше схожу на легенду, Валерій сам про себе говорить, що «прокинувся» і готовий «взяти на себе провину» за свій народ.

— Ми зруйнуємо стереотипи про циган. Не ми світ пограбували, не ми війни та революції влаштовували, не ми поливаємо один одного брудом, не ми дороги вбиваємо перевантаженими автомобілями, бо не ми возимо. Так, є у нас помилки, є наша вина в чомусь. Я особисто визнаю за свій народ всю вину, яку ми зробили, за будь-кого. Але хай хтось інший отак, як роми, візьме на себе вину за свій народ! Я за кожного з нас доведу, чому він саме так вчинив. Бо ніхто не йшов його дорогою, ніхто не спотикався об його каміння.
Розповідаючи свою версію походження ромів, Валерій Гальченко, зокрема, зазначив:

— Чому лише у однієї нації – нашої – немає інформації про її країну, про жоден клаптик її землі? Є наша земля, з якої походимо. Вона —ближче до Єгипту. Головного рома (не баро, якого можна порівняти лише з головою колгоспу!) спалили. Ще коли вороги добирались до нього, ромам наказали: ідіть, ніде не зупиняйтесь, приховуйте своє походження, тільки так виживете. І вони йшли, не зупиняючись… Поняття «цигани» з’явилося тоді, як потрапили до Індії, приховували своє походження, бо не хотіли, щоб їх палили живцем. Тому переховувалися, крали, обманювали своїх гнобителів. Сьогодні у нас вже не стріляють, не спалюють, не ганяють. І ми змінилися. Я починаю розуміти, хто я такий є насправді… Чому ми будуємо хати без маленьких кімнаточок, кладовочок? Зайдіть до будинку цигана: простора зала, кухня велика. Як зайду в таку хату, відчуваю волю. Любов до свободи передається по крові, з покоління в покоління.

Зустріч була насиченою й іншою цікавою інформацією. Зокрема, ми дізнались про те, що Балта славилась виготовленими ромами возами. Секрет – якісне виконання. Іван Архіпов порівняв ті вози з теперішнім « Мерседесом», який відрізняється від інших машин.
А Надія Димовська зауважила: «Євреї приїздили тільки до мого дядька Івана, аби він їм кував колеса та інші металеві частини. Підвода дзвеніла так, що за кілометр було чути».

Сподіваємось, що вся найбільш цікава інформація увійде до збірки. На жаль, сьогодні не так багато справжніх знавців ромської мови (навіть серед ромів), які б могли перекладати тексти з інших мов. Серед них – Іван Григорович Циня, який знає не менше п’яти діалектів рідної мови. Тому допомагатиме видавцям книги. До реалізації проєкту також залучено відповідних фахівців, зокрема, кандидата історичних наук, доцента кафедри археології та етнології України факультету історії та філософії Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова Наталію Петрову, яка спеціалізується на зборі фольклорного матеріалу.

Людмила ШЕЛИХ.

Leave a Reply