САНІТАРІВ – НА ВЕСІЛЛЯ!

Є ФІРМИ, що спеціалізуються на проведенні свят. Зазвичай це ювілеї, дні народження, весілля, всілякі корпоративи. Але іноді святкові агентства не гребують і розіграшами. Причому досить оригінальними …

У МОЄЇ сусідки по сходовому майданчику, і за сумісництвом подруги, довгий час повністю був відсутній кавалер. Ні, вона не дурна собою – розумна, рум’яна і мила. Залицяльники часто з’являлися на її життєвому шляху і … зникали, так і не дочекавшись взаємності з її боку. Річ у тім , що Оленці потрібен був особливий мужчина – той, хто зможе її дійсно чимось здивувати, підкорити і вбити наповал своєю інтелігентністю, почуттям гумору та винахідливістю. Я вважала за обов’язок врятувати подругу від самотності, тож зважилася «рятівну» операцію.

Розповівши своєму холостому двоюрідному братові про «красну дівицю», котра мешкає в темниці і чекає принца на білому коні, тонко натякнула, що пора б і йому змінити свій статус з «неодруженого» на хоча б «є подруга». Не забула уточнити й деякі нюанси, що стосуються вимог до кандидата на завоювання її серця, рук, ніг і взагалі її в цілому.

Врешті, він вирішив розіграти мою подругу. Мені в цьому «проєкті» відводилася роль помічниці. Брата, звичайно. А розіграш полягав ось в чому: я приходжу в гості до подруги, ми мирно смакуємо тортик і п’ємо чай, не чекаючи ніяких метаморфоз. Раптом двері відчиняються (двері, звичайно ж, повинна залишити відчиненими саме я), входять люди в білих халатах і просять нас проїхати з ними до найближчого психіатричного відділення. Ми, звичайно ж, будемо чинити опір (впевнена, що Олена буде робити це особливо люто), але я переконаю її, і ми спокійно поїдемо «розбиратися» з начальством психлікарні. Дорогою в психушку нас повинен «врятувати» мій брат в костюмі Супермена, витягти з-за пазухи букет квітів і вручити подрузі. Загалом, знайомство, імовірно, мало бути дуже і дуже епічним.

Я висловила думку, що, можливо, Олена й справді може втратити розум від пережитого, тим більше, якщо з’явиться величезний дядько під два метри зростом, яким є мій брат, в костюмі Супермена … Брат запевнив, що все повинно закінчитися добре. Ну, що ж, я вірю в тебе, братику …

У ВИЗНАЧЕНИЙ день, в призначений час ми зустрілися з подругою у неї вдома. Трохи зачекавши, я набрала номер телефону брата і тут же скинула – це сигнал, він означає, що вже можна починати операцію. Не минуло й хвилини, як у двері подзвонили … «Треба ж, які швидкі актори! Але ж я залишала двері відчиненими…» – подумала я, а Олена пішла зустрічати гостей. Я рушила за нею.

На порозі справді маячили санітари. Подруга розгублено глянула на мене і знизала плечима.

— Громадянка Першина? – сталевим голосом запитав один з прибулих, а я приблизно пів хвилини згадувала прізвище подруги – Лебедєва, але, вирішивши, що актори просто трохи переплутали, вирішила підіграти, голосно заявивши:

— Так, Першина!

— Проїдемо з нами, вас вже всі зачекалися.

— Хто зачекався? Не треба нас чіпати, геть звідси!- вигукнула Олена.

— Ні, треба, ще як треба!- солодко проспівав високий санітар, підійшов до мене і міцно взяв за лікоть.

Олена дивилася на мене нерозуміючим поглядом і, здається, не могла вимовити й слова. Другий чоловік наблизився до мене з іншого боку і повторив маневр першого. Я виявилася затиснутою між двома мужиками, які чомусь вирішили приділити увагу лише мені одній. А розіграш же планувався для Олени. Ох вже ці актори – все переплутали!

— Її теж хапайте! – крикнула я в бік подруги і спробувала звільнитися, але санітари не дали мені цього зробити й вивели з квартири.

— Я вам ще раз пояснюю: нас потрібно було забрати обох! Завтра ж зроблю анти-рекламу вашому агентству! Ви не виконуєте те, за що вам заплатили! Ну, що ж, зараз отримаєте на горіхи від мого брата – Супермена. Він ой як розсердиться!

Дужі чоловіки ніби й не чули цих слів. Провівши мене під білі рученьки до службової машини і посадивши на заднє сидіння, зачинили двері, і ми рушили з місця. Поки їхали, я корчила їм пики і голосно реготала (якщо вже розіграш для Олени не вийшов, то треба повеселитися і вжитися в роль божевільної). Потім в голову спала думка «станцювати» сидячи чечітку й заспівати пару частівок – що я, природно, і зробила. А санітари лише зрідка мовчки поглядали на мене.

Виписка з історії хвороби:

«Неадекватна реакція на медичний персонал лікарні (регіт, погрози , спроба звинувачень  в неналежному виконанні службових обов’язків і якихось домовленостей). При розпитуванні вдалося з’ясувати, що, на думку хворої, на її місці мала виявитися дівчина Олена, щоб таким чином видати її заміж за брата. Також хвору переслідує образ такого собі величезного Супермена, який повинен був перешкодити медикам відвезти пацієнтку до психіатричної лікарні та подарувати їй букет квітів … »

Цій «історії хвороби» могли б дати хід, якби приблизно в той же час не знайшлася справжня громадянка Першина, яка напередодні втекла з цієї психіатричної лікарні. Вона, до речі, була прописана з нами по сусідству. Мене того ж дня відпустили додому, але через непорозуміння я прогавила задуманий справжній розіграш, який, до речі, пройшов досить успішно. Я навіть не уявляю, яких переживань зазнала Олена, коли санітари з’явилися знову, тільки тепер уже за нею.

АЛЕ добре те, що добре закінчується. Подруга і брат зустрічаються вже більше року. А два тижні тому він зробив їй пропозицію. Таки недарма приїжджали «санітари» … Я не проти, якщо ці професіонали так само блискуче проведуть весілля закоханої пари. Від душі повеселюся, з почуттям виконаного обов’язку!

Тетяна АПРЕЛЬСЬКА.

Leave a Reply