Ми сьогодні не споживаємо мед. Почувши таке, багато хто з нас здивується, адже більш популярного продукту навряд чи знайдеш. Але балтський підприємець Олексій Сергєєв стверджує, про споживання меду можна говорити лише тоді, коли він буде на прилавках магазинів. Виявляється, за баночкою з медом тягнеться цілий клубочок, що веде…
Але не буду забігати наперед. Розмову з Олексієм Сергєєвим ми почали з культури споживання меду, яка, на його думку, у нас відсутня.
— У нас відсутня культура споживання меду. Її немає!
— Чому?
— Тому, що ми, ще не скуштувавши меду, вже намагаємося боротися з конкурентами.
— Поясніть, будь ласка…
— Як з конкурентами можна боротися?
— Якістю або ціною.
— Ось! А є ще один шлях – інформаційний. Тобто приховати будь-яку інформацію чи якимось шляхом перешкоджати поширенню продукції конкурента. Не зі зла робимо: це працює у нас на підсвідомому рівні.
— Як?
— Наводжу простий приклад. Ми мед, який зібрали цього року, спробували розмістити у нашій торговельній мережі, магазинах, які займаються реалізацією продуктів харчування. І перше, що спало на думку, – це улюблений магазин «Адмірал»: у них дуже добре виходить конкурувати з мережевими магазинами типу «Копійка» та «АТБ». Чому так думаємо? Це наші партнери, у яких ми забираємо макулатуру (займаємось її збором). За її обсягом можемо робити висновки про торгівлю у магазині. Ми звернулися до керівництва «Адміралу» з проханням розмістити на вітрині наш мед. Отримали згоду. Але хто погодився? Віталій Бондар, з яким я особисто спілкувався, і котрий любить мед. Він сказав: «Добре, ми продаватимемо ваш мед». Але Віталій Андрійович – керівник, і сам безпосередньо не займається реалізацією, для цього має чимало підлеглих. Важливо, що в момент, коли я розмовляв з Віталієм Бондарем, поруч із ним сиділа керуюча другим фірмовим магазином під назвою «Кстаті». Тобто знала про домовленість. Але за тиждень після того, як я привіз мед, виявилося, що вона його навіть не брала у продаж, не виставляла на вітрину. Я поцікавився: чому? Вона мені відповідає: «У нас нема де його поставити». Я дуже здивувався і спробував показати кілька місць, де можна було б розмістити маленьку 300-грамову баночку з медом. Магазин знаходиться недалеко від нас, тому за необхідності завжди можна підвезти потрібну кількість меду для продажу. Вона ж наполегливо стверджувала, що місця немає. Коли «аргументи» закінчилися, вона, нарешті, зізналася: «Навіщо виставляти мед на продаж у магазині, якщо його продають по сусідству? Ми його не зможемо продати».
З цього приводу я говорю так: люди, які торгують горілкою, макулатуру не збирають. Немає потреби думати про макулатуру, робочі місця, сировинну базу. Адже логіка проста: навіщо морочитись, коли торгівля йде, горілка продається, дохід є і покупець усім задоволений.
— Може вона думає, що магазин – не конкурент сусідові-бджоляреві і мед марно простоїть на прилавку?
— Насправді закони ринку говорять зовсім про інше. Чим більше буде меду на вітринах, тим більше на нього звертатимуть увагу покупці й тим менше будуть їсти «рошен» (солодощі – ред.). І чим більше меду продаватиметься, тим більше шансів буде й у сусіда продати свій продукт. Поки немає попиту, не буде й пропозиції. «Вбиваючи» попит (тобто нічого не роблячи для того, щоб товар внутрішнього виробництва продавався), ми свідомо знищуємо виробника цього товару. Мед у дідуся, що торгує на лавці, продаватиметься тільки після того, коли споживач спробує його, навчиться їсти, придумає страву і т.д. Я глибоко переконаний: продаючи мед у магазині, ми й дідусеві допоможемо його продавати.
— Зрозуміла: погляд покупця має постійно натикатися на мед: побачив, подумав та купив?
— Ми маємо говорити, говорити, продовжувати говорити про мед. Сьогодні кава та цигарки продаються на кожному розі. У мене таке відчуття, що завтра у «мєховському» автобусі (рейс до хутрової фабрики – ред.) теж пропонуватимуть каву. Але мед при цьому ніхто не прагне продавати у торговельних закладах. Хоча ми всі чудово розуміємо, що він набагато корисніший за улюблену всіма кондитерку. Ви знаєте, що солодке викликає залежність? У людини виникає потреба з’їсти щось солодке або пригостити когось цукерками.
— Чому ж мед не може конкурувати з іншими солодощами? Можна ж подарувати баночку меду?
— Для цього мед має бути приблизно на тому самому місці біля каси, де виставлені цукерки «Milka», у не менш класній упаковці та різній фасовці. На красивій упаковці цих цукерок написано, що виготовлені вони з молока корів, які пасуться на схилах Швейцарії. Наші схили з акацією не набагато гірші, ніж у цій країні. А акацієвий мед – найцінніший: він багатий на вітаміни, інші корисні речовини. При цьому рекомендований навіть алергікам, бо можливість викликати алергічну реакцію – мінімальна.
— До речі, акацієвий мед не щороку можна придбати у нас.
— Проблем із акацієвим медом немає. Просто він – перший і найдорожчий. Бджоляреві в цей період дуже потрібні гроші і, дякувати Богу, одесити його купують «під нуль», заготівельники беруть за гарною ціною. Таким чином він не потрапляє до місцевого споживача.
— Виходить, в Одесі краще знають ціну меду?
— Одесити – народ багатший, у них більше ринків і людей, готових сприяти поширенню меду. Наприклад, на Новому ринку стоять щонайменше два лотки з медом, ще й у кожної бабусі на прилавку виставлений. Та є підприємець, який має гарну вітрину з медом. На балтському ринку ще немає такого. У нас багато бджолярів і мало людей, які вживають мед. Але розмова не про те, що в Одесі цінують і люблять мед. Ми говоримо, що хочемо, аби наше балтське товариство пишалося тим, що у нас є свій найякісніший мед, і кожен може купувати його маленькими порціями за гарною ціною.
— Ви про те, що балтські любителі меду, нарешті, перестали б розбирати його у сезон із запасом на весь рік? Він має стати таким самим товаром, як інші?
— Саме так. Мед повинен продаватися круглий рік, як горілка, кава та цукерки. Мед повинен мати на вітрині рівнозначну позицію. Заходимо в магазин – поряд з горілкою, цигарками та кавою – мед.
— Колись, пам’ятаю, на прилавках магазинів продавався мед в гарних баночках у формі діжечки.
— Колись, у вісімдесяті роки минулого століття, Балтський район був лідером з розвитку бджільництва в Одеській області. Сьогодні Балтщина пасе задніх. Більшість бджолярів не хочуть нічого змінювати, залишаючись на тому самому рівні. Але є молоді люди, які прагнуть розвивати бджільництво, нарощувати обсяги виробництва. Звичайно, без можливості реалізації продукції це складно здійснити. Тепер щодо упаковки. Вона з’явиться лише тоді, коли з’явиться попит. Варіантів багато, річ – у ціні. Пам’ятаєте, згущене молоко ще донедавна продавалося у бляшанці, яку особисто мені завжди було проблемно відкрити (або ключ ламав, або різав руку об гостру кромку). Зараз первомайський завод почав випускати згущене молоко у дорогій «тетрапаківській» упаковці. Вона класна, з екологічно чистим фольгованим прошарком. Для неї потрібне дороге обладнання, яке придбали завдяки нарощуванню виробництва. Вся справа у попиті. Сьогодні в Балті згущенки продається більше, ніж меду. Хоча ми розуміємо, що вона не корисніша за мед, а за ціною приблизно однакова. Нам треба про це говорити та разом підвищувати культуру споживання меду, розуміючи, що таким чином сприяємо розвитку бджільництва у громаді, створенню робочих місць. Спочатку – хоча б не перешкоджати поширенню меду в торгівлі.
— За всіх плюсів цього цінного продукту, що має статися, аби його почали брати у продаж?
— Почати пити менше горілки, звільниться місце на вітрині для меду.
— То потрібне гасло: менше горілки – більше меду?
— Для горілки теж є місце у нашому житті. Але при цьому треба розуміти, що в аграрній країні, як Україна, бджільництво є невід’ємною частиною сільського господарства. Ми купуємо гречку в Китаї, і при цьому не ставимо за мету виростити її, щоб продати в Китай. Сільське господарство має бути конкурентоспроможним і максимально ефективним для того, щоб переживати такі складні періоди як війна чи посуха. Китай – лідер з виробництва меду, можливо тому китайці конкурують і з виробництва гречки. У них бджоли є, а у нас – ні бджіл, ані гречки. Наші бджолярі-профі старіють і у своєму поважному віці кажуть, що їм уже достатньо утримувати 30, а не 50 сімей. Потрібні молоді, свіжі сили, яким досвідчені передадуть естафету. Але це покоління має бути затребуваним на ринку. На жаль, аграрії, навчившись застосовувати сучасні методи вирощування сільгоспкультур, не навчилися цінувати бджолярів. Сьогодні агрономи думають: зробіть так, щоби наші очі їх не бачили. Але ми розуміємо, що в реальних умовах щоразу в аграрія працюють прості інстинкти самозбереження. У нього – то людей немає, то техніки, то погода несприятлива. Суцільний стрес. Тільки коли комбайн зайшов у поле, позитивні емоції з’являються. А тут – бджолярі, які вимагають, щоб бджіл не труїли…
У мене був викладач сопромату, який вимагав від студентів знань. Ми його за це не любили, а коли закінчили інститут, зрозуміли, наскільки добре, що був такий вимогливий викладач. Ось так рано чи пізно наші фермери й заговорять з приводу бджолярів. Настане момент, коли ми знайдемо спільну мову. Бджолярі, аграрії, продавці та прості споживачі продукції мають працювати як один механізм. І заважати цьому механізму, вставляти ціпки в колеса – не обов’язково, бо таким чином ми заважаємо загальному конкурентному стану нашої громади.
— Отже, все зав’язане на баночці меду?
— Образно – так. У магазині, у будь-якій лавці, де хоч щось продається з продуктів харчування, обов’язково має бути на прилавку мед. Вершкове масло не буде там лежати, тому що воно зіпсується без холодильника.Горілка може не стояти тому, що потрібна дорога ліцензія. У згущеного молока є термін придатності… А ось меду ліцензія не потрібна, холодильник – не потрібен і терміни зберігання не важливі – він не псується. Ось тому ми не маємо соромитися виробляти, продавати і їсти мед.
— А підтверджувати його якість треба?
— Щоб не було претензій, треба мати техпаспорт на пасіку та результат аналізу з ветлабораторії на партію відкачаного меду про те, що в ньому немає, скажімо, слідів антибіотиків. Наскільки я знаю, у Балті одна із найсильніших лабораторій в Одеській області, оснащена класним обладнанням та набором усіх необхідних реактивів.
— Нам мед потрібен для здоров’я…
— Не для здоров’я та не для профілактики! Споживання меду – це ставлення до їжі. Цукерка, загорнута в целофанову упаковку, має, крім цукру і якогось ще наповнювача (у тому числі – соєвого), не так багато корисних речовин. І коли ми свідомо платимо за них гроші, це наш вибір. Так ось, споживач має право на такий вибір: підійшовши до вітрини з цукерками, має побачити там мед. І тоді він сам вирішить, скільки хоче з’їсти цукерок та чи купувати мед. І поруч із горілкою – теж має бути мед. Щодо користі – нехай кожен вирішує сам: чи пити горілку «від коронавірусу», чи їсти свіжу смачну булку з маслом та медом. Свідомий алкоголік має запитати: чому у вас немає меду? Тому, що він хоче зробити вибір. Я це так бачу.
— Олексію, ви раніше говорили, що бджільництво нерентабельне. Чи зміниться ситуація за масового продажу меду?
— Так, бджільництво нерентабельне. Чому? Бо немає фахівців, які могли б показати майстер-клас і надихнути молодь на те, щоб займалася цією справою. Потрібно вчитися, аби бджільництво стало рентабельним. Сьогодні вже зрозуміло, що сільське господарство, яке тримається на техніці, виробленій на пострадянському просторі, відстає. Щоб успішно конкурувати на ринку сільгосппродукції, слід мати суперсучасне обладнання, яке коштує купу грошей: умовно – крутий комбайн фірми «John Deere», дуже круту сівалку, яка сьогодні навіть у нашій країні не виробляється тощо. У бджільництві не потрібні комбайни. Бджільництво – це віртуозна робота бджоляра. Якщо планувати її на наступний рік таким чином, щоб отримати результат, можна цього досягти. У бджоляра, який сподіватиметься лише на те, що послані Богом погодні умови допоможуть йому розбагатіти, немає майбутнього. У бджільництві щодня робиться якась інша операція. Коли у нас з’являться бджолярі, які всі 365 днів на рік працюватимуть над удосконаленням цих операцій, намагатимуться робити їх швидшими та якіснішими, ніж раніше, ми зможемо говорити про рентабельність бджільництва. Отримавши потрібних результатів, вони навчать цьому й інших. Без бджоляра, який знає, відчуває, передбачає наперед, ніякі суперпороди та супервзяток не вирішать проблем. А для того, щоб такі бджолярі з’явилися, потрібен попит у суспільстві на мед! І тоді, можливо, Балтщина знову буде у передовиках з виробництва меду. Так, ми втратили багато часу, але ніколи не пізно розпочати, якщо захотіти здійснити свою мрію…
Бесідувала Людмила ШЕЛИХ
About The Author
