СМЕРТОНОСНІ ВІРУСИ, ЩО БЕЗСЛІДНО ЗНИКЛИ

Понад тисячу років тому на території коледжу Св. Джона в Оксфорді було виявлено 37 скелетів, які, напевно, належали страченим жертвам англійського короля Етельреда II ще у 1002 році. З ними було поховано таємницю. Коли на початку цього року вчені проаналізували ДНК із останків, вони виявили, що один з чоловіків страждав на віспу. Це  не той вірус віспи, що був вигнаний у 1970-х рр. завдяки програмі вакцинації. Натомість він належав до зовсім іншого виду, який раніше не був відомий і непомітно зник століття тому. Здається, віспа вимирала двічі.

На сьогоднішній день історія появи нових вірусних загроз має бути вже відомою, але те, що відбувається на межі зникнення вірусів, лише починає викликати інтерес. Чому деякі віруси зникають? І що з ними відбувається?

Одним з останніх вірусів, який зник, був Sars. Навіть у перші дні епідемії було зрозуміло, що він передався від екзотичних тварин на ринку південного сходу Китаю.  За два роки вірус заразив щонайменше 8096 людей, 774 з яких померли. Але могло бути набагато гірше. Як і його близький родич Covid-19, Sars міг також заполонити світ, адже це був РНК-вірус, тобто він міг швидко еволюціонувати, адже  поширювався повітряно-крапельним шляхом. Натомість, Sars зник так само раптово, як і прибув. В кінці січня 2004 року було оголошено про останню підозру на природну інфекцію. То що трапилося? У двох словах, нам пощастило. За словами Сари Кобі, епідеміолога з Чиказького університету, Sars був доведений до вимирання завдяки поєднанню складних методів відстеження контактів та певним особливостям самого вірусу.

Вірус мав приголомшливо високий рівень смертності – майже кожен п’ятий пацієнт помер. Проте, хвороба не протікала безсимптомно. До того ж Sars потрібно було відносно багато часу, щоб інкубувати, перш ніж він ставав заразним. Це давало додатковий час, щоб відстежити тих, хто міг бути заражений, перш ніж вони змогли б його передати іншим. Без глобальних зусиль щодо усунення Sars та вбудованих у вірус функцій, які спростили це,  пандемія запросто могла б вийти з-під контролю.

А як бути з іншими вірусами, які переслідували людство  протягом  останніх  років? Чи зникне Ебола? А куди подівся свинячий грип?

На жаль, навряд чи деякі віруси колись зникнуть, тому що ми не є єдиним їхнім господарем. Спалахи Еболи, зазвичай  трапляються, коли вірус перескакує від тварини – переважно  кажана – до людини, яка потім заражає інших людей. Поки є кажани, він завжди може бути з нами, незалежно від того, чи є де-небудь на планеті заражена людина. Це означає, що єдиний спосіб довести вірус до зникнення – це знищити його в дикій природі, що є майже неможливим завданням. Те саме стосується і Mers, який потрапив у світові заголовки в 2012 році, коли вперше з’явився після зараження людей верблюдами та інфікував сотні людей.

«Sars пішов, бо немає іншого очевидного господаря», – каже Перлман, мікробіолог з Університету Айови.- Те саме не можна сказати про Covid-19, який, як вважається, спочатку належав кажанам, перш ніж ненадовго був переданий іншій тварині – можливо, панголінам – і врешті-решт людям. З Covid-19 носіями тепер є ми». Насправді він став настільки людським вірусом, що вчені почали замислюватися, чи не пошириться він навпаки – від людей до дикої природи.

Це підводить нас до іншого можливого сценарію, який включає віруси, що постійно існують у людей. Хоча вони цілком можуть бути з нами назавжди, але, виявляється, окремі лінії вірусу надзвичайно регулярно зникають. Кожен вірус грипу, який існував у людей приблизно 120 років тому, вимер. Протягом багатьох років вважалося, що штам грипу А, з яким ми живемо, постійно розвивається, щоб мати кращу можливість заразити нас. Але останні наукові дослідження показують, що це не так.

Якщо встановлені штами грипу продовжуватимуть розвиватися багатьма різними шляхами, тоді їх переважна більшість раптово зникне. Кожні кілька десятиліть на зміну їм з’являтиметься новий тип грипу, який зазвичай складатиметься із комбінації старих вірусів грипу та нових, свіжих -від тварин.

Що цікаво, замість того, щоб з часом пристосовуватися до людей, здається, що H1N1 – тип, який спричинив пандемію грипу та свинячий грип 1918 року і який тепер зник, – тихо накопичував мутації, які були марними або навіть шкідливими для їх власного виживання.

Тепер деякі вчені припускають, що прискорення цього процесу може дозволити нам використовувати швидку еволюцію ендемічних вірусів людини на свою користь. Ідея існувала деякий час як спосіб позбавлення від грипу та застуди – але нещодавно вона також була запропонована як метод боротьби з Covid-19.

Приголомшлива швидкість мутації – це палка з двома кінцями. Маючи надмірну швидкість, мутації стають шкідливими для самого вірусу, що призводить до виникнення штамів вірусів, які обтяжені генетичними помилками, що заважає їх поширенню. Згодом це може призвести до зникнення самого вірусу.

Швидке прискорення вірусної еволюції за допомогою препаратів, які спонукають їх мутувати ще з вищою швидкістю, ніж зазвичай, може принести певну користь. По-перше, це може послабити вірус настільки, що зменшить його циркулюючу кількість у окремих пацієнтів, полегшуючи лікування тяжкохворих. По-друге, певні штами вірусів, такі як типи Covid-19, – яких уже є принаймні шість – можуть накопичити достатньо шкідливих для себе мутацій, щоб взагалі зникнути. В Індії вже є докази того, що це може відбутися природним шляхом. Вірус мутує приголомшливими темпами, і припускають, що він, можливо, прямує до еволюційної верхівки самостійно.

Однак, незалежно від наших старань, деякі вчені скептично ставляться до того, що ми коли-небудь зможемо сказати про те, що якийсь вірус назавжди зник. Звичайно, це не означає, що наші зусилля щодо викорінення вірусів безглузді. Хто знає, можливо, Covid-19 надихне на нову наукову революцію, і турботи про щорічні застуди або грип стануть такими ж далекими, як і турбота про віспу.

 

За матерілами сайту bbc.com

Переклад з англійської  на замовлення «Вашого інтересу» –

Наталі Горбунової.

Leave a Reply