У СУСІДОК Марії та Євгенії діти народилися одного року. У лютому Маша з чоловіком раділи синові Олесику, тобто Олександрові, а у вересні родина Євгенії поповнилася донечкою Лесею. Малі, підростаючи, завжди були нерозлучними. В один клас ходили, за однією партою сиділи, гарно навчалися. Лише професії обрали різні. Леся мріяла лікувати людей, а Олесь інженером-будівельником хотів стати. Всі в селі були переконані, що вони незабаром поберуться. Вже такі вродливі й закохані, мов голуби паровані.
ПОЇХАЛИ вступати до вишів. Олександр успішно склав екзамени до інституту, а Лесю спіткала невдача. Конкурс був великим, їй одного балу не вистачило. Зате до медучилища прийняли без іспитів. Дівчина спочатку дуже переживала. Тоді й вчепила собі оте прізвисько «сільська Гапка». Та згодом ці сльози виявилися дріб’язком, бо життя підносило все нові сюрпризи. Найголовніше — захворів батько, довелось думати, як вижити на стипендію. І Леся знайшла вихід: влаштувалася двірником в будинкоуправлінні неподалік медучилища. Графік старанній молоденькій трудівниці зробили зручний, щоб могла відвідувати заняття. Згодом і квартирку дали, тільки працюй.
На третьому курсі Олесь перейшов з гуртожитку жити до неї. «Все одно нас доля навіки поєднала з самого народження,— сказав.— Я люблю тебе і хочу бути поруч». Йому було хороше з нею. Жодних побутових проблем! Чистота й порядок в окремій однокімнатній квартирі. Не бігають по голові вночі таргани, не треба прати собі речі, стояти у черзі в душ та смажити картоплю. А їй, «сільській Гапці», комфортне життя коханого давалося нелегко. У вихідні він частенько, бувало, ходив з однокурсниками в культпоходи до театрів чи в кіно. Вона ж, одягнувши хустинку й жовтого жилета, озброївшись віником та іншим нехитрим інвентарем, до пізнього вечора прибирала закріплену територію. Не відмовилася, заради житла, від цієї роботи й після закінчення училища, отримавши направлення до однієї з міських лікарень. «Сільська Гапка» швидко влилася в колектив, невдовзі стала операційною медсестрою. Та з часом довелося попрощатися з колегами й улюбленою справою. Олександр, з яким офіційно зареєструвала шлюб, закінчив інститут і наполіг, аби їхала з ним до іншого міста, куди отримав запрошення на роботу. Та й правильно: куди голка, туди й нитка.
ЛЕСЯ влаштувалася у одне з відділень лікарні. Винайняли квартиру, придбали меблі. Кохання давало крила долати всі труднощі, котрі виникали на сімейному човні. З нетерпінням чекали народження дитини. Маленький Максимчик приніс стільки радості! Зате й турбот, особливо коли вийшла Леся на роботу, додалося. Але Олександр цими клопотами не дуже переймався. У нього раптом прокинувся інтерес до інших жінок. «Справа в тім, що я красивий»,— начебто жартома почав частенько в чоловічій компанії повторювати. Він і справді був привабливим, жіночій статі подобався. Та все менше тепла і уваги діставалось Лесі.
МАКСИМЧИКОВІ саме виповнилось п’ять рочків. Олександру одна з будівельних одеських фірм запропонувала поїхати на рік у відрядження до африканської країни на якесь важливе будівництво. Він дав згоду.
— Ти погодився, не порадившись зі мною. А як же ми без тебе будемо так довго?— розплакалась Леся.
— Та нічого не трапиться. Я полечу, влаштуюсь, трохи попрацюю, зароблю грошей і вишлю вам на дорогу. Приїдете в гості, разом Новий рік зустрінемо.
Олесь спершу телефонував часто, тоді зрідка, потім зовсім перестав. Леся вирішила їхати, як домовлялися, заздалегідь придбала на літак квитки. Одяглися з сином потепліше і вирушили з дому автобусом. В аеропорту послала чоловікові телеграму, щоб зустрічав. Уперше з дитиною сіла в літак. Ох і лячно було…
Ну, ось, прилетіли. Спустилися по трапу вниз. Біля аеровокзалу всіх пасажирів зустрічають, а Леся з Максимчиком, мов ті сироти, стоять у зимовому одязі в сорокаградусну спекоту, потом обливаються. Ще й сльози річкою течуть. Десь за пів години з’явився благовірний. Страшенно розлючений, таким раніше ніколи не бачила його Леся.
— Ти чого приїхала? Я тебе просив?— кинувся з докорами.
— Та казав же, що Новий рік разом зустрінемо…
— Коли то ще було? Мої плани змінилися.
— А мої – ні!
НАСТУПНОГО дня заплакана Леся з сином вийшла ознайомитися з містечком, де мешкав чоловік, придбати літні речі. Почула в магазині рідну мову, познайомилася з двома молодими жінками, які виявилися одеситками. Вони швидко порозумілися, вивідали, чия це така вродлива дружина, чому очі запухли. Дізнавшись, що Леся медик, жінки несказанно зраділи. Відразу ж комусь зателефонували, домовились про роботу і кімнату в гуртожитку. Надіслала керівництву лікарні, де досі працювала, заяву, щоб після закінчення терміну профспілкової відпустки надали їй відпустку за власний рахунок. Рішуче повідомила Олександру, що йде від нього. У відповідь — ніякої реакції. Не затримав, не вибачився. Він, мовляв, день і ніч зайнятий на будівництві, бо не встигають здати об’єкт в строк. Насправді ж виявилося – новий роман у нього. Не потрібні йому ні дружина, ні син. Нехай що хочуть, те й роблять на чужині.
Пів року працювала Леся в чужій країні, тягла по дві зміни на своїх плечах. Але з Олександром не шукала зустрічей, як і він з нею. Заробила грошей – повернулася додому, придбала будинок. Аж тут згодом і чоловік рідненький з відрядження прибув. Упав на коліна, прощення просить, клянеться в коханні.
ПРОСТИЛА. Хоч Олесева любов, мов хмаринка на небі. Тут вона є, а тут наче й не було ніколи. А роки летять та й летять .Кожне нове захоплення все далі віддаляло його від родини. Закінчив школу синок, вже й диплом педагога має, працює в Одесі. Тато ним не дуже цікавиться, знову десь подався у прийми. «Може, тобі варто зупинитись? Який приклад синові подаєш?» — складаючи в черговий раз валізу, запитала Леся.
— Та повернусь я до вас, не скигли.
— Ні, на цьому — все! Я вже не та сільська Гапка, що прощала твої безкінечні походеньки. Я, нарешті, зрозуміла, що сама є господаркою свого життя, і в ньому більше немає для тебе місця!
ОДНІЄЇ суботи йшла Леся з ринку. Помітила, що за нею песик невеличкий біжить— котиться, не відстає. Чорненький, лапки й хвостик білі. Кумедний такий. Відчинила хвіртку— сумно глянув на неї з німим запитанням «Невже проженеш?», і повільно попрямував на подвір’я, сів під порогом веранди. Леся погодувала приблуду. Вранці пішла й купила будку. «Ось тут твій дім, живи, маленький, будемо дружити»,— сказала, лагідно погладивши його голівку. Песик наче тільки цього й чекав. Зручно вмостився в будиночку й виглядає.
А десь за кілька місяців трапилось з ним непередбачуване. Забіг на подвір’я величезний пес, вхопив Дружка за шию і чавить. Саме вдома був Максим, вибіг і вирвав його з чорної пасті. Малому пощастило. Пес не прокусив шию, але налякав добряче. Він цілу добу лежав у будці, не їв і не пив. А коли, нарешті, вийшов — Леся з Максимом жахнулися: Дружок поміняв окрас, став сивим. Колір шерсті знову почорнів після того, як побувала в гостях у Дружка дуже схожа на нього сусідська собака Джулія.
До сусідки приїхав на гостину старший брат. З її розповідей Леся знала, що він давно розлучений. Дві доньки дорослі, мають сім’ї. Багато років був капітаном дальнього плавання, тепер, як мовиться, за віком зійшов на берег. Сестра послала його забрати Джулію. Так познайомився з Лесею. І обоє втратили спокій. Хоча через зради своїх колишніх свого часу для себе вирішили: «Все! З мене досить! Нікого більше знати не хочу!»
— Леся – золото, а не жінка. Вона добра й чуйна, всіх нас тут лікує. Я була б неймовірно рада, якби ви одружилися та хоч в зрілому віці зазнали щастя, щоб я була за тебе спокійна, братику,— зізналася Віра. А до Лесі завітала начебто цукру позичити й каже:
— Лесю, Андрій дуже хороший. Доля звела вас, то не зволікайте, не випробовуйте її.
— Я думаю: навіщо такому поважному капітанові сільська Гапка? Нехай знайде собі одеситку…
— Лесю, про яку Гапку мова? Ну, сільська, міська, яка різниця? Ти — сама чарівність. Дай, Боже, всім жінкам такими бути. Нічого більше чути не бажаю! Ввечері приведу жениха свататись, печи свій пиріг фірмовий до чаю!
— Та йди вже, цукор не забудь, за яким прийшла. Переконала. Чекатиму…
Таїсія КРИСЬКО
About The Author
