ВТОРГНЕННЯ рашистських військ в Україну рано – вранці 24 лютого, відлуння вибухів, виття сирен. Одеситка Тетяна, жителька багатоповерхівки в селищі Котовського, переживала за сина, який мешкає в Києві, втратила сон і апетит, дивилася вдень і вночі по телевізору марафон новин із запухлим від сліз обличчям. Домашній улюбленець пес Адмірал ні на мить не відходив, тулився до неї, дивився переляканими очима, скавулів і боявся виходити на вулицю. На десятий день війни Тетяна не витримала, умовила свого 64-річного чоловіка Павла їхати до Молдови, де обіцяли прийняти подружжя з собакою добрі знайомі. Там житимуть у приватному будинку, де не чути сирен, можна спокійно вигулювати Адмірала.
Проводжали їх зі сльозами на очах всі сусіди, з якими підтримували багато років дружні стосунки. А персонально з 78- річним дідом Михайлом, який жив навпроти, домовилися, щоб подивлявся за їхньою трикімнатною квартирою, так би мовити, охороняв від непроханих гостей. Залишили йому ключа.
Вайбера у діда нема, зв’язатися з ним Тетяна не може. Тож зателефонувала мені, попросила подзвонити сусідові, дізнатися , як він там справляється з дорученням. Бо подзвонила сусідка з п’ятого поверху Галя й сказала, що вже п’ять днів поспіль знімає з дверей нашої квартири скотч. Може це якийсь крадій мітки ставить, аби виявити, чи відчиняє хтось двері, чи вдома господарі.
Відразу ж набираю номер «охоронця». З одеським гумором дід Мишко проінформував « про стан справ з об’єктом, що знаходиться під його пильним наглядом». Ось яка розмова між нами відбулася:
– Доброго дня, Михайле Івановичу. Я – Наташа, родичка Тетяни і Павла Максименків. Вони не можуть до вас додзвонитися. Як вам там живеться? Сусідка Галя їм повідомила, що хтось вперто наклеює на дверях їхньої квартири скотч. Вона зриває, а хтось знову наклеює. Це не ви,бува?
У відповідь чоловік аж зайшовся від сміху. «Так он воно що!.. Ха- ха – ха… Ха – ха – ха… А я думав, що хтось уже на квартиру «око поклав». Клеїв скотч внизу й вгорі в найбільш непомітних місцях. Коли він зникав – знову клеїв. Навіть в замковому отворі таке пристосуваннячко непомітне зробив, що коли хтось спробує відчинити двері – ключ зламається. «Давай – давай, зривай, – говорив я подумки потенційному злодію,- у мене скотча на всіх вистачить». А це Галка, виявляється, пильна така, молодчина! Я дивувався: це ж який відмінний зір треба мати, щоб помітити скотч там, де його не видно! Добре , що ви , Наташенько, сказали. Адже я вже домовився зі своїм другом Василем, щоб він завтра мені з Таїрова привіз відеореєстратора . Ми мали в куточку встановити його і виявити зловмисника. Ну, Галка, ну, очкаста! Передайте, Наталочко, Максименкам, що з такими сусідами їм нічого хвилюватися за квартиру. Дочекаємось Перемоги – зустрінемось».
Подібних історій, що свідчать про міцну дружбу , підтримку й згуртованість українців – безліч. Ми – разом, а тому все витримаємо і переможемо.
Розповідь Наталії БОРШ записала Таїсія КРИСЬКО
About The Author
