
«Неписьменний не навчить читати, а кроту не виховати орла,- гласить народна мудрість. – Навчись спочатку сам бути щасливим, тоді й зрозумієш, як зробити щасливими своїх дітей та онуків!». Здається, це про Юрія Герасименка, людини з комерційною жилкою, здатної бачити на роки вперед. Людини, котра почувається щасливою, виконуючи (хоч і нелегку!) улюблену роботу.
Свого часу, очоливши хлібозавод, облаштував кабінет на другому поверсі. Нові гарні меблі, секретарка у приймальні – все, як належить бути на підприємстві. Минули роки. Сьогодні робочий кабінет трохи скромніший , на першому поверсі, без приймальні. Сам пригощає гостей чаєм. Сумно всміхається:
– Хлібозавод сьогодні – це незручна ноша, але ми не маємо права її покинути.
ЗА ТИХ обставин, що складалися, він створив товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Хлібна нива». Сюди увійшли виробництво хлібобулочної продукції, рослинницька та тваринницька галузі. Згодом від тваринництва (була група корів і свині на відгодівлі) довелось відмовитись з незалежних від фірми причин. А шкода. М’ясо в фірмовому магазинчику було якісним, користувалось попитом серед балтян, бо годували тварин натуральними кормами за грамотно складеним раціоном. Єдине, що додавали, – амінокислоти, аби їжа краще засвоювалась. Три місяці тому почали відновлювати свинарство вже в іншому напрямку.
— На хлібозаводі залишаємось на старій рецептурі – виробляємо продукцію без хімії, добавок і розпушувачів. Обсяги менші, але більш-менш стабільні. Ми не розуміємо людей, котрі купують і вживають хлібобулочні вироби з різними добавками й консервантами, – ділиться думками Юрій Федорович. – Дивує й відсутність патріотизму у місцевих жителів. Незрозуміла позиція супермаркетів «Копійка», «АТБ», які не укладають з нами договорів і не торгують нашими виробами.
Хлібне виробництво – це не бізнес. Люди, які тут трудяться, справжні патріоти. Навіть отримуючи мінімальні зарплати, вони випускають смачну й корисну продукцію. Намагаємось вижити при завантаженості двох подових та двох ротаційних печей на 30- 40 відсотків.
З рослинництвом, дякувати Богу, справи кращі. Орендуємо 3000 гектарів землі, багато вкладаємо в неї, тому й врожаї збільшуються. Не експлуатуємо землю, не витискаємо з неї останні соки, як комусь вигідно розповсюджувати міфи, а вкладаємо все, що потрібно. Тому й занепокоєні великим бажанням продажу землі. Адже під ті 3000 гектарів у нас є техніка і люди, які забезпечують технологічний цикл вирощування сільгоспкультур. А якщо цю землю заберуть з оренди – не впевнені, що та велика фірма, яка зайде й візьме паї, так працюватиме, а саме – працевлаштує трудівників, яких ми змушені будемо звільнити.
Тому я й захопився тваринництвом. Підрахував, що навіть за покупних кормів це вигідно. До того ж, це продовольча безпека держави і зайнятість людей, а значить – і податки до бюджету.
…НЕДАРМА кажуть, що мрії- це голоси наших здібностей. А шлях до щастя – це максимальний розвиток своїх здібностей. Юрій Герасименко закінчив верстато-будівний технікум, політехнічний інститут. Коли поставив за мету створити в Оленівці на базі корівників і телятників колишньої тваринницької ферми супер -сучасну європейського зразка свиноферму – почав їздити на вже існуючі в Україні подібні підприємства, знайомитись з технологіями виробництва, вартістю проєктних робіт, обладнання та його монтажу. Цифри витрат просто вражали. Де ж взяти ті мільйони? Невже мрія нездійсненна? А хотів же зробити подарунок онукам, «виманити» їх з Одеси, передати їм свою любов до сільськогосподарської праці і свою мрію заможно жити в рідній країні. Переживав, думав вдень і вночі, вивчав і – прийняв рішення проєктувати свиноферму самому. Навіщо тоді стільки років «гриз» граніт науки?
Минуло майже десятиріччя від задуму до його втілення в життя. Чи не найважче, що вдалося зробити, це викликати у внуків – одеситів інтерес до справи, якою займається. Старший, Юрій, після закінчення мукомольного технікуму та інституту харчової промисловості вже переймає ще й дідову науку на Балтському хлібозаводі. А менший, вісімнадцятирічний Станіслав (на знімку), закінчує Тульчинський ветеринарний технікум, тепер проходить практику… на дідовому дітищі – новій свинофермі, куди місяць тому придбали й завезли 130 свиноматок і двох хряків. Причому обраною професією дуже задоволений.
А скільки зусиль довелося витратити Ю.Ф.Герасименку, споруджуючи свиноферму!
— Не думайте, що це я такий класний хлопець, сам зробив. Так, проєкт, розробки, організація всього комплексу робіт – моє. А все інше – реконструкція приміщень, монтаж оснащення за європейськими стандартами тощо – люди працювали, мали зарплату. Такий обсяг сам не виконаєш. Все це без будь-якої допомоги і підтримки держави, господарським способом. Фізична праця на фермі фактично відсутня, всі процеси автоматизовані.
— От би побувати там і побачити на власні очі…
— До пологового будинку лікарні легше потрапити, ніж на цю свиноферму, – сказав, всміхаючись, керівник агрофірми.
— Ви жартуєте?
— Ні, цілком серйозно.
Й справді, на територію огородженого, з чисто вибіленими корпусами свиномістечка не пройти, бо хвіртка на замку.
Нам дозволили, вмочивши чобітки в дезрозчин, зайти на адміністративну зону, а от в робочу технологічну- зась! На вході в адміністративне приміщення – знову щедро просочений дезрозчином килимок.
— Ось – роздягальня. Працівники заходять, знімають тут одяг, відчиняють двері й потрапляють в душову кабіну, приймають душ. Потрапивши в чисту зону, одягають спеціальний одяг та взуття і йдуть на виробництво, – пояснює Юрій Федорович. – Там знаходяться протягом робочого дня. В кінці зміни – знову душ і переодягання у свій одяг. Якщо розживемось – закупимо одноразові костюми з головними уборами й бахілами. Одягаєш – тільки одне обличчя видно.
— А як з харчуванням?
— Ніяких бутербродів ніхто з собою не бере. У визначений за розпорядком дня час через вікно спеціальні люди подають в їдальню працівникам обід, потім вони повертають порожній посуд назад через те ж вікно.
Зазираючи за паркан вздовж адмінзони, ми змогли побачити акуратні, підготовлені під посадку навесні дерев та квітів ділянки землі. Можна лише уявити, якою тут буде територія, коли з’являться деревця і зацвітуть квіти.
— Все це за європейськими стандартами, – мимохідь каже директор агрофірми.
НА СВІТЛИНАХ, зроблених працівниками ферми, розглядаємо довжелезні, «нафаршировані» різної товщини трубами, шлангами й проводами коридори, переходи, ліворуч і праворуч – входи в опалювані й вентильовані бокси для свиноматок з теплими килимками на щілевих підлогах для поросяток ще й з ліхтарями над головами. Оператор на електронних вагах зважує корми і з бункера із нержавіючої сталі вони по шлангах доставляються до годівниць. Так і вода автоматично надходить в поїлки, гній видаляється. Ось лабораторія, термобокси. П’ять боксів для опоросів на 80 свиноматок, 9 боксів передбачено для дорощування поросят до ваги 35 кілограмів. Це бокси для хряків. Наразі є два, всього буде п’ять. Тут передбачено купання свиноматок, осіменіння й супорос. Ось тут свиноматки перебувають три місяці, три тижні і три дні до опоросу. Планується придбати апарат ультразвукової діагностики для контролю здоров’я поросних свиноматок. Ось на знімках господарський двір з дровами, а тут котельня, звідки на все містечко подається тепло й гаряча вода. Ось тут до літа мають підключити охолоджувачі повітря (на знімку внизу), щоб після осіменіння свиноматки комфортніше переносили спеку, давали приплід мінімум 12 поросят. Є фільтри, що вбирають неприємні запахи, вентиляція. Дивовижно, що ще можна сказати про враження …
Юрій Федорович коротко коментує побачене нами: «Рухаємось до Європи, тож все робив так, аби відповідало європейським стандартам. Бо як захочу торгувати там своєю продукцією – ферма обов’язково інспектуватиметься. Взагалі тут буде 370 основних свиноматок, організуємо й відгодівлю свиней. Якщо внуки дійдуть до цього – спорудять забійний пункт. Поки що будуємо репродуктор і плануємо поросят продавати. В березні – квітні перший приплід отримаємо. Стараюсь, щоб все було добре.»
— Люди, мабуть, в черзі стоять, аби потрапити на таке суперове виробництво?
— Бояться тепер селяни запахів ферми, не хочуть сюди йти. Звичайно, кондитерським цехом пахнути не будеш, проте й тачки поперед себе, як колись, тягати нема потреби.
— Та ні, очевидно, причина в іншому. Навантажити кормами й привезти тачку кожен зможе, а от оволодіти усім цим технічним начинням, щоб правильно, злагоджено працювало на фермі- гіганті, – треба мати певні знання й високу відповідальність, не боятися нового.
— Так, оператор має бути технічно грамотним, щоб впевнено натискати кнопки кормороздавача, клімату, вентиляції, підігріву підлоги… Тому й відчуваємо дефіцит людей, які б хотіли тут працювати, але поступово все стабілізовується. Навчимо, було б бажання. Нам довелося й зоотехніка з Чернігівщини запрошувати, з Миколаївської області- ветеринара, житлом забезпечувати. Процес пішов, тепер тільки рух вперед.
На сміливий проєкт «замахнувся» фермер, генеральний директор агрофірми, депутат міської ради Юрій Герасименко. Тут про спокійне життя думати ніколи. Запрацювала свиноферма, рівної якій на Балтщині нема. Це гарний приклад для кожного, хто здатний мріяти й дбати про щасливе майбутнє своїх нащадків у своїй країні.
Таїсія КРИСЬКО.