7 грудня- День місцевого самоврядування в Україні.У зв’язку з цим пропонуємо Вашій увазі, шановні читачі, розмову нашого кореспондента з людиною, яка багато років працювала на Балтщині, нині доцентом Одеського регіонального інституту Національної Академії Державного управління при Президентові України В.П. ЧОРНОЛУЦЬКИМ.
– Василю Павловичу, Ви влітку побували у Німеччині, де вивчали досвід керівництва муніципалітетом міста Мангайм. Поділіться, будь ласка, своїми враженнями.
-Так, в червні цього року у складі групи викладачів нашої академії я відвідав університет та магістрат міста Мангайм. Громада Мангайма та її керівництво цікаві тим, що не раз, як найбільш стале місто, отримували головну нагороду в номінації “Керівництво та управління”. Темпи зростання бюджетних надходжень у них одні з кращих по федеральній землі. Як зазначив обер-бургомістр міста доктор Петер Курц, “керівництво – це особлива кваліфікація і ми розглядаємо муніципальну раду як демократично уповноваженого представника громадян, котрі ставлять перед нами завдання!”
В Мангаймі проживає близько 310 тисяч мешканців. Це, приблизно, як наша Вінниця. Він входить до складу федеральної землі Баден-Вюртемберг. Місто має потужну, розвинуту інфраструктуру, є солідним науковим та промисловим центром. Варто сказати, що органи місцевого самоврядування наділені в Німеччині дуже широкими правами й повноваженнями. Коли громадянин вступає у відносини з владою, то більше 80% його проблем вирішується на рівні громади. Комунальне самоврядування (від “комуна”) відрізняється в різних землях, але підзвітне та підконтрольне виборцям і платникам податків. Характерним є шанобливе ставлення переважної більшості німців до місцевого самоврядування, до місцевої політики та муніципальних діячів. Пересічний німець чітко знає обов’язки бургомістра і те, що той повинен забезпечити на конкретній ділянці міського господарства. Виборці чітко знають свої права та вміють їх реально застосовувати. В Мангаймі колись був розквартирований найбільший американський військовий гарнізон в ФРН – шість тисяч вояків. Але коли американці пішли, то залишилося військове містечко площею триста гектарів. Громада, через громадські слухання та консультації, протягом трьох років вирішувала, під що передати земельну ділянку та що там побудувати, як розпорядитися майном.
– З 1991 року Ви очолювали райвиконком, Балтську районну раду, були депутатом різних рівнів .Як оцінюєте процес становлення місцевого самоврядування за роки Незалежності нашої держави?
-Цікаве запитання. Дякую ! Дійсно, вийшовши з Радянського Союзу, Україна так і не змогла повністю позбутися старої адміністративно-командної моделі сільських, селищних, міських рад. Тоді громадяни Української РСР йшли на виборчі дільниці, опускали в урну бюлетені з одним лише прізвищем і поверталися додому. Адже кандидатуру голови сільради, за яку голосували , перед виборами називав райком партії. Фактично кандидатів призначали: тобто, були вибори без вибору! В результаті психологія людей того часу формувалась по матриці – ми нічого не вирішуємо. Тож і сьогодні багато представників цього покоління законами не цікавляться, громадянську позицію мають вельми пасивну. Такого прошарку правового нігілізму й громадянської байдужості в суспільстві не мали ні чехи, ні поляки, ні країни Балтії.
Чи не тому українці байдуже “проскочили” ( та вже й забули ) першу спробу децентралізації, що відбулася у 1994 році. Тоді всю владу в областях передали радам. Це був серйозний демократичний крок .Але вже у вересні 1995 року наступний президент Л.Кучма вирішив, що досить в Україні гратися в демократію та замінив виконкоми на держадміністрації. Так шановний Леонід Данилович забезпечував своє представництво в регіонах. А згодом і місцеве народовладдя було перетворене у бутафорію: в сесійній залі обласної ради із 90 депутатів десь 60% були голови райдержадміністрацій, начальники управлінь обладміністрації та керівники департаментів регіональних підрозділів міністерств. Тобто – підлеглі голови облдержадміністрації. Адмінресурс!Отож дуже часто голосували за вказівкою першої особи та за обкомівським принципом: “мы посоветовались и я решил!”
– А тепер?
– Тепер нам пропонують нові, проєвропейські правила організації місцевої влади. Тому після реформування нинішні об’єднані територіальні громади – це райдержадміністрації трішки в менших масштабах. З аналогічними відділами та управліннями .Та згодом виник на базовому рівні в багатьох громадах, котрі віддалені від райцентрів хоча б на кілометрів двадцять, відчутний дефіцит фахових та компетентних кадрів. Тож наш інститут розширив напрямки підвищення кваліфікації службовців місцевого самоврядування. В цьому плані Балтська міськрада користується в даній площині преференцією – має можливість приймати на роботу вже готових фахівців, які раніше працювали або працюють в райраді чи райдержадміністрації. У віддалені села-громади, на жаль, такі службовці з райцентрів переїздять рідко.
– Ви, Василю Павловичу, були депутатом обласної ради. Нашим читачам цікаво було б дізнатися про цей період вашої діяльності.
-Так, я обирався депутатом обласної ради чотири рази: з 1998 по 2014 рік. В другій каденції очолював постійну депутатську комісію з питань місцевого самоврядування, депутатської діяльності, регламенту та гласності. Обласна рада, попри постійну присутність елементів адмінресурсу , корпоративності тощо, була потужним інструментом соціального та економічного розвитку області. Звичайно, мені доводилось відстоювати інтереси Балтського району, використовуючи свій мандат. В 1999 році кошти з обласного бюджету допомогли нам завершити будівництво газопроводу-відводу до міста Балта та монтаж ГРС. Відчутну підтримку обласний бюджет надавав для ремонту доріг, добудови шкіл в селах Чернече, Немирівське, клубу в с. Коритне. За кошти області створено племінну ферму на 200 свиноматок в Чернечому.
Але хочеться зупинитись на тому, що, як очільник постійної комісії з питань місцевого самоврядування, я мав нагоду побувати на Генеральній Асамблеї Європейських регіонів в Італії. Це був чудовий форум, на якому вдалося безпосередньо обмінятися досвідом з депутатами Норвегії, Італії, Португалії, Франції, Греції та інших країн. Через рік цікава поїздка була до Люблінського воєводства Польщі, де аналізували досвід польських колег по реформуванню місцевого самоврядування. Вже згодом ці питання обговорювались на парламентських слуханнях у Верховній Раді.
– Завершується третє десятиріччя нашої Незалежності. Про демократію, європейські цінності та реформи не веде сьогодні мови хіба що лінивий. Проте рівень європейськості у нас занадто низький. Чи не так?
– Згоден з Вами. Просто на фоні відсутності потужного громадянського суспільства деякі виборні функціонери зрозуміли, що цими речами можна лицемірно маніпулювати. Вони весело перед виборами обіцяють, а потім не виконують своїх обіцянок. Зубожілим людям не пенсії та зарплати підвищують, а цинічно й дешево купують їхні голоси за пакет гречки чи триста гривень! Маємо не один десяток прикладів, коли на виборах особа обиралась від однієї партії, а після виборів бігом переметнулася у Верховній Раді в іншу фракцію. Таке ж політичне хамелеонство віддзеркалюється і в радах місцевих рівнів. Але найбільш прикро те, що все це твориться у нас безкарно. В Європі таке політичне фарисейство неприпустиме!. Й там за це – невідворотня кара від громадянського суспільства ! Одного з німецьких професорів ми запитали: чи проголосували б ваші виборці за кандидата в члени бундестагу або муніципалітету, якби цей кандидат за 15 років змінив три-чотири партії ? Німець зробив “квадратні” очі й відповів: “Найн! На-а-йн!”
В Україні громадянське суспільство лише починає формуватися. Переважна більшість виборців практично не розуміє суті виборів депутатів та подальшого контролю за їх діяльністю. У нас відсутні дієві механізми відкликання депутатів місцевих рад, котрі не працюють на благо громад. Недемократичною вважаю норму, коли сільський, селищний голова обирається в один тур. Бачив таких хитрунів, котрі підбирали та висували під себе ще п’яток технічних кандидатів. В результаті людина ставала переможцем, отримавши лише 18 відсотків голосів виборців. Тут обов’язково потрібен другий тур.
У нардепів свої технології: вже стало нормою, коли вдруге чи втретє, вчетверте народ голосує за нього тому, що той облаштував дитячий майданчик або допоміг заасфальтувати провулок . Але це не його функції! Це функції місцевої влади. Німців тротуарною плиткою чи комп’ютером для школи не купиш. У них це елементи підкупу. Парламентар Бундестагу ( а в нас нардеп) повинен показувати, скільки він вніс, прийняв, відстояв законів, які були б спрямовані на захист пенсіонерів, інвалідів, малого бізнесу тощо. Саме за такими принципами живе Європа. Наші ж українські законодавці можуть протягти такі закони, за якими близько 70% дотацій для всього аграрного сектору забирають латифундисти, що мають в обробітку по 100 і більше тисяч гектарів землі, та олігархи від агробізнесу. Що ж тут європейського, якщо дрібні фермери залишаються поза увагою держави? В Польщі у десятки разів більше малих фермерських господарств, ніж у нас в Україні. Вони є потужною економічною базою сіл та селищ. Адже це – робочі місця. Польща “засипала” європейські ринки своєю сільгосппродукцією. А Формула успіху проста : вона- в підтримці малих та сімейних фермерських господарств.
– Ось і Ви, Василю Павловичу, згадали про польський досвід. Про це так багато розмов і коментарів, але ми ще дуже далеко від Польщі…
– На превеликий жаль.Я Вам зараз відповім непопулярно: у нас багато таких, що йдуть у владу, аби примножити свої гроші та розширити сфери впливу.! Ну і мільйони (на жаль!) українців голосують не за програми, а за потенційних обіцяльників або за роздавачів продовольчих пакетів ! Ще у нас практично не працює в цьому напрямку й четверта влада. Четверта влада, тобто ЗМІ, щоденно повинні трубити українцям про те, що в Європі за гречку свій голос не продають! Що в Німеччині за кнопкодавство парламентаря виборці терміново відкличуть й викинуть на смітник історії! Гадаю, що хоча б раз на тиждень на наших телеекранах була б корисною заставка такого змісту: “Над Кеннеді, Бушем, Клінтоном, Обамою та Трампом постійно нависав і нависає та стереже Демократію Закон про імпічмент..! Коли такий Закон буде нависати над українськими Президентами?” Прикро, що у нас більшість газет та телеканалів з’являються під ту чи іншу партію або під конкретних кандидатів. Вам же я дякую за те, що завжди висвітлюєте свої матеріали доступно, неупереджено, в тому числі і мені надаєте можливість висловитися з тієї чи іншої тематики. А тепер коротко про польський досвід.
Ми з Вами пам’ятаємо, як на початку дев’яностих Польща була гола і боса.Тоді поляки скуповували в українців навіть молотки, м’ясорубки, паяльники, лопати та коси. Але дев’ять років тому , коли я побував у Польщі, то була вже зовсім інша країна ! А сьогодні це передова держава Євросоюзу. За останні роки ми щось у поляків перейняли, але занадто мало. Здебільшого декларативно шумимо: “Польський досвід!” ,” Польські реформи!” Та мені воно нагадує вигуки “Цукор! Сахар!”, а в роті солодко не стає. ..
У Польщі 9 років тому по-державницьки і системно займалися дорогами та соціальною інфраструктурою . Польщею у будівництво шляхів вкладено десятки мільярдів євро. Вони мільярдні транші не проїдали, а будували дороги. І по цих дорогах до сіл та селищ згодом потяглися інвестори. В подальшому, коли села об’єднувалися в одну гміну (громаду), а малокомплектні школи, дитячі садочки, амбулаторії закрились, то по цих першокласних дорогах кожен поляк може комфортно за 8-15 хвилин дістатися до адмінцентру громади чи до школи.
– В Україні роблять те ж саме …
-Так, укрупнюють громади, в малих селах закривають школи, медпункти, дитсадки, забувши при цьому про головне – про дороги ! Як кажуть в Одесі, ”телегу запрягают впереди лошади.» Нещодавно я побував на Вінниччині. Там з таких сіл, де жахливе бездоріжжя, де на порожні школу, дитсадок, медпункт вчепили замки, селяни пакують валізи, беруть дітей та покидають рідну домівку. Шкода, що багато з них опиняються в тій же Польщі, де збирають овочі на полі якогось пана Юзефа.
– Василю Павловичу, що б ви хотіли побажати нашим читачам з нагоди Дня місцевого самоврядування?
– Міжнародний досвід показує, що головне призначення місцевого самоврядування – це створення та підтримка сприятливого життєвого середовища для всебічного розвитку людини, надання мешканцям територіальних громад якісних та доступних публічних послуг на основі сталого розвитку дієздатної громади. На Одещині та в інших регіонах держави, в нашому інституті Балтську громаду і район знають як таких, що непогано справляються з викликами сьогодення, показують суттєвий рівень суспільно-владної взаємодії. Тому бажаю керівництву не втрачати набраної динаміки! Депутатському корпусу громади, районної та сільських рад бажаю ефективних та консолідованих рішень, самодостатнього бюджету, підтримки виборців ! А всім мешканцям Балтщини- здоров’я, миру, добра й злагоди !
About The Author
