ІВАН в райцентрі свого часу був найкращим, просто незамінним акумуляторником для власників автомобілів. Офіційно працював електриком, але вмів надійно та недорого ремонтувати не лише електричні прилади, а й побутову техніку, дерев’яні вироби, дахи… Через це мав Іван серед земляків таку популярність, що куди там братися зіркам – акторам чи співакам. І хто взагалі придумав називати «зірками» працівників цих професій? Чим гірші за них лікарі, механізатори, педагоги, бухгалтери?.. Якщо бренд Павла Зіброва, скажімо, – вуса, то у Івана Світличного – «золоті» руки й «соображалка».
Звісно, він добре заробляв.Спорудив для своєї коханої дружини Зої , двох синів та доньки ошатний дім і літню кухню з усіма вигодами, разом садок на честь народження діток посадили й бережно доглядали.
Ох і сумував Іван, коли після нетривалої хвороби в 50- річному віці залишила його й пішла в потойбічний світ Зоя. Діти після школи позакінчували інститути й роз’їхалися хто куди. А тут ще й люди зі своїми пригощаннями за виконану роботу.Той вина наливає, той горілки. Донька Тоня, побачивши, що тато не на жарт долучився до спиртного, аби врятувати його від алкоголізму, залишила з сім’єю «насиджене» місце й оселилася в батьківській хаті.Внуки поступово «вилікували» діда, бо постійно потребували уваги.Він і домашні завдання з хлоп’ятами готував, і свої вміння передавав, у футбола навчав грати.
Та якось перестріла його на той час керівник бюджетної установи Катерина Стретович.
— Ванюшо, у мене на роботі опалювальна система барахлить, а скоро сезон почнеться.Зайди, подивись, що там не так, виручи, розрахуюсь за договором.
Звичайно ж він не відмовив, допоміг.
КАТЕРИНА після невдалого заміжжя залишилася з сином одна, тож вдома у неї накопичилося безліч чоловічої роботи.Будинок потребував ремонту, паркан- заміни, всі зручності надворі. 55- річна симпатична жінка розчулила добре серце 60- річного Івана, який щойно пішов на пенсію.І взявся закоханий майстер замість троянд дарувати Катюші поступово упорядковане власними руками житло.На це пішло цілих сім років.А тоді цивільна дружина не захотіла більше ділити з ним ліжко, випхала спати в літню кухню, перестала з ним спілкуватися. Він з горя знову став знаходити відраду на дні чарки.
Антоніна, довідавшись, що Катерина використала її батька й тепер зневажає , примчала з чоловіком і забрала його додому. Вже й онуки повиростали, поодружувалися, порадували Івана Григоровича правнуками.
НЕЗВАЖАЮЧИ на остеохондроз, що прогресував і псував самопочуття, він весь час знаходився в русі.Донька з зятем на роботі, а на просторому обійсті- вольному воля. То дерева й виноград підрізає, то город садить і шарує…З весни до осені все на садибі до ладу, жодної бур’янинки ніде не побачиш.Лише квіти розкошують.
У ЗЯТЯ Василя – своє хобі. З винограду цінних сортів робить вино, з вистояного вина та спирту – коньяк.Усе в нього « по науці», в гарних пляшках з яскравими етикетками, де вказано, з якого сорту винограду, коли виготовлено напій.Сам він «марочні» вина та коньяки власного виробництва лише дегустує, зате з гордістю пригощає високоякісним продуктом на сімейні свята рідних і друзів. Всі в захваті!
ДІД Іван мешкає в благоустроєному будиночку з верандою, передпокоєм, санвузлом, кухнею та спальнею, що знаходиться на подвір’ї. Харчується разом з донькою та зятем.
Йому нема ніякого діла до карантину.Як завжди з настанням цьогорічної весни щось садить, майструє. Але раптом трапилася з ним біда.
Тоня в розпачі, приходить на роботу сама не своя. У 82- річного тата ні з того, ні з цього, звідкись з’явилася невідома страшна хвороба.Батько раз на тиждень вже місяць з червоним обличчям спить цілу добу.Що донька з зятем йому не роблять – не прокидається. Розплющить, буває , очі, гляне на стелю, і знов провалюється. При цьому в ліжку уві сні справляє малу нужду. Донька, плачучи, міняє мокру постільну білизну на суху й чисту, не знає, що й думати. «Може, це хвороби Паркінсона або Альцгеймера так починаються?» – запитує Антоніна Іванівна знайомих лікарів.Але їм вказані нею симптоми ні про що не говорять.Треба, кажуть, здати аналізи, пройти обстеження. Але ж сплячого до лікарні не повезеш, а як прокинеться – неначе нічого й не було.Що з ним трапляється – батько пояснити не може.
А У АНТОНІНИ неабияка напруга на роботі.Через той підступний коронавірус трьох працівниць медики відправили на самоізоляцію. Навантаження лягло на плечі тих, хто залишився, неймовірне.
На селекторній нараді тільки встигай записувати нові завдання.А тут чоловікові щось загорілося , телефонує. Антоніна скидає дзвінки, та Василь знову наярює.
— Вийди й поговори з ним, може, з батьком якесь «ЧП» знову трапилось, – каже начальник.
— Васю, ти що – не розумієш? Селекторна у мене!
— Рак, остеохондроз, скаліоз здолав татка – плачеш?!А дзуськи! Я «розкопав» причину! Негайно все кидай і їдь сюди, сама побачиш!- кричить чоловік, завжди спокійний і чемний.
Викликає Тоня таксі, мчить додому.В голові рояться думки, одна за іншу гірші.Хоч би не помер татусь, хоч би застати живим… Забігає до нього в кімнату, а там – батько сидить на ліжку , протирає заспані запухлі очі й повторює, що , їй Богу, нічого не відкривав і не пив; розлючений Василь стоїть перед ним на колінах, між ними на підлозі- двадцятилітровий відкоркований і майже наполовину порожній бутиль з прозорою рідиною.Так і є, це залишки спирту, Василевого компоненту до коньяку. Він його зберігає в шафі. Батько випадково знайшов, зняв скотчеву закрутку, втопив пробку, бо ніяк не міг витягти, і вживав собі до нестями. За тиждень відійде- знову за своє, доки сон на добу не відключить. Як тільки організм витримав?
— От тобі й «ЧП»… домашнього розливу,- мовила Антоніна й знесилено від перехвилювання впала в крісло.- Правду кажуть, що колишніх алкоголіків не буває.
Таїсія КРИСЬКО.
About The Author
