У Балтському історичному музеї відбулася зустріч з науковим співробітником Інституту сходознавства Національної академії наук України, доцентом Стамбульського університету (кафедра слов’янських мов) Олександром Середою (на фото – посередині).
Учасників зустрічі представив балтський краєзнавець Вадим Вінярський, серед них — секретаря міської ради Тетяну Матлашевську, педагога, завідувачку музею школи- ліцею № 1 Оксану Чижик, заввідділу обслуговування читачів центральної районної бібліотеки Оксану Кузьому, завідувачку бібліотеки Балтського коледжу Тетяну Зубарєву.
Олександр Середа — автор монографії «Османсько-українське степове порубіжжя в османсько-турецьких джерелах XVIII ст.», за яку у квітні 2019 року отримав Премію імені А. Ю. Кримського, що присуджується НАН за видатні наукові праці в різних галузях. В історико-документальному дослідженні вперше запропоновано широке коло османсько-турецьких джерел з історії Півдня України. Зокрема, залучено понад тридцять різних за обсягом і змістом османських документів, які дають можливість відтворити уявлення про османсько-українські взаємини початку XVIII ст.; долю козацтва під османсько-кримською протекцією; заселення і міграційні процеси в Буго-Дністровському межиріччі; адміністративно-територіальні утворення Очаківської землі; широке коло соціально-економічних аспектів життєдіяльності населення регіону.
Олександр Середа подарував книги Балтській ОТГ, районній бібліотеці, педагогічному коледжу, Балтському історичному музею. Тож бажаючі тепер мають змогу ознайомитись з цікавим і дуже цінним історичним дослідженням українського науковця, який нині проживає в Туреччині.
Наш кореспондент поспілкувалась з Олександром Середою та ще одним гостем — істориком, засновником музею історії села Авдарма Комратського округу Гагаузії республіки Молдова Ігнатом Казмали.
Історія України та Туреччини переплетені багатовіковими і доволі складними, суперечливими взаєминами, які, на жаль, дуже мало досліджені. Саме тому український науковець Олександр Середа взявся за таку нелегку, але дуже потрібну працю:
— Коли ми відкриваємо наші підручники з історії Півдня України, то бачимо, що її висвітлення починається з російського періоду. Чи, можливо, грецького, античного. І великою білою плямою є період османського панування на цих теренах. А це не мало, не багато — понад 300 років. Дуже часто в цих підручниках османський період починається одним параграфом: османи прийшли і другим — османи пішли. Таким чином складалось враження, що тут фактично нічого не було: одне таке поле без населення, без нічого, з високою травою. Тому виникла ідея дослідити, що це було за дике поле, яка це була трава, наскільки висока. Враховуючи, що я сам звідси (мої батьки з Ананьївщини — є таке село Коханівка), мене дуже цікавили походження назв цього регіону, його історія. Ще навчаючись в Одеському університеті ім. Мечникова я почав займатися цією тематикою, і після вступу до Стамбульського університету продовжив цілеспрямовано вивчати джерела османського періоду, які стосуються цього регіону.
— Це ваше перше видання?
— Це третя книга і не остання: вже є й четверта. Я вам скажу, що це той недоторканий пласт, який просто ще недосліджений нашими фахівцями. Тому хочеться подати більше правдивого, об’єктивного матеріалу щодо цього регіону, на основі якого історики зможуть робити історичні дослідження. Звичайно, коротко можна сказати, що «не виправдались» очікування: такої високої трави у період османського панства тут не було: досить багато людей різних національностей тут жили (турки, татари, українці, молдовани, євреї, греки та інші). І життя за османського часу було досить жвавим та не настільки негативним, як його нам показували. Бо якби це був такий негатив, то чому б тоді молдовани з Молдавського князівства тікали на цю територію, чому українці з польської території так само тікали на османські терени, чому з російської імперії старовіри тікали? Відповідь криється в реєстрах оподаткування населення. Виявляється, на той час Османська держава мала досить модерний, зручний засіб оподаткування. Тут не було кріпосного права, як в Росії. Тобто, ти живеш на території Османської держави, платиш податки і решта — працюєш на своє збагачення. Тим більше, що немусульмани не мали зобов’язань нести військову службу: в них був ще один податок з немусульман — так званий харадж. Він знімався зі всіх християн, іудеїв, осіб вірменського віросповідання, всіх, хто тут проживав. Це дозволяло людям досить швидко ставати на ноги і розвивати цей регіон. Ми можемо зазначити, що, відповідно до османсько-турецьких джерел, все ж таки життя на території півдня України розпочинається не з приходом Російської імперії, а набагато раніше. Ми можемо бачити по цих джерелах, що, принаймні на початку 18-го століття, тут вже було дуже багато сіл, які ми знаємо є й зараз. Ті ж самі Гандрабури, Бирзула (як воно пишеться), і та ж сама Балта, яка виникає десь на початку 18 століття, як альтернатива польській Балті. Якщо ми беремо всю р.Кодиму, то ви краще за мене знаєте, що вздовж неї були Ясинево польське — Ясинєво турецьке і решта інших сіл дублювалися. Це свідчить про багато переходів на османську територію, отже, це задовольняло немусульманське населення, яке планувало тут мешкати і мати своє майбутнє.
Я займаюсь дослідженням південного регіону за османського панування і, думаю, що на цьому воно не закінчиться, буде продовження. Хочеться якомога більше дослідити османсько-турецьких джерел і, внаслідок цього вже показати, з чого починалася сама Балта і весь цей регіон. Без цих джерел ми не знайдемо істини.
— З турецької перекладали?
— З османсько-турецької, арабиці. Ось оригінальний документ, ми робимо транслітерацію на сучасну турецьку латинку і затим перекладаємо українською. Ось інформація про поселення козаків на Делігьолі (Телігулі), як вони жили, кому підпорядковувалися, як рибу ловили, як їх обкладали податками тощо.
— Які джерела Ви використовували для написання книги?
— Коли я почав навчатися у 1994-му році в Одеському університеті ім.Мечникова, у мене був добрим наставником В’ячеслав Григорович Кушнір, він був керівником моїх курсових і дипломної робіт. Ми дійшли думки, що треба піднімати пласт, який досі не досліджувався. Після другого курсу мого навчання за обміном студентів я був направлений до Стамбульського університету, спочатку — для вивчення мови, а потім для проходження магістрської програми. Там я почав досліджувати якісь документи, але ще був не настільки обізнаний: основні знання з османістики я здобув у Софії, в докторантурі. Там найбільше розроблена граматична османсько-турецька мова (в Туреччині немає потреби розкласти все по полицях, для них ця мова природня, як для нас — старослов’янська). Власне, саме ці отримані знання дозволили мені досліджувати давні документи, переважно базуючись на двох османських архівах: Урядовому Османському в Стамбулі (Туреччина) та Орієнтального відділу Народної Бібліотеки Кирила та Мефодія в Софії (Болгарія). Це два найбільших архіви, де можна отримати якісь дані.
За словами Олександра Середи, його візит разом з колегами з Молдови Ігнатом Казмали та Віталієм Миколайовичем Нягу на Балтщину покликаний також бажанням втілити ідею встановлення Пам’ятного знаку- прикордонного стовпа там, де сходилось три кордони: польський, османський та молдовський.
— З тих давніх прикордонних стовпів залишився тільки один — в Андріяшівці. Якщо щось робити, то хотілося б, аби все було стилістично схоже, близьке до того, що існувало на польсько-османському прикордонні. Тому, думаю, варто подивитися, що собою являє збережений стовп і за таким зразком зробити Пам’ятний знак, але більш інформаційно насичений.
Місце, де планується встановити Пам’ятний знак з визначенням прикордоння, за словами Олександра Середи, — це с.Буяни — колишній Ягорлик, фортеця, затоплена водосховищем, залишилася тільки верхня частина села.
Ініціатор — молдовський історик Ігнат Казмали. На запитання, що спонукало до такої ідеї, він відповів:
— Шанобливе ставлення до історичного минулого, виключаючи будь-яку пропаганду в сучасному її розумінні. Ми повинні знати те, що відбувалось раніше, з повагою ставитися до цього, не розділяючи людей, не політизуючи історичне минуле під певну сьогоднішню вигоду. Тільки історичний, об’єктивний Знак.
— Щоб був стовпом Правди на кордоні?
— Так. Як історична істина на стику різних культур, різних політичних інтересів, різних військових подій, які відбувалися тут раніше. Це був активний район міграції людей як з Азії в Європу, так і у зворотньому напрямку -з Європи в Азію. Люди шукали, де краще. Цей процес незавершений: рухаються люди, товари, знання, досвід. Але кожна людина зі своїм багажем знань, знаходить на новому місці інші, ділячись своїми. Відбувається взаємозбагачення. Ось цей історичний експонат яскраво свідчить, що один культурний пласт лягав на інший. Археологічні розкопки, історичні дослідження, знання мов, спільна робота, наукові конференції допомагають вченим створювати об’єктивну картину минулого у певний історичний період на певній географічній території з певним населенням, віросповіданням, грошовою системою, економічними відносинами.
— Перегортаючи ці пласти, ми відновлюємо історичне минуле свого краю…
— Так, історичне, об’єктивне минуле. І це не дозволяє спотворювати історію, виключаючи один, другий пласт, бо вони «невигідні», стверджуючи, що «тут було дике поле». Такого не було. З історичних джерел, причому з різних, ми знаходимо, що тут протягом тисячоліть проживали люди, починаючи з скіфів. І одна культура накладалася на іншу. І якраз ці експонати, ці знахідки, ці артефакти чітко показують, що місцеве історичне товариство, краєзнавці проявили повагу до історичного минулого, все розписали, виставили, не приховуючи жоден пласт: і скіфів, і Золотої Орди, і ногайців і Російської імперії, і Радянського Союзу, і незалежної України. Це об’єктивний, шанобливий підхід до минулого.
Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
