Юрій ГЕРАСИМЕНКО: «Земля завжди цінуватиметься, зростатиме у вартості, хоча я вважаю її безцінною»

Депутат міської ради, сільгоспвиробник, або, як він сам себе називає, «середняк» Юрій Герасименко, – один з більшості народних обранців, які віддали свої голоси проти виділення земельних ділянок одразу понад 600 претендентам на два гектари (кожному) для ведення особистого селянського господарства. Не раз під час «земельних баталій», що відбувалися в сесійній залі, він висловлював свою виважену і миротворчу позицію. Останні ж події в громаді та державі таки вивели його з рівноваги. Це відчувалося під час нашої з ним розмови.

— Юрію Федоровичу, яке ваше ставлення до введення ринку землі?

— В силу об’єктивних причин я не можу брати активну участь у протестах з колегами-сільгоспвиробниками. Своє бачення висловлю коротко. Перше. Мій покійний батько, який працював у хрущовсько-брежнєвські часи головним бухгалтером у колгоспі-мільйонері, постійно говорив: «Немає в державі економіста (слова «менеджер» тоді не знали), який би економіку багатої країни спрямовував у правильне русло, щоб люди добре жили». Мені тоді було років 12-13 і я дивувався, чуючи це. Адже бачив: є повна комора зерна, 1,5-2 тонни цукру, дві свиноматки в хліву, на оборі – телиця, корова… Якого ще економіста треба? Лише коли сам почав працювати по-дорослому — зрозумів, що саме він мав на увазі. Тоді говорили: в Радянському Союзі все є – фондів не вистачає. Економічна політика в державі була так вибудувана, що колгоспи, маючи власні кошти, не могли ними скористатися: придбати достатню кількість машин, тракторів. Колгоспники отримували зарплату не грішми, а натуроплатою. Тепер і я кажу: немає і не було за часи незалежності в Україні достойного менеджера та істинного патріота. Ми вибираємо і нами управляють всякого роду «шалупень, бандюки, бариги», одне слово – злодюги. Друге. У дев’яностих роках (нам тоді було по 42-48 років), дехто встиг за кордоном побувати у капіталістів – експлуататорів, після чого з’явилося бажання все поламати «до основанья, а затем…». Слава Богу, мудра людина поважного віку вчасно сказала: «Хлопці, схаменіться, не ламайте все, візьміть краще, гірше – відкиньте. Адже не все те, що ми робили, є поганим. Ми також намагались робити, щоб було краще людям, підприємствам, державі». Господарства, керівники яких прислухалися до цих порад, на сьогоднішній день почуваються краще на загальному фоні об’єднаної громади. А разом з ними – села, де вони господарюють. Хочу підкреслити, що цей непоганий фон (економічний, соціальний) важко, поступово створювався спільно – громадою. Зараз ситуація порівняно з 90-ми набагато краща, більш стабільна щодо виплати заробітної, орендної плати, наповнення бюджету тощо.

— Після сказаного хочеться запитати: що вам не подобається у запровадженні земельної реформи?

— В державі з’явилися занадто «грамотні» молоді керманичі, які заявляють, що хочуть зробити добре людям, але не вважають за потрібне щось їм пояснювати. Хто сьогодні про фермера сказав хоч одне хороше слово?! Натомість мусується тема «ненажерливих» сільгоспвиробників, які не хочуть, аби прості селяни могли розпоряджатися своєю землею, бо не можуть ніяк відірватися від «корита». Мовляв, якщо введуть ринок землі, всім стане краще жити, бо орендарі сьогодні наживаються на власниках паїв, розраховуються за оренду гнилим зерном, платять малу орендну плату та самі, «гади», їздять на хороших машинах. Ось як «грамотно», підступно відділили середняків-фермерів від народу, переклавши на них свою неспроможність вибудувати економіку в державі, щоб була робота, стабільні ціни на продукцію, достойна заробітна та орендна плата за землю.

— З цим може бути пов’язана ситуація в районі?

— На жаль, сьогоднішні події нагадують Балтський молочноконсервний комбінат. В період нестабільності, коли хтось хоче прихопити побільше, я не виключаю, що через певний період часу із деяких «слуг народу» народяться ділки з великою кількістю придбаної землі. На місцях з’являються псевдопатріоти, які також хочуть «під шумок» поживитися. Прикриваючись гучними заявами, намагаються дискримінувати керівництво ОТГ, депутатів міської ради, фермерів, які вболівають за громаду.

На комбінаті компетентних спеціалістів, які могли викрити неправду, не мовчали, теж відтіснили наклепами від колективу. Результат всім відомий. Дійсно, були ті, хто «пожирував», але їх небагато. А загалом фінал печальний. Комбінат закритий, дороги немає, житло у містечку знецінене, більшість колишніх працівників – на заробітках, в тому числі – по закордонах. Ті, хто залишився, виживають. З одного боку, я вдячний Вадиму Чагаровському та колективу, що змушений був піти свого часу з підприємства і не розділив долю його працівників. А сьогодні особливо вдячний тим депутатам, які не дають розвалити громаду. Це вселяє надію на те, що Балтська ОТГ не розвалиться як МКК. Я не є захисником очільників громади: кожен з керівників, в гіршому випадку, знайде собі заняття, та чи буде краще від цього громаді?

— І все ж, чому так багато людей написали заяви на отримання землі?

— Бо саме поняття «особисте селянське господарство» спотворене. Бабуся, яка, вибачте, вже по городу не може ходити, сьогодні хоче особисте господарство вести. Людей підбурюють, не пояснюючи, що на землі треба працювати. Тут чітко прослідковується певний інтерес. Але не повинні чиїсь забаганки «вилазити боком» громаді. Псевдопатріоти сьогодні підбурюють людей, які не збираються працювати на землі, а просто хочуть її перепродати. Бо той, хто не працював на ній, мріє взяти готове, вже оброблене та удобрене фермерами і має ціну.

— Як же бути з тими, хто справді хоче вести сільське господарство?

— Якщо хтось хоче обробляти землю, то, будь-ласка, ідіть, трудіться. Можливостей в громаді достатньо. Але брати землю для того, щоб перепродати, – вибачте! Не все, що Київ пропонує, є добрим для нас!

— Що ви маєте на увазі?

— Політика запровадження ринку землі – непродумана. Чому сьогодні середняк протестує? Бо лякає невідомість. Бізнес потребує ясності та стабільності. Якщо люди, які працюють на землі, протестують, перекривають дороги, стоять під парламентом, то керівництво повинно зробити висновки. Навіщо доводити людей до протистояння? Це призводить до інших негативних наслідків, бо втручається політика: дійшло до того, що під парламент під виглядом сільгоспвиробників уже тітушок вивели. Все для того, щоб показати, які фермери нехороші. Не хочеться думати про те, що середній клас хочуть знищити, але складається таке враження.

— Тому землю, в першу чергу, треба виділяти тим, хто справді хоче її обробляти…

— Згоден. Можна – в оренду. Є достатньо й інших варіантів. Сьогодні понад 50 відсотків домогосподарств в селах порожні. Хто хоче садити картоплю, полуницю – будь-ласка, займайтесь. Можна взяти ділянку під садівництво в межах земельного паю.

— Як гадаєте, ринок землі все ж таки буде запроваджено?

— Думаю, так. Але люди не повинні втрачати інстинкт самозбереження. Власникам паїв хочу побажати не втрачати розсудливості, коли буде прийнято закон і дозволено продаж землі. Колишні колгоспники свої земельні паї заробили важкою працею. Але хотілось би, щоб їхні спадкоємці, що живуть у містах, цінували цей труд.

— Ви ж не заперечуватимете, що тіньовий ринок землі давно існує?

— Маю приклади, коли до мене зверталися власники паїв, аби викупив їхню землю. Але я не хочу користуватися такою нагодою, щоб потім мене, моїх дітей, онуків проклинали. Пропонував видати плату за оренду на рік-два наперед. Почув у відповідь: «Ти не хочеш купити, я продам іншому!». Знайшли других, продали. Гроші за три місяці витратили. А жити на щось треба. Тепер приходять до нашого магазину, взяли б щось в рахунок оренди (ми надаємо таку можливість всім, у кого орендуємо паї), але вже землі немає і орендної плати – теж. Та не це важливе: вони позбавили своїх спадкоємців права хазяйнувати на землі. Тому раджу не продавати паї, краще здавати в оренду. Бо земля – не будинок, не завод чи фабрика, які потребують догляду та охорони. Вона нікуди не дінеться, завжди цінуватиметься, зростатиме у вартості, хоча я вважаю її безцінною.
Середняк, як копався в «гною» (землі), так і буде копатися. Тільки купа буде більша або менша. Єдине радує: хоча з 1917 року різними способами намагаються знищити бажання достойно жити, ми все одно будемо працювати.

Бесідувала Людмила ШЕЛИХ.

Leave a Reply