Як НЕВіСТКА ДОНЬКОЮ СТАЛА…

- Біля вас вільне місце?- запитала симпатична жінка.
— Так.
— Добре, я зараз, -сказала, і, поклавши на сидіння пакет, швидко вийшла з салону автобуса.
Десь за хвилини півтори повернулася з немолодою жінкою.
— Ось тут сідайте, мамо Валю, щасливої дороги! Тільки не хвилюйтеся, я вас благаю, все буде гаразд.Догляну я ваших Мурзика й Бублика, ви ж всього на два дні їдете в гості.
— Та я знаю, Олечко, знаю… Іди вже, дочко, бо на роботу запізнишся…
— Гарненька у вас донька, дуже на вас схожа. Й добра, мабуть, так за вас переживає, — кажу.
— Всі говорять, що схожа.І добра, лагідна- так і є.Взагалі ж це моя невістка, єдиного синочка дружина.
Слово за слово- і майже чотири години поїздки пролетіли непомітно.Я з інтересом слухала історію « перевиховання » і захотілось розповісти її вам.
… Валентининого чоловіка перевели на роботу до нашого міста, коли син Максим саме пішов до армії служити.Вона працювала бухгалтером, вечорами та у вихідні господарювали удвох з Павлом біля будинку, якого щойно придбали.Збулася її давня мрія: мати власну оселю.Щоб садок був, маленький город, багато квітів.
Моряк Максим часто писав листи: про успішну службу, бажання швидше побачити батьківський дім та продовжити навчання в інституті, правда, вже на заочному відділенні.Досить сидіти «на шиї» мами й тата, професія є, бо ж технікум закінчив.
— Синочок у нас дуже хороший.Ми його в любові та злагоді з Павликом ростили, до праці привчали, з книгою дружити.Тому й не очікували, що матимемо через Максимкове кохання стільки нервів, — задумливо говорить моя супутниця. — Повернувся наш моряк, подружив з сусідським хлопцем Василем і зачастили вони до одного з барів.Виявилось, уподобав там син дівчину Олю.
— Валентино Іванівно, — зайшла ніби позичити цукру сусідка. — Ваш Максим зустрічається з такою хвойдою, що Боже борони й одведи.У неї ще дві легковажні подружки є. Люблять випити, вішаються на хлопців, допізна тиняються по барах.Олька з неблагонадійної багатодітної сім’ї, чого від неї можна чекати- не знаю.Ваш син такий інтелігентний, що він в ній знайшов… Вона, до речі, в школі добре навчалася, не дурна, співає гарно, але ж потрапила під негативний вплив і котиться в прірву.Боюсь, ще й Максима за собою потягне.Шкода буде, як зіпсує йому долю…
Я не знала, що на це відповісти.Зайшла в дім і запитую Максима, з ким він вечори проводить, чому пізно повертається.
— Я з чудовою дівчиною познайомився, матусю.
— Я в цьому сумніваюсь.Порядна не буде, ледь познайомившись, гуляти ночами з хлопцем.Яка там у неї мама, що дозволяє доньці вдосвіта додому приходити? Ти хоч знаєш, що у неї неблагополучна сім’я?
— Це тобі тітка Ніна плітки принесла? Нікого не слухай.Дівчина розумна і хороша, я вирішив на ній одружитися.
— Синочку, не вбивай мене цим своїм несвідомим рішенням! Не спитавши броду- не лізь у воду! Схаменися!
— Заспокойся, матусю, я її дуже люблю, у нас все буде добре.Я хотів урочисто вам з татом повідомити про намір оженитися, але вийшло, що ти дізналася перша.
Я ледь не збожеволіла.Пішла ввечері в той бар, знайшла Олю.Спершу хотіла дати їй ляпаса, влаштувати скандал за те, що вертихвістка- алкоголічка хоче занапастити мені сина.Та побачила її, милу таку, ніжну, беззахисну- й неначе остовпіла. «Давай вийдемо, дівчино, розмова є, » — ледь вистачило сил сказати.
Вийшли ми, сіли на лавочці у сквері.Познайомилися.Я розпитала, чим вона займається, яку має родину, про плани стосовно Максима. «Я поважаю вибір свого сина, — та тільки тоді ми з батьком погодимось на весілля з легкою душею, коли ти перестанеш з легковажними дівками водитися по барах, визначишся з професією, будеш вчитися он з Максимом заочно.Я прожила з чоловіком щасливе життя, такого зичу й своєму синові. У нас споконвіку в родині ведеться- одружуватись один раз і на все життя.Якщо згодна- візьму тебе в доньки, всьому навчу, що вмію, онуків няньчити буду.Що скажеш?»
Ольга притулилася до мене й заплакала.Мала я з нею ще довгенько мороку. Ті ж подруги не давали їй спокою. Приходили та кликали у свою компанію, приносили вино, на Максима всякі дурниці плели, аби посварити їх, з заздрощів.Поступово я відбила їм охоту втручатися в Олине та Максимове життя.
Поженилися молоді й неподалік орендували ми їм будиночок, щоб звикали одне до одного, оволодівали наукою жити разом.Максим, бувало, забіжить і принюхується: « У тебе, мамочко, так смачно борщем пахне..»
— А що Оля борщ не варить?
— Варить, тільки він ніякий, його їсти просто неможливо. Ти б навчила Олю готувати за своїм рецептом, і не тільки борщ…
Прийшла я наступного дня до невістки й цікавлюсь: « А що, Оляно, ти вже обід приготувала?».
— Та ні, лише збираюся.
— Я щось занедужала трохи, може підемо до мене, та й допоможеш борщику наварити, перцю нафаршируємо.
— Я з радістю піду, бо повчитися у вас куховарити з першого дня заміжжя мрію.
Поступово моя невісточка й мене перевершила на кухні.А то ж, уявляєте, кидала у воду картоплю й буряк шматками, тоді солила й додавала ложку томату.Готово! Не дивно, що й собака цю страву вживати відмовлявся, один лише Максим якось хльобав.
З роками стала я називати Олю донькою.Не жалкую, що саме її обрав Максим.Зайдіть до мене й подивіться, які всюди порядки.Гадаєте, це я у свої вісімдесят так стараюсь? Ні, нема вже того здоров’я. Все Олечка з Максимом і двома внуками. « Це вам вдячність за моє виховання», — любить жартувати невісточка.
Таїсія КРИСЬКО.

Leave a Reply