Наталя Гашок понад 25 років свого життя присвятила державній службі, працюючи на різних посадах. Два роки тому очолила відділ культури райдержадміністрації, «ризикнувши» не тільки освоїти новий напрямок діяльності, а й разом з колегами стати активним учасником законодавчих змін, які вплинули на розвиток галузі. Про це й не тільки – у нашій розмові з Наталею Володимирівною, що відбулася напередодні всеукраїнського Дня працівників культури та майстрів народного мистецтва.
– Наталю Володимирівно, робота з молоддю, дітьми, організаційно-кадрова, з неблагополучними сім’ями – більш звичні для Вас напрямки діяльності. І раптом – конкурс на посаду головного культпрацівника району, онлайн-тестування, яке вимагає неабиякої підготовки з багатьох питань… Чому?
– Я не боюся щось змінювати у своєму житті, люблю вчитися новому. Хоча мені було не просто цікаво пройти ще один рубіж. Я знаю, що розвиток культурної галузі тримається більше на ентузіастах своєї справи, аматорах. Адже фінансування й досі відбувається за залишковим принципом (в першу чергу кошти йдуть на інші галузі соціальної сфери, зокрема, медицину, освіту). Культура… Вона має бути в нашому житті від народження людини. Зрозуміло, що є багато проблем, але ми повинні разом їх вирішувати.
– У вас було достатньо часу, аби вникнути у суть справи. Що в першу чергу хочеться змінити?
– Я не буду говорити про глобальні речі, їх вирішення, за великим рахунком не від нас залежить. Зрозуміло, є дуже багато проблем. Коли я прийшла два роки тому, спершу ознайомилась зі штатним розписом, зробила аналіз кадрового потенціалу (якісний, кількісний) і зрозуміла, що не може сьогодні у будинку культури працювати одна людина. Згідно з нормативними документами мають бути мінімум директор, художній керівник, сценарист. А у нас люди працюють на 0,5 – 0,25 ставки. Якщо говорити про якісний склад, то сьогодні в закладах культури району буквально три спеціалісти працюють з відповідною освітою. Решта – не фахівці. У нас не вистачає професійних кадрів, але більшість працівників – це ентузіасти, які люблять свою роботу, віддаються їй. Незважаючи на те, будній день чи субота й неділя, літо чи зима, йдуть до холодного, неопалюваного будинку культури чи клубу. І не тільки прикрашають своє робоче місце, організовують заходи, самі виходять на сцену, а й переймаються культурною спадщиною, створюють етнографічні музеї, займаються народною творчістю, вишивають бісером… Однак я хочу наголосити: в закладах культури району немає матеріально-технічного забезпечення! За невеликим винятком, якщо говорити про ноутбук та колонки в Чернеченському, Новопольському, Піщанському будинках культури. Але в усіх – немає музичних інструментів (лежать лише списані)! У нас один дипломований художній керівник – Федір Андрійович Черниш, 1954 року народження, який працює у Пужайківському будинку культури й використовує власну апаратуру. Він – професіонал, грає на баяні, на фортепіано, на іоніці. І таких людей вкрай не вистачає. Нині звична практика: включили ноутбук і музика грає. А от щоб живий звук почути в селах Балтського району! На жаль, такого немає. Зрозуміло, про що можна говорити, коли й зарплата у працівників мізерна. Тому не хочуть до нас іти молоді спеціалісти. Але ті, що залишились, роблять велику справу, підтримуючи культуру на селі.
– Проблема з опаленням закладів культури району все ще актуальна?
– У нас залишилось 11 закладів культури і фактично лише декілька з них опалюються. Якщо раніше всі фінансувалися з районного бюджету, то тепер переважна більшість сільських рад утримує свої. Серед них – Пужайківська, Піщанська, Шляхівська, Чернеченська, Новопольська. У деяких закладах замінюють вікна, ставлять булер’яни для опалення приміщень. Багато залежить й від ставлення місцевого керівництва. Коли переступила поріг сільських закладів культури в Піщаній, Пужайковому, Плоскому, Новополі побачила, що там реально вирує культурне життя. Я хочу подякувати сільським головам, керівникам місцевих сільгосппідприємств, в першу чергу, тим людям, які переживають за майбутнє свого села, вкладають кошти у соціальну сферу, у заклади культури. Можливо, й нелегко їм це дається, але… Чернеченський сільський голова Світлана Олександрівна Білоус разом зі своїм чоловіком Сергієм Івановичем – керівником місцевого сільгосппідприємства, повністю утримують заклад культури. Якщо заходи проводяться в Балті чи селах району, то забезпечують участь чернеченських працівників культури і учасників самодіяльності не тільки транспортом, а й усім необхідним. Я дуже вдячна за турботу про моїх колег й Пужайківському сільському голові Сергію Івановичу Даліщуку, який створює їм належні умови для роботи. Будинок культури в Пужайковому зруйновано і багато років ніхто не звертав на це уваги. Сьогодні колишня адміністративна будівля переобладнується під заклад культури. У відремонтованому приміщенні вже замінено вікна, двері, встановлено булер’ян для опалення. Сюди перевозимо й сільську бібліотеку.
Піщанський сільський голова Володимир Дмитрович Гербенський теж людина, яка всіляко підтримує культуру в селі. Як і Новопольський – Анатолій Ілліч Снігур, котрий особисто знає, де що «прикручується» у будинку культури. Не залишаються осторонь й Валентина Афанасіївна Ковальчук з Плоского та Зінаїда Яківна Бурдіян з Сінного. Я хочу сказати, що за сприяння голів районної ради та райдержадміністрації Олексія Анатолійовича Пантілєєва та Романа Васильовича Кацмази, за підтримки депутатів облради, на ремонт наших будинків культури (зокрема, в Новополі, Сінному, Плоскому) були виділені кошти в рамках обласної програми розвитку закладів культури.
– Чи вирішено проблему «багатостраждального» Гербінського будинку культури?
– Такого закладу культури, як у Гербіному, в районі більше немає. Це типова споруда на 420 місць. Його побудували ще тоді, коли колгоспом керував нині покійний Іван Сергійович Пчелінський. Але ми й досі не можемо з’ясувати, чиє це приміщення, кому воно належить, на чиєму балансі перебуває.
– Можливо, проблема в тому, що ніяк не помиряться сільський голова та директор будинку культури?
– Попри все ми конфлікт той погасили. Хочу лише зауважити, що директор будинку культури – людина молода, амбіційна – добре знає «букву закону», а сільський голова повинна також керуватись законом у своїй роботі, має виконувати свої повноваження в галузях освіти, культури, медицини. Сьогодні тут немає школи, є лише ФАП, будинок культури і бібліотека. Можливо, в селі й не живуть діти та онуки сільського голови і деяких депутатів місцевої ради, але в Гербіному підростає покоління інших молодих людей. Потрібно про них думати. Неправильно, коли на засіданні виконкому йдеться про підготовку до державного свята, а директора будинку культури туди не запрошено. Чи не краще все робити разом? За нинішніх умов треба розподіляти навантаження, гуртом працювати. Не в одному будинку культури немає опалення, але в Гербінському – світла досі нема! Але директор закладу Світлана Анатоліївна Рябчук працює, виконує план по мінімуму, проводить заходи, працює з дітьми, відвідує ветеранів, чорнобильців, організовує виставки в бібліотеці, дах приміщення якої, до речі, протікає. Невже так важко підлатати покрівлю?!
– Крім відділу культури, в районі діє створене районною радою комунальне підприємство. Такий крок пов’язаний з фінансами?
– Державні службовці не мають права розпоряджатися коштами районного бюджету. Тому було прийнято рішення про створення комунального підприємства культури. Його очолила досвідчений фахівець Олександра Вікторівна Горбаченко, яка керує всіма одинадцятьма будинками культури та клубами району.
– Передача районних будинку культури, історичного музею та школи мистецтв на баланс міської ради зумовлена відсутністю коштів у бюджеті району?
– Скоріше за все так і є. Сьогодні район не зміг би утримувати ті заклади культури, які територіально увійшли в громаду. Адже державна субвенція надходить лише на утримання медичних та освітніх закладів. Ось такі реалії. Але будинок культури, як методичний центр, мав би залишитися в районі та надавати методичну допомогу всім закладам культури – міським і сільським на території ОТГ та району. У нас така ситуація з районною централізованою бібліотечною системою. Коли я прийшла на посаду, побачила, наскільки цікава її структура. Функціональні обов’язки бібліотекарів набагато ширші, ніж просто видавати книжки читачам чи вести картотеку. Тут ще й велика краєзнавча робота і багато іншого. Звичайно, потрібно змінювати напрями роботи відповідно до вимог часу. Але це вже інша тема. Не завжди фінанси грають вирішальну роль. Мене, наприклад, цікавить, чому на добре підготовлений захід в селі, скажімо, до Дня визволення України, прийшли тільки три людини. А виступаючих було десять! Можливо, мешканці мало інформовані, чи, може заклопотані своїми сімейними проблемами? Ми вишукуємо різні методи роботи, намагаємось допомагати керівникам клубних закладів. У нас є ще інші напрями діяльності. Ми повинні вивчати історію культури своєї місцевості, підтримувати майстрів народної творчості, аматорів, талановитих людей, які допомагають нашим працівникам культури у проведенні тих чи інших заходів, виставок. Ми раді, що започаткована раніше в районі традиція проведення фестивалів народних ремесел продовжується тепер в громаді. Ми й надалі радо співпрацюватимемо з відділом розвитку культури і туризму міської ради в організації спільних заходів.
– Правильно, адже не так давно були всі разом…
– Напередодні професійного свята я хочу згадати про людей, які стояли у витоків творення культури Балтщини. Це ціла плеяда наших аксакалів. Серед них – Петро Астафійович Ткач, який свого часу очолював відділ культури району (донині він мій вчитель та наставник!). Не забувається й нині покійний Яків Дувідзон… Добрі спогади залишилися про 1987-88 роки, коли нашу культуру очолював Володимир Андрійович Капкін. При ньому започаткували День гумору, який провели на центральній площі міста. В захваті я від Людмили Олександрівни Швиденко, яка була методистом відділу культури. В свої такі поважні роки вона активно допомагає нам, не пропускає жодного заходу. Мені дуже корисні її поради. Не можу не сказати сьогодні й про творчу, креативну людину, з якою мені теж довелося працювати, яка повністю віддавалась улюбленій справі, – Ольгу Миколаївну Тарасову. Вона теж очолювала відділ культури району, тепер працює в обласному управлінні і не забуває про нас. Їй на зміну прийшла Світлана Миколаївна Томіна. У мене приємні враження й від художнього керівника Плосківського будинку культури Михайла Альбіновича Гладишевського, який пішов на заслужений відпочинок. Але бере участь у всіх заходах району, бо без нього було б важко обійтись, він – баяніст. З тих, хто успішно працював в районі, пам’ятаю Світлану Костович з Обжилого. Нині вона працює художнім керівником сільського будинку культури. Цей список можна продовжувати довго.
– Про що мріє начальник відділу культури району?
– Я хочу, щоб мій колектив, який зараз працює, був збережений. Хоча, зрозуміло, що не від мене це залежить. Але буду відстоювати своїх людей. Мрію про те, щоб у сільських закладах культури були переповнені зали, щоб там кипіла гурткова робота, лунав живий звук. Погодьтеся, його не порівняти з комп’ютерними «мінусовками». Колись, ще у студентські роки, я сама грала на баяні та на бандурі, співала. Тому, напевне, і є прихильницею живого звучання зі сцени. Для того, аби включити музику, не потрібно ходити до клубу.
Вітаю своїх колег зі святом. Мені приємно трудитися у нашому творчому колективі. Вдячна всім, хто працює в сфері культури. Бажаю міцного здоров’я, сімейного благополуччя, достатку в їхніх сім’ях, щоб завжди були на позитиві, з оптимізмом дивилися вперед. Щоб держава повернулася до культури обличчям і було гідне матеріальне забезпечення. Миру та спокою в країні!
About The Author
