
Ця подія сколихнула не тільки соціальні мережі (зокрема, Фейсбук), а й обласні ЗМІ. В Urban Music Hall – одному з концертних залів Одеси, де збираються любителі джазу, першого лютого відбулася презентація нового проекту «New view» талановитої джазової вокалістки, аранжувальниці та авторки пісень Катерини Кравченко і яскравого представника українського джазу найвищого виконавського і композиторського рівеня, – Олексія Пєтухова. Отже, Катюша повернулася з Дрездена (Німеччина), де вона навчається в консерваторії! Тому я вирішила, що у мене з’явилась підстава здійснити свій давній задум і поспілкуватися з її мамою Наталею Кравченко, у якої (відкрию секрет!) є чудове хобі: вона в’яже прекрасні іграшки та інші вироби з ниток. Щира розмова відбулася, але вийшло так, що вона вилилася у ціле інтерв’ю з батьком Катерини Олександром. І логічно, що захоплення батьків перейшли на другий план. Ми говорили про Катю…
Від Олександра Кравченка я дізналась багато цікавого, про що варто розповісти окремо. В ході розмови виявилось, що музика в житті доньки – не випадковість, адже її дід, Іван Пилипович Кравченко, був професійним музикантом, викладав музику в педучилищі. А самого Олександра, який обрав спочатку спортивну кар’єру, захоплення музикою знайшло пізніше… І тут – телефонний дзвінок. На зв’язку – Катя. Вона повідомила, що їде в Балту. Хіба могла я втриматись і не запросити дівчину в гості – до редакції?!
- Катюшо, майже півроку в Німеччині, — і ти повернулася додому. Але канікули для музиканта— теж робота, яка почалась для тебе з концертів. З відгуків можна зрозуміти, що привезла любителям джазу щось цікаве?
- Так, це аранжування джазових стандартів, над яким я працювала вже в Німеччині. Це перероблена мною музика так, як я її бачу, щось нове, не таке, що до мене виконували і виконують.
- Твій батько тепло згадував Олексія Пєтухова, який вплинув на твій вибір щодо вступу до консерваторії …
- Олексій Миколайович — професійний джазовий музикант, піаніст, композитор, аранжувальник, викладач джазового фортепіано та ансамблю в Одеському коледжі мистецтв (ім.К.Ф.Данькевича — ред.), диригент Одеського Молодіжного Біг-бенду Миколи Голощапова. Він відкрив для мене джазовий світ, продовжив те, що розвинув у мені викладач Балтської школи мистецтв Володимир Камінський. Всім студентам, які чогось прагнуть, хочуть чогось добитися, він завжди рекомендує дивитися у бік Європи. Адже сам активно гастролює з концертами та співпрацює з джазовими музикантами з Європи та США. На його думку, найкращим для розвитку музиканта є можливість спробувати себе в колаборації (спільна діяльність –ред.) з музикантами з різних країн.
- В Urban Music Hall ти вже не вперше виступаєш?
- Так. В Одесі є два джазових клуби.Це «Перон № 7» Ярослава Трофімова та Urban Music Hall Артура Гойхмана. Це люди, які надали мені можливість виступати на джазовій сцені. Вони запрошували мене на концерти відомих джазових співаків та музикантів. Для мене це також був досвід і можливість поспілкуватися з ними. Хорошу практику отримала влітку під час джем-сэшнів (музична дія, коли музиканти збираються і грають без особливих приготувань чи певної угоди, або коли взяти інструмент і виступити може кожен з присутніх, — з «Вікіпедії»), які проводив Ярослав у своєму клубі.
- Катюшо, ти за рік вивчила німецьку мову?
- Так. Це, можна сказати, була авантюра, адже німецькою мовою я не володіла, взагалі не вивчала раніше. Ідея вступати до вишу кудись за кордон витала давно в голові, але сформувалась лише за рік до закінчення навчання в училищі, коли треба було точно визначитись. Було багато варіантів, куди б я хотіла піти навчатися. Але це потребувало чималих матеріальних витрат. Я чула про те, що німецька музична школа дуже сильна і, головне, є шанс навчатися безкоштовно. Тому подумала: добре, спробую. І почала вивчати німецьку . Я задоволена тим, що поїхала до Німеччини вже з певним рівнем знання цієї мови.
- Чи помітна різниця між німецькою і українською системами навчання ?
- Наскільки я знаю, в українській консерваторії продовжують вивчати предмети, що не мають відношення до спеціальності. В Дрезденській — у навчальному процесі відсутні зайві предмети. Тут в кожній аудиторії стоїть хороший рояль, є студія звукозапису на базі консерваторії, концертна зала, бібліотека, зони відпочинку — все, про що можна тільки мріяти. Приділяється багато уваги охороні здоров’я студентів. До нас приходять лікарі, фоніатори… Вони дбають про те, щоб людина, яка співає, знала все про свій «інструмент», як він працює. В Німеччині людина може навіть скаргу до суду подати, скажімо, у разі втрати голосу з вини викладача. Це класно! У нас такого немає.
- Катюшо, у Фейсбуці не так давно було поширено відео з твоїм спільним з Вікторією Корнейковою виступом, яке вона прокоментувала так: «Якщо це відео набере найбільшу кількість лайків, то ми виграємо грошовий приз і передамо маленькій німецькій організації «Impreuna e.V.», що з 1999 року регулярно їздить в Україну та робить багато корисного для наших дитячих будинків». Що з цього вийшло?
- Вікторія — волонтер по життю, завжди прагне комусь допомогти. Вона розповіла про цю благодійну організацію. В Німеччині є така спеціальність як соціальний викладач. Вони практикують за кордоном, зокрема, в Україні. Один з таких соціальних викладачів у 1999 році приїхав до нас, побачив , у якому стані знаходяться дитячі будинки, і настільки перейнявся проблемою, що згуртував навколо себе таких самих ентузіастів, створивши благодійну організацію. Вона ніким не спонсорується: її учасники самі збирають кошти, купують найелементарніші речі, яких немає в дитячих будинках, і надають допомогу дітям. Вікторія минулого літа також їздила з ними у якості перекладача до одного з дитячих будинків на Хмельниччині, розповіла про побачене там. Ось таким чином ми вирішили допомогти цій організації, яка так переймається долею українських дитячих будинків. Записали щедрівку… На жаль, не перемогли у цьому конкурсі. Але плануємо ще щось зробити, аби підтримати благодійників, привернути увагу до їх організації, адже вона об’єднує людей, що за власним бажанням намагаються робити добрі справи для нас, українців.
- Вікторія теж навчається в консерваторії?
- Так. Вже на третьому курсі. Саме завдяки Вікторії я прийняла остаточне рішення поїхати на навчання у Дрезден. Ми познайомились в Одесі. На її концерт мене запросив Ярослав Трофімов до свого клубу, сказавши, що приїхала чудова вокалістка з Дрездена. У неї є свій гурт під назвою «Лелека», до складу якого входять лише німецькі музиканти. Вони виконують українські пісні у власних обробках. І це класно, що німці грають українську музику і таким чином популяризують її. Вікторія справді співає чудово, від душі. Вона розповіла мені про навчання в Дрездені, про викладачів консерваторії, поділилася власним досвідом. Я задоволена, що між Берліном, Мюнхеном та Кельном я обрала Дрезден. Тут у мене дуже хороший викладач Селін Рудольф. Це місто для навчання. Воно знаходиться всього у двох годинах їзди від Берліна. Але тут так спокійно, дуже гарний історичний центр, парки, неподалік — Саксонська Швейцарія. Загалом сама атмосфера «немільйонного» міста, яке я порівнюю з Черкасами чи Житомиром, так нагадує Балту.
- Батько розповів, що у школу мистецтв ти прийшла в чотирирічному віці. Спочатку навчалась грати на піаніно. І робила це з великим задоволенням. Як джаз увійшов у твоє життя?
- Це все завдяки Володимиру Камінському. Окрім занять на фортепіано, я співала у хорі. Коли він прийшов, змінився підхід до викладання співу , стало цікавіше. Володимир Валентинович — великий поціновувач джазової музики, приносив багато записів, які ми прослуховували. Один з таких записів вразив мене. Відтоді зацікавилась джазом. І дуже добре, що Володимир Валентинович підтримував мене у цьому. У нас був джазовий ансамбль — вокальний квартет. Було багато концертів у Балті. Потім Камінський повіз нас на конкурс пам’яті одecького джазмeна Роcтиcлава Кабанчeнка. Потім була участь і перемоги в інших конкурсах, джазових фестивалях не тільки в Одесі, а й у Вінниці, в Скадовську (Херсонська область). Виступали на різних сценах, в Одеській філармонії. Одного разу мене запросили виступити з молодіжним джазовим оркестром Одеського училища мистецтв та культури під керуванням Миколи Голощапова. Так я познайомилась з ним і Олексієм Пєтуховим. Так прийшло рішення про вступ до училища.
- Твій тато поділився секретом, що ти у консерваторії вже встигла зібрати групу і перемогти у конкурсі. Що це за конкурс?
- Це ансамблевий конкурс, який проводиться у нашій вищій школі музики в Дрездені. Прочитавши його умови, я подумала, що обов’язково братиму у ньому участь, але — наступного року. Бо здавалось нереальним зібрати свій бенд (джазовий оркестр до 7-8 музикантів — ред.): навчалась лише кілька місяців. Я вже змирилась з цією думкою, але трохи пізніше, під час спільної репетиції музикантам-старшокурсникам сподобалось моє аранжування і вони запропонували мені взяти участь у конкурсі разом з ними. Я така вся на крилах побігла до своєї викладачки Селін поділитись радістю. А вона: «Що таке одне аранжування? Або ти співаєш все, або не співаєш нічого! Знайди собі хороших музикантів і все буде добре». Але як це зробити? Ті музиканти, яких я чула, побувавши на декількох концертах, вже майже магістри, а я — першокурсниця. Селін мене підбадьорила: «Чого ж? Я думаю, вони тебе зрозуміють, всі ми вчимося у цьому житті». Тоді я просто підійшла до барабанщика, який мені сподобався, і кажу: «Жоао (він з Бразилії), тут у мене є одна ідея … Маю аранжування, можливо, у нас щось разом вийде». І він погодився: «Чому б не спробувати? Я минулого року у п’яти бендах грав. І тепер — у кількох». Пізніше я сиділа в їдальні, ділилась своїми переживаннями з іншими музикантами. Тут заходить (тепер вже мій піаніст) Миколай Суханек з Польщі. Я йому кажу: «Миколай, хочеш зі мною взяти участь в ансамблевому конкурсі?». А він: «Тільки з тобою — дуетом?». Кажу: «Ні! У мене вже є барабанщик Жоао. Ще знайду басиста. Тобто у нас буде квартет»… Миколай мене трохи знав, бо грав мені на вступних іспитах, і теж погодився. Підбадьорена Селін, я й басиста Йоганеса запросила. Мені подобалось, як він грає. Ми з ним бачилися кілька разів, але ніколи не спілкувалися. Тому просто написала йому повідомлення, пояснивши ситуацію. Йоганес одразу відповів, що із задоволенням братиме участь у конкурсі разом з нами. Так мій бенд зібрався за один день. Залишилось обрати програму для нашого виступу. І я згадала про Олексія Пєтухова, який минулого року презентував власний проект — аранжування циклу «Времена года» Чайковського. Була ідея зробити пісню «Октябрь» її вокальною. Ми розпочинали щось робити разом, були вокалізи, навіть презентація, але… І я вирішила оживити цю ідею, написала текст. Це була спеціально підготовлена до конкурсу театрально-музична композиція. І іншу композицію, мою, авторську, також представили.
- І як учасники бенду сприйняли твою творчість?
- Були здивовані, що першокурсниця принесла їм свої твори. І, чесно кажучи, ми не очікували, що переможемо. У конкурсі взяли участь 9 джазових бендів та вісім класичних. У класиків виграли дівчата з Кореї. Їх струнний квартет звучав так, наче грає одна людина. Рівень — неймовірний! І серед джазовиків були класні бенди, які вже по кілька років разом грають, мають власні проекти. А тут — такий новоспечений бенд!.. У нас все вийшло так природно, від душі, від серця. Можливо, саме це сподобалось журі та ми виграли.
- Після такого вдалого старту будете продовжувати спільні виступи?
- Ми отримали пропозиції зіграти декілька концертів у березні, квітні, травні. Також ми вирішили, що братимемо участь і в інших конкурсах.
- Чим важлива для тебе участь у конкурсах? Вони забирають стільки енергії, часу …
- Кожен конкурс — це щось інше, щось нове. Для мене важливі отриманий досвід, оцінка журі. Ти можеш почути , що сподобалось у твоєму виступі, а що — ні. Іноді — те, на що ніколи не звертала уваги. Це дуже цінне, адже можна скористатись порадою, щось доопрацювати, відкоригувати у своїх виступах. Мені дуже щастило в плані конкурсів, було багато перемог на всеукраїнському рівні. Сподіваюсь, вдасться взяти участь й у міжнародних музичних змаганнях, аби порівняти свій рівень. Адже у таких конкурсах бере участь багато представників різних країн. Мені здається, їх важко оцінювати, адже кожен — неповторний, індивідуальність. Хтось виконує народні пісні в обробках, хтось авторську музику, хтось — музику у стилі авангарду.
- До перемог швидко звикаєш, а як щодо поразок?
- Так, коли ти вже вважаєш себе таким класним, у якого все виходить, поразки сприймаються дуже болісно. Але після декількох поразок починаєш розуміти, що вони кращі від перемог, бо дають урок, стимул, «заводять», змушують звертати увагу на якісь речі, які, можливо, вважав не вартими цієї уваги.
- Катю, що тебе надихає на творчість?
- Дуже надихає музика, враження після концертів, спілкування з людьми, природа, архітектура… якісь емоції переживання. У Дрездені мені особливо немає часу сумувати, бо постійно перебуваю в роботі. Але якось увечеры засумувала за морем та почала створювати інструментальну композицію. Хоча в Одесі я не дуже часто бувала там через брак часу. Цю композицію я так і назвала: «Das Meer», що в перекладі означає «море». А іноді просто треба сісти і творити, бо маю завдання писати тексти за такою темою чи виконати аранжування. У такому випадку треба себе стимулювати до творчості самостійно. І потім до тебе приходить якесь натхнення. Я почула історію про студента, який навчався в одному з найкращих музичних коледжів світу “Berklee College of Music” у Бостоні (США). Йому дали завдання за короткий проміжок часу написати певну кількість творів. Він здивовано запитав у професора; «Як це можна зробити, якщо немає натхнення?». І у відповідь почув: «Справжні професіонали самі вміють викликати натхнення».
- Коли людина творить, виникає питання про захист її авторських прав. Ця тема актуальна для студентів консерваторії?
- Так. В Німеччині дуже цінується авторське право. Є спеціальний орган «GEMA», де автори реєструють свої твори і потім, коли їх музику виконують інші музиканти, вони отримують свій відсоток від матеріальної винагороди. Але я ще не цікавилась цією темою настільки, аби реєструвати свої твори. Знаю, що така система існує. У нас в консерваторії навіть проводяться семінари про авторське право. До того ж навчають, як працювати в музичній індустрії, як правильно себе подавати у шоу-бізнесі, як вести гонорарну політику, що саме створювати, аби це було цікаво слухачеві тощо. У нас в консерваторії є спеціальний семінар, обов’язковий для випускників бакалаврату, який вони проходять наприкінці року. Хоча взяти участь у ньому можна на будь-якому етапі навчання. Наскільки я знаю, в Німеччині є фіксована сума гонорару, менше якої професійний музикант не може отримувати. Це здорово, що держава регулює це питання.
- Катюшо, твоє ім’я вже пов’язують з українським джазом. Про що мрієш?
- У мене є мрія записати диск. Це будуть самостійні джазові твори українською мовою або переклади чи обробки народних пісень. Так чи інакше пов’язані з Україною. З огляду на проект Вікторії «Лелека», я думаю, це буде цікаво слухати не тільки у нас, а й у Німеччині: ансамбль збирає великі зали людей, які із задоволенням ходять на їхні концерти. Ось таким чином і мені хочеться популяризувати українську музику, українську культуру, показувати, хто ми є насправді.
Бесідувала Людмила ШЕЛИХ.