Виявляється, це можна зробити не тільки ганяючись за порушниками, а й відкривши виробництво паливних пелетів та брикетів. Про це ще два роки тому йшлося у нашій розмові з Русланом Антонюковим, який очолює ГО «Воїнське братство «Гідність і честь», та сільгоспвиробниками – батьком і сином Сергієм та Артемом Покотилами. Вони вважають, що знищення 10 тисяч тонн відходів після збирання зернових (тільки в одному невеликому господарстві!) – нерозумна розкіш. Просто спалювати і забруднювати атмосферу?! Навіщо? Якщо солома та кукурудзиння можуть стати сировиною для виготовлення альтернативного палива для обігріву приміщень.
І ось нещодавно у Білиному, без урочистого перерізання стрічки, було відкрито завод з виробництва пелетів – перший на півночі області. Про це – в інтерв’ю з керуючим виробництвом Русланом АНТОНЮКОВИМ.
— Ідея створити таке виробництво народилась у вас вже давно…
— Так. Ми майже рік її обдумували, зробили чимало розрахунків. Потім два роки експериментували, шукали виробників, де вже працюють такі заводи, вивчали їхній досвід.
— Чому так довго – цілих два роки?
— У нас немає спеціалістів, а об’їздити пів країни, аби вивчити досвід інших, потрібен час. В Україні, чесно кажучи, агрокомплекс трохи «запущений» у плані переробки. Свого часу він перетворився на звичайну сировинну базу: виростили – відправили, виростили – відправили.
— А відходи просто знищуються…
— Так. Отже, користі від виробництва пелетів дуже багато. Мало того, що ми збиратимемо з полів відходи (без спалювання!), та ще й зробимо чималий внесок у енергонезалежність не лише території Балтщини, а й сусідніх районів – там, де нашою продукцією зацікавляться. Ми зробили початок: відкрили першу лінію з виробництва пелетів.
— Наскільки вони ефективні у порівнянні з іншими видами палива?
— Якщо порівнювати у кілоджоулях, то дубові дрова лише на 0,2 відсотка більше віддають тепла, ніж пелети з соломи. Порахуйте. Навіть не в сезон складометр дров коштує 600 гривень. А однієї тонни пелетів вистачить надовго. Економічна вигода від їх використання – від 30 до 50 відсотків. Можна економити бюджетні кошти на опалення.
— Яка потужність лінії з виробництва пелетів?
— Ми вже дійшли до заявленої потужності (1-1,5 тонни/год.). Стартуємо з цієї цифри, але маємо всі можливості для подальшого розширення виробництва. Також є задум побудувати невеличку локальну електростанцію (можливо, сонячну чи на вітряках), яка могла б задовольняти не тільки наші потреби, а й міста. Можна – теплову, де для отримання енергії використовувати все, що є непотребом. Сподіваюсь, вдасться втілити в життя ще й цю ідею. Енергетична незалежність – важлива складова всієї економіки нашої країни.
— Електростанція – теж свого роду екологічний проєкт?
— Так. Можна ставити хороші фільтри для мінімізації викидів вуглецю.
— Ви вже використовували свою продукцію?
— Звичайно. В першу чергу – в домашніх котлах. Дуже добре показали себе пелети, вироблені з дерев’яної щепи для опалення міського кінотеатру. Не всі пелети підходять для вже встановлених котлів. Отже, окрім соломи, ми можемо паралельно заготовляти і переробляти дерев’яну щепу, отриману після розчищення заростей вздовж доріг та полезахисних смуг. Це самовідновлювана сировина, якої вистачить на десятиліття.
— І хащі розчищатимуться, і дерева не потрібно знищувати?
— Так. Наша мета таким чином захистити лісові насадження від масового вирубування.
— Для того, щоб користуватися пелетами, потрібно замінювати котли?
— Не обов’язково. Є пелетні пальники, які можна вмонтовувати у звичайні твердопаливні котли. Ми наразі віддали на експертизу свою продукцію виробникам котлів. Якщо вона дасть позитивний результат, то зможемо такі пальники встановлювати у котельнях бюджетних установ і у приватному секторі. Думаю, що цінова політика буде прийнятною. Використання пелетів набагато здешевлює витрати на опалення приміщень (особливо це актуально для соціальних закладів). Набагато вигідніше, ніж щороку вишукувати дрова, або, що гірше, тишком вирубувати дерева в лісі чи знищувати захисні смуги вздовж полів. При цьому наражаючись на небезпеку бути пійманим «на гарячому» та оштрафованим.
— Де взяли кошти, сировину?
— Основними інвесторами заводу є ТОВ «Фертеліта-Групп» та ПП «Прайд-Агро». Свого часу мою ідею створення лінії з виробництва пелетів підтримали Покотили – Сергій Васильович та Артем. Вони придбали нового дороговартісного і доволі потужного прес-підбирача фірми «Кроне» до трактора. Ми використали його на практиці, розробивши технологію підбирання кукурудзиння.
— Це якась особлива технологія?
— Ні. Просто прес-підбирачі на соломі добре працюють, а кукурудза – дуже важка культура. Але ми змогли підібрати кукурудзиння й за дощової погоди у листопаді. Фірма «Кроне» навіть зробила запит на дозвіл демонстрації роботи підбирача на полях ПП «Прайд–Агро». Минулого року для заводу зібрали 300 тонн кукурудзиння. Цієї сировини якраз вистачає, аби запустити лінію, розпочати виробництво пелетів. Мої партнери Сергій Васильович та Артем Покотили також знайшли одеських інвесторів. От завдяки таким нашим спільним зусиллям і відкрили завод.
— Виходить, що сезон попрацювали у полі й маєте достатньо запасів сировини для виробництва?
— Ми прорахували: завод може працювати цілий рік. Навіть якщо не вистачить соломи, можна перейти на щепу. Деревина теж дуже добре йде. Якщо використовувати пелети з деревини, то можна й пальник у котлах не замінювати. Такі пелети дуже добре себе зарекомендували в Україні.
— Чому для використання пелетів з соломи та кукурудзиння потрібно замінювати у котлах пальник?
— Вони відрізняються своєю зольністю (вміст у відсотках незгоряючого залишку – Вікіпедія) та абразивністю. Енергетична цінність пелетів з кукурудзиння дуже велика, але вони дають чималу кристалізацію. Кукурудзиння піднімається з землі, тому до пальника є певні вимоги, він повинен самоочищуватися. Використання пелетів зі щепи набагато простіше.
— Для виробництва пелетів потрібні якісь дозволи, технології?
— Все – офіційно. Екологи затвердили пелети як альтернативне паливо. Вся наша продукція сертифікована, відповідає європейським стандартам. Ми нічого не домішуємо, все, що використовуємо – від природи. Але для переробки кожної культури потрібна своя технологія. Солома трохи важче пресується, а кукурудза і деревина йдуть дуже добре.
— Люди, які працюють на виробництві, десь їздили навчатися?
— Ні, виробництво освоювали на місці. Технологію брали у інших виробників, а розрахунки робили самі. Все до гвинтика перебрали власними руками. Самі випробовували і швидкість, і вологість, і подачу… Обрали найкраще.
— Не одразу виходило?
— Так. Іноді навіть хотілось все кинути, але поставив мету – йди до неї. До того ж скептиків було чимало, які не вірили, що у нас все вийде. А це трохи лоскотало самолюбство, тому й не кидали. Не все одразу виходило. Довелось подрібнювач замінити, інше обладнання. Але врешті-решт мети досягли.
— На території заводу лежить старе обладнання. Це його замінили?
— Так, довелося в процесі перевстановлювати обладнання, яке не підходило. Поки не знайшли потрібне. Треба було зробити так, щоб процес виробництва пелетів відбувався злагоджено від соломорізки до пресування.
— Як «по маслу»?
— Так. Соломорізка повинна мати таку ж пропускну спроможність, як і прес. Плюс відповідною має бути прохідність всієї лінії від початку до готової продукції. Є задум зробити закритий цикл, щоб у нас була своя заготівельна техніка. Навіть якщо створимо додатково два-три робочих місця – це теж добре.
— Не розглядали у перспективі можливість використання залізничного транспорту для транспортування продукції?
— Виробництво налагодили, тепер кинемо всі зусилля на маркетинг, аби налагодити збут. Все можливо, адже у нас є залізнична колія.
— Чи важко було знайти працівників?
— На самому початку було непросто, адже ми не могли гарантувати достойну оплату праці на етапі налагодження виробництва. Бажаючих було чимало, але не кожна людина могла погодитись працювати за мінімальну заробітну плату. Тепер, сподіваюсь, все буде добре. Головне, що ми довели: можна відкривати ось такі, хай невеликі виробництва, створювати нові робочі місця. Навіть за непростих умов можна працювати на благо громади.
— У вас використовується ручна праця?
— Хіба що роботу завантажувача можна вважати «ручною»: ним накидаємо сировину і забираємо готову продукцію. Все інше – автоматизоване.
— Що найважче було подолати?
— Людський фактор. Бо не кожен сприймає твій ентузіазм. І я дякую Богові, що з’явилися хлопці, які все розуміють і працюють з ентузіазмом.
— Як дружина ставиться до того, що ви «пропадаєте» на виробництві?
— Мені поталанило з дружиною: вона мене в усьому підтримує.
— Чи є конкуренція у сфері виробництва пелетів?
— Пелети – затребувана продукція. Тому ми скоріше просто ділимось досвідом: у нас є спілка пелетних виробників. Хоча цієї зими ринок трохи обвалився, але некритично.
— Редакція «Вашого інтересу» щиро вітає вас з відкриттям заводу і бажає успіхів!
— Дякую.
Бесідувала Людмила ШЕЛИХ.
About The Author
