ЗВОРОТНІЙ БІК МЕДАЛІ або СТРАЖДАННЯ ТЬОМИКА

Мабуть, ніколи не забуду як в с. Вишеньки Чернівецької області під час відкриття пам’ятника захисникам України восьмирічний хлопчина розповів численним присутнім на площі про свою мрію: «Щоб моя Маруся повернулася з Польщі і ніколи не їздила на заробітки.Щоб вранці готувала мені сніданок й обіймала, проводжаючи до школи». 8 років тому для жителів нашого краю ця проблема ще не була такою гострою.А тепер й не перелічити, скільки земляків подалися в заробітчани до різних країн і яка це трагедія, які стреси для їхніх малолітніх діток.Ось лише один приклад — розповідь моєї подруги Наталії:

— ІННА знову на лікарняному через нерви.В нашому колективі відбулася так звана оптимізація.З чотирнадцяти працівників залишилось сім, котрі виконують обов’язки чотирнадцяти за ту ж саму зарплату.Коли хворіє Інна- її роботу доводиться тягти мені, витримуючи потрійне навантаження.В такі дні вечорами ледь ноги додому волочу.Я її добре розумію, співчуваю і навіть, так як вона, викреслюю в календарі числа, рахуючи, скільки ще залишилось до 1 грудня.Саме тоді мине півроку й повернуться з заробітків у Польщі Іннина донька Світлана з зятем Миколою.

Обоє вони з вищою освітою, але стало важко виживати з двома дітьми на мінімальну зарплату.Озирнулись навколо — люди їздять на заробітки й живуть заможніше.Правда, далеко не всі зберегли сім’ї.Там дружина поїхала й не повернулась, знайшла собі іншу пару, там чоловік створив нову сім’ю, залишивши власних діток напризволяще.Світлана такого допустити не могла, тому 1 червня поїхала до Польщі разом з Миколою. Двох синочків залишила на свою 54- річну маму Інну, мою колегу.Вадимчик у п’ятому класі, шестирічний Артемчик- першокласник.

З ВАДИМОМ простіше.Змалечку відвідував дитсадок, потім в школі звик до колективу.Він не так важко переносить розлуку з батьками, добре навчається.А ось з Тьомою виникли такі проблеми, що Інна живе на валер’янці, без дієти щомісяця втрачає до трьох кілограмів ваги.Бо внучок — домашня дитина.Що було піде в дитсадок- відразу захворіє.Тож взялися доглядати його прабабуся Клава, вчителька- пенсіонерка, і прадід Степан.Прабабця й готувала малого до школи.Після роботи батьки забирали сина додому, проводили з ним та Вадиком весь вільний час.Все було так добре!

І раптом стрес за стресом для Тьоми.Мама й тато залишили його на бабцю Інну, яку він раніше рідко бачив.Гірше того, вона привела його до школи, де всі чужі, він не знає, як з дітьми себе поводити.В класі, де всі одне одного знають з дитсадка, йому некомфортно.Щось зробить не так- діти сміються.
Вдома в туалеті звик до унітазу.В шкільному унітазу нема, зовсім інша конструкція.Пішов і сів, замість того, щоб ніжками стати.Техпрацівниця нагримала, діти сміються.Осоромився.Розплакався, ледве заспокоїли.Вранці не захотів іти до школи.

На занятті хореографічного гуртка спіткнувся й наступив дівчинці на ніжку.Стало соромно, перестав ходити на танці.

Похолодало, дітки в обід лягли спати в светриках і колготках.Тьома вдома звик лягати в ліжко роздягненим або взимку в піжамі.Склав речі на стільчику й ліг в трусиках і майці.Няня лає: « Навіщо роздягнувся? Застудишся і захворієш!»Тьомик розплакався.Його так навчили.Що ця тітка з нього хоче?

Психолог попросила Артема намалювати усіх своїх членів родини (їх семеро) у вигляді сонечок.Хлопчик з усіх олівців вибрав чорний і зобразив чотири чорних великих сонечка- маму, тата, братика і себе.Трохи нижче розташував менше чорне сонечко- бабцю Інну.І зовсім два маленьких сонечка внизу листочка розмістив — прабабусю Клаву і прадідуся Степана.Обидився на них Тьома за те, що віддали його в школу й відправили додому, де немає мами й татка, де він тепер з братиком і бабцею Інною мешкає.В дитини така вже була опіка старших.Шкода, що не віддали до підготовчої групи в дитсадок, де б навчився в колективі жити, знайшов собі друзів- однолітків.Загалом хороший, розумний хлопчик тепер страждає, тримає в своєму серденьку обиду на всіх старших рідних.

Вечорами телефонують батьки, по скайпу чи Вайберу хочуть з Тьомою поспілкуватись.Син надуває щічки й не хоче з ними говорити. «Їдьте додому!»- вимагає.

— Та ми ще трохи тут попрацюємо, заробимо грошей і повернемось, потерпи, синочку, — благає мама.

— Їдьте зараз! Не треба мені ваші гроші!- сердито відповідає і виходить зі сльозами з кімнати.
* * *
ОСЬ він який, зворотній бік медалі під ненависною для дітей назвою «Заробітки».

Таїсія  КРИСЬКО.

Leave a Reply