Палаюча гостя

Не знаю, як кому, а мені зустріч нового 1985 року запам’яталася надовго. На той час наше сімейство оселилося в новій квартирі п’ятиповерхового будинку, отож, крім зустрічі Нового року, у нас був ще один привід для святкування: новосілля. Зібралися в тісному родинному колі. Квартира – не хата, тому чуємо, як святкують сусіди: то внизу заграє музика, то збоку рипнуть двері, почуються голоси. Але ближче до півночі всі наче завмерли, чекають. Ясно, чого чекають.

Дванадцять бамкнуло – і… пішло-поїхало. Задоволене «ура» вигукнули не ми одні, знову заграла музика, почулися співи…Але раптом щось як гупоне, як стріляне, як засвистить, аж на вулиці враз видно стало!

— Хтось ракети пускає, – заспокійливо визначив чоловік, – видно, салют на честь Нового року.

За кілька хвилин потому чуємо дзвінок у двері. Звичайне діло: нові сусіди бажають привітати зі святом, так би мовити, особисто. Хіба не за чарчиною люди стають ближчими і привітнішими? Словом, відчиняю двері й… нічого не бачу. Вірніше, бачу вогонь і повно диму, з глибини якого чую голос сусіда, що з квартири навпроти:

— Вибачайте, це не у вас пожежа?

— Ні, – кажу і, швидко зачинивши двері, кличу чоловіка.

Він хоробро зникає у димовій завісі. Стою під дверима, чую стривожені голоси:

— Це, мабуть, горить у Ледньових…

— Ні, це чиїсь черевики… Двері теж зайнялися… – Бий по полум’ю! Отак…

Підглядаю у «глазок», але нічого не бачу. Добре, що чую голос чоловіка, значить, живий.

Через деякий час пролунало:

— Та це ж ракета!

Не витримую, відчиняю двері. Диму майже немає, чути тільки неприємний запах горілого. Сусід квартири навпроти тримає якусь залізячку. Його дружина, як і я, визирає з-за дверей.

— З Новим роком!

— З Новим роком!..
Виходимо, зачиняємо двері. Починаємо роздивлятися. Обшивка на дверях квартири, що поруч з нашою, де живуть вищезгадані Ледньови, добряче підгоріла, а поруч, у кутку, — черевики. Так підгоріли, що ледве впізнаю:

— Боже правий, та це ж наші! – маю на увазі чоловікове нове зимове взуття, яке згоріло вщент.

Ви справедливо поцікавитеся: звідки взялася ракета у під’їзді на п’ятому поверсі? Все дуже просто. Сусід наш новий з першого поверху чи то від почуттів, що розпирали його, чи то ще від чого, але саме цей Новий рік вирішив відзначити салютом. Ракета ж виявилася неслухняною, і замість того, щоб злетіти, як годиться, у повітря, долетіла до рівня п’ятого поверху, повернула й шуганула у широке вікно сходової клітки, розбивши скло. Затим, видно, облюбувавши черевики мого чоловіка, направила своє палаюче рило на них, водночас попаливши сусідські двери.

Наступного дня ми з чоловіком бігали по магазинах у пошуках нового взуття, а Ледньови ремонтували двері.
Як би там не було, але тепер кожного разу ми з сусідами в новорічну ніч очікуємо сюрпризів.

Наталя ХОМЕНКО•

Leave a Reply